ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 466/7715/17
провадження № 61-7158св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
особа, яка звернулась із касаційною скаргою, - ОСОБА_4,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 як особи, яка не брала участі у справі, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Ванівського О. М.,
Мельничук О. Я.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання дій протиправними.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - ОКП ЛОР "БТІ та ЕО"), ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 .У позові просив суд визнати протиправними дії ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" щодо реєстрації 05 березня 2012 року права власності за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення № V, VI (під індексом V, VI) в будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову посилався на незаконність дій державного реєстратора ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Труби Оксани Михайлівни, пов`язані із реєстрацією права власності на належні йому нежитлові приміщення № V, VI (під індексом V, VI) в будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
Вказував на наявність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права власності у зв`язку із: існуючою на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2012 року забороною вчиняти дії щодо зміни форми власності та оформлення права власності на третіх осіб на ці нежитлові приміщення; підробкою підпису, що міститься на заяві ОСОБА_2 про державну реєстрацію від 01 березня 2012 року; фальсифікацією висновку про оцінку предмета іпотеки, складеного без огляду об`єкта оцінки; відсутністю акта про проведення технічної інвентаризації нерухомого майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Львова у складі судді Глинської Д. Б. рішенням від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що реєстратор ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Труба О. М. діяла в межах та у спосіб, передбачений законодавством України, чинним на момент проведення такої реєстрації. Вона дотрималась встановленого законодавством порядку проведення реєстрації права власності на нежитлові приміщення за ОСОБА_2, оскільки він для цього подав усі документи, необхідні для такої реєстрації, згідно з чинним на час звернення із відповідною заявою Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Тимчасове положення).
Постановою від 08 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року скасував. Ухвалив у справі нове рішення про задоволення позову. Скасував державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № V, VI (під індексом V, VI) в будинку
АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2, проведену реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Трубою О. М. 05 березня 2012 року. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що встановлені у спірних правовідносинах обставини дають підстави для беззаперечного висновку про те, що на час прийняття рішення реєстратором ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Трубою О. М. про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № V, VI (під індексом V, VI) в будинку АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 на зазначені приміщення було накладено обтяження у вигляді арешту, що з урахуванням приписів Тимчасового положення та Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державнуреєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" було підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 травня 2023 року ОСОБА_4 як особа, яка не брала участі у справі, засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у зазначеній вище справі. Касаційна скарга також містила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на наявність підстав для касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 грудня 2020 рокуй направитисправу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 травня 2023 року поновив ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду
від 08 грудня 2020 року, відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу із Шевченківського районного суду м. Львова.
02 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою від 23 липня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 липня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник вказує, що він не був залучений до участі у справі, однак оскаржуваною постановою суд апеляційної інстанції вирішив питання про його права на нежитлове приміщення, реєстрацію права власності на яке за ОСОБА_2 оскаржував позивач. Зазначає, що ці нежитлові приміщення він придбав 10 квітня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Наголошує на тому, що про цю обставину було відомо ОСОБА_1 під час звернення до суду із цим позовом, про що свідчить зміст уточненої позовної заяви, яку ОСОБА_1 в подальшому просив суд залишити без розгляду.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших.
У зв`язку з цим стверджує, що розглядаючи спір про скасування державної реєстрації права власності, апеляційний суд мав би з`ясувати, чиї права порушено оскаржуваними діями реєстратора ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" та чи приведе до відновлення прав позивача рішення суду про визнання незаконними дій державного реєстратора. Скасування державної реєстрації права власності не породжує реєстрацію такого за позивачем, тому спосіб захисту, заявлений ОСОБА_1, не відповідає висновкам Верховного Суду.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_4 посилається на розгляд судами першої та апеляційної інстанцій справи без повідомлення його про час та дату судового засідання. Звертає увагу, що в уточненій позовній заяві ОСОБА_1 вказав його одним із співвідповідачів у справі.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому міститься посилання на необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Фактичні обставини справи
25 березня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики грошових коштів, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. (т. 1 а. с. 5, 6).
Згідно із пунктом 1 вказаного договору ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 81 200,00 грн, що є еквівалентом 10 150,00 доларів США, строк повернення - до 25 серпня 2011 року.
З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором позики 25 березня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. (т. 1 а. с. 9 - 14)
За умовами договору іпотеки ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення № V, VI (під індексом V, VI) загальною площею 22,8 кв. м, які розташовані в будинку
АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 7 - 14).
У пунктах 4.2, 4.3 договору іпотеки нерухомого майна передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання в цілому чи тієї або іншої її частини, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або чинним законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором. Іпотекодержатель вправі задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у повному обсязі, який визначається іпотекодержателем самостійно на момент реалізації.
У пункті 6.1 договору іпотеки нерухомого майна передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов`язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-який час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання іпотекодавцем будь-якого зі своїх обов`язків, передбачених цим договором та/або договором позики грошових коштів, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих іпотекодавцем відповідно до цього договору, виявиться (настане) недійсною. При цьому у разі порушення зобов`язання та/або умов цього договору та прийняття іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний надіслати іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про його виконання протягом 30 календарних днів з моменту її отримання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, у тому числі на підставі рішення суду, у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку, а також відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пункті 6.6 цього договору (пункт 6.2 договору).
Зі змісту доданого до позовної заяви свідоцтва про право власності суди встановили, що нежитлові приміщення № V, VI площею 22,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, належать до об`єктів нерухомості та вперше були зареєстровані в ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" 22 березня 2011 року за реєстровим № 33204210 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 27 лютого 2009 року, виданого відділом приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (т. 1 а. с. 7, 8).
Згідно із заявою, засвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ложовською Й. Є. 12 серпня 2011 року, яка міститься в матеріалах дослідженої судами реєстраційної справи на будинок
АДРЕСА_1, ОСОБА_1 у рахунок виконання основного зобов`язання за договором позики грошових коштів від 25 березня 2011 року дав згоду відповідно до пункту 6.6 договору іпотеки нерухомого майна від 25 березня 2011 року "Про застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя в порядку позасудового врегулювання спорів" на перехід права власності на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення № V, VI (під індексом V, VI) загальною площею 22,8 кв. м, які розташовані в будинку АДРЕСА_1, до ОСОБА_2 ; повідомив, що остаточна оцінка предмета іпотеки визначається ОСОБА_2 самостійно без додаткового погодження із ним, ОСОБА_1 .
Матеріали реєстраційної справи на будинок
АДРЕСА_1 також містять свідоцтво приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ложовської Й. Є. від 01 березня 2012 року, з якого відомо, що 24 січня 2012 року заяву ОСОБА_2 було передано
ОСОБА_1 ; заява містила вимоги виконати протягом тридцятиденного строку з дня отримання заяви, зобов`язання за договором позики грошових коштів від 25 березня 2011 року; у разі невиконання цієї вимоги згідно із договором іпотеки нерухомого майна ОСОБА_2 має право зареєструвати на своє ім`я право власності на предмет іпотеки; заява була передана 24 січня 2012 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана ОСОБА_1 27 січня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а. с. 17).
01 березня 2012 року ОСОБА_2 звернувся із письмовою заявою до ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про державну реєстрацію прав на приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 16).
Державний реєстратор ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" Труба О. М. на підставі наданих ОСОБА_2 документів 05 березня 2012 року прийняла рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно та видала витяг
за № 33389895 про державну реєстрацію прав, який підтверджує проведену реєстрацію за ОСОБА_2 нежитлових приміщень № V, VI (під індексом V, VI) в будинку АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: