ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 215/7131/20
провадження № 51-1288км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року щодо
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпра, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого у АДРЕСА_2 ), раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Індустріального районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2016 року за ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (надалі - КК) із застосуванням ст. 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, звільненого 18 вересня 2017 року у зв`язку з відбуттям покарання,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.
Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, ОСОБА_7 будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 28 жовтня 2020 року близько 17:30, діючи з умислом, спрямованим на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, біля ставка, розташованого поблизу СТ "Схід" по вул. С. Колачевського в Тернівському районі м. Кривого Рогу, з корисливих мотивів, завдав потерпілій ОСОБА_8 численних ударів фрагментом бетону в область потилиці та голови від чого остання втратила свідомість, а потім вихопив у неї поліетиленовий пакет з майном і гаманцем, в якому знаходились грошові кошти в сумі 200 гривень, спричинивши потерпілій тяжких тілесних ушкоджень і майнової шкоди в розмірі 200 гривень.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 лютого 2024 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі засуджений звертає увагу на те, що судовий розгляд у суді першої інстанції відбувався неповно, а висновки суду, відображені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Так, касатор детально наводить аргументи з приводу неузгодженості доказів, які, на його думку, мають характер лише припущень, а також неповного відображення показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та потерпілої.
Більше того, уважає показання вказаних свідків і потерпілої суперечливими, такими, що не доводять його винуватості та умислу саме на викрадення майна потерпілої.
Також вказує на недопустимість протоколу огляду речей від 29 жовтня 2020 року, які він начебто видав добровільно, оскільки він просто повідомив місце знаходження цих речей.
Між тим зазначає, що працівники правоохоронних органів чинили на нього тиск, а тому він під час досудового розслідування визнавав свою винуватість.
Касатор наводить докладні мотиви незгоди з оцінкою судом доказів, які покладені в основу обвинувального вироку і помилковості, встановлених фактичних обставин.
Водночас, на переконання ОСОБА_7, всі вищенаведені недоліки судового розгляду, допущені місцевим судом, не були усунуті в ході апеляційного перегляду, зокрема суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи його апеляційної скарги, які стосуються необґрунтованості вироку місцевого суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неповноти судового розгляду, не здійснив їх повної та всебічної оцінки, формально погодившись із висновками суду першої інстанції.
Додає, що апеляційний суд, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі порушувалось питання про неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам, повторно не дослідив доказів, через що, як уважає засуджений, апеляційний розгляд був однобічним та упередженим.
Крім цього, окремо наголошує на порушенні його права на захист, оскільки за наявності клопотання про відмову від захисника, суд апеляційної інстанції його проігнорував.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисникта засуджений підтримали касаційну скаргу останнього, прокурор заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі засуджений, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
З огляду на це, суперечливість між показаннями свідків, потерпілої та їх неповнота не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Водночас суди попередніх інстанцій, визнали ці докази узгодженими між собою, такими, що не суперечать як один одному, так й іншим доказам, відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим не було підстав не приймати їх та визнавати недопустимими.
Судові рішення свідчать, що суди перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілої і свідків, письмовим доказам, зокрема, даним висновків експертів, протоколу слідчого експерименту, протоколу проведення впізнання за фотознімками які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187 КК.
Між тим, місцевий суд визнав дані протоколу огляду предметів від 29 жовтня 2020 року в ході якого ОСОБА_7 добровільно видав в приміщенні поліцейської станції речі потерпілої: ключі, банківську картку "ПУМБ" на ім`я ОСОБА_8, косметичну сумочку, помаду, зарядний пристрій до мобільного телефону, дисконтні та візитні картки, як і вказані речові докази, недопустимими доказами, адже вказаний огляд суперечить правилам ч. 1-5 ст. 237 КПК.
Із такою оцінкою погодився й суд апеляційної інстанції.
На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними і не викликають суперечностей.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.