ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6550/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,
представників учасників справи:
ОСОБА_1 - Хоруженко В.А.,
Міністерства фінансів України - Іщенко Р.А.,
Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" - Трембач О.С.,
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з`явився,
Національного банку України - Пріцак І.Є.,
Кабінету Міністрів України - Полець Д.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 (суддя Сівакова В.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 (колегія суддів: Корсак В.А., Алданова С.О., Євсіков О.О.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Міністерства фінансів України (далі - Мінфін)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - КБ "Приватбанк", Банк),
2) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
3) Національного банку України (далі - НБУ),
4) Кабінету Міністрів України (далі - КМУ)
про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії.
СУТЬ СПОРУ
1. ОСОБА_1 володів простими іменними акціями КБ "Приватбанк" у бездокументарній формі у кількості 129 291 штук, що становило 0,0714% частки у статутному капіталі Банку.
2. У грудні 2016 року на підставі рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного АТ "КБ "Приватбанк" з ринку в порядку, визначеному п.5 ч.2 ст.39, статтями 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій Банку в обмін на грошові зобов`язання Банку перед пов`язаними з Банком особами за вкладами.
3. 20.12.2016 Фонд погодив умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного Банку та визначив повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору, а 21.12.2016 уповноважена особа Фонду від імені всіх власників акцій КБ "Приватбанк" уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку, за яким Держава Україна в особі Мінфіну придбала 100% акцій КБ "Приватбанк".
4. Так, 20.12.2016 укладено договір про придбання акцій, за наслідками якого відбувся обмін належних позивачу депозитів на акції додаткової емісії (bail-in) КБ "ПриватБанк", а 21.12.2016 - договір купівлі-продажу акцій банку, за наслідками якого акції, отримані позивачем на підставі договору від 20.12.2016, перейшли на користь держави.
5. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Мінфіну про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій банку в частині продажу на користь держави належних позивачу 129 291 акцій КБ "Приватбанк" та зобов`язання вчинити дії.
6. Суд першої інстанції провадження у справі закрив. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Суди вважали, що позивач обрав спосіб захисту, який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.
7. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій, просив їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник вказував, що суди попередніх інстанцій порушили право на доступ до правосуддя, його право власності та право на ефективний засіб правового захисту.
8. Верховний Суд у цій справі вирішував питання відповідності вимогам частин 3 та 4 ст.5 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону від 13.05.2020 №590-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" обраного позивачем (акціонером неплатоспроможного банку) способу захисту прав у вигляді вимоги про визнання недійсним договору з відчуження належних позивачу акцій на користь держави у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави. У цій справі виникло питання обґрунтованості застосування положень Закону №590-IX до спірних правовідносин.
9. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких мотивів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
10. Станом на 16.12.2016 ОСОБА_1 володів простими іменними акціями КБ "Приватбанк" у бездокументарній формі у кількості 129 291 штук загальною номінальною вартістю 36 201 480,00 грн, що становило 0,0714% частки у статутному капіталі Банку, що підтверджується випискою депозитарної установи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Стандарт" (далі - ТОВ "Капітал-Стандарт") №17-01/1 від 17.01.2017 про стан рахунку позивача в цінних паперах.
11. 18.12.2016 правління НБУ прийняло рішення №498-рш/БТ "Про віднесення КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних".
12. 18.12.2016 правління НБУ прийняло рішення №499-рш/БТ "Про надання пропозиції КМУ щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропонувало КМУ розглянути виведення неплатоспроможного КБ "Приватбанк" з ринку у спосіб, визначений п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", шляхом продажу КБ "Приватбанк" інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації КБ "Приватбанк" на суму 116,8 млрд. грн.
13. 18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення №560/2016 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України економічній сфері та захисту інтересів вкладників", яке введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким:
- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері;
- запропоновано КМУ розглянути питання щодо капіталізації КБ "Приватбанк" за участю Держави;
- вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.
14. 18.12.2016 КМУ прийняв постанову №961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою:
- прийняв пропозицію НБУ щодо участі Держави в особі Мінфіну у виведенні з ринку КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- Держава в особі Мінфіну придбаває акції КБ "Приватбанк" у повному обсязі за одну гривню, а Мінфін для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій КБ "Приватбанк" після здійснення Фондом заходів, визначених ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
15. 18.12.2016 виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення КБ "Приватбанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані ОСОБА_2 .
16. 19.12.2016 Фонд прийняв рішення №2860 "Про запровадження плану врегулювання КБ "Приватбанк", яким затвердив план врегулювання неплатоспроможного КБ "Приватбанк" та визначив, що виведення неплатоспроможного КБ "Приватбанк" з ринку здійснюється в спосіб, визначений п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.
17. 20.12.2016 Фонд прийняв рішення №2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку КБ "Приватбанк", яким погодив умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначив повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.
18. 20.12.2016 Фонд прийняв рішення №2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку КБ "Приватбанк", яким погодив умови продажу неплатоспроможного КБ "Приватбанк" та уповноважив уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору купівлі-продажу цінних паперів.
19. 21.12.2016 уповноважена особа Фонду Шевченко А.М. від імені всіх власників акцій КБ "Приватбанк" уклала з Державою Україна договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131, за яким Держава Україна, в особі Мінфіну придбала 100% акцій КБ "Приватбанк".
Короткий зміст позовних вимог
20. У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Мінфіну про:
1) визнання недійсним договору від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131 у частині продажу на користь держави в особі Мінфіну належних позивачу 129 291 акцій КБ "Приватбанк";
2) зобов`язання Мінфіну повернути належні ОСОБА_1 прості іменні акції КБ "Приватбанк" у кількості 129 291 штук шляхом їх переказу на рахунок ОСОБА_1 у цінних паперах № НОМЕР_1, відкритий у ТОВ "Капітал-Стандарт";
3) зобов`язання Мінфіну надати розпорядження на здійснення операції списання цінних паперів з рахунку в цінних паперах № НОМЕР_2 Держави Україна 129 291 штук простих іменних акцій КБ "Приватбанк" та їх переказу на рахунок ОСОБА_1 у цінних паперах № НОМЕР_1, відкритий у ТОВ "Капітал-Стандарт".
21. Позов обґрунтований тим, що укладенням спірного договору було порушено його права та інтереси і такий правочин суперечить актам цивільного законодавства, що з огляду на статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є підставою для визнання його недійсним.
22. Позивач вважає, що оспорюваний правочин: 1) був вчинений з порушенням порядку, який визначений ст.41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 2) був вчинений особою, яку позивач не уповноважував на продаж своїх акцій, при чому згоду на продаж таких акцій позивач не надавав, кошти від продажу акцій не отримував, що свідчить про порушення статей 238, 239, 353, 658, 692 ЦК; 3) суперечить вимогам ст.41 Конституції України, ст.353 ЦК та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки, на думку позивача, мало місце втручання у гарантоване йому право на мирне володіння своїм майном.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
23. Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.12.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, провадження у справі закрив.
24. Рішення судів мотивоване тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав у розумінні ст.13 Конвенції та ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.
25. Суди, посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, постанові Верховного Суду від 28.06.20223 у справі №910/19005/19, зокрема, зазначили:
- оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору), а тому відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення; така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора;
- передбачена ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона щодо витребування в інвестора придбаних ним акцій банку на користь їх попереднього власника, яка діяла з 12.08.2015 та на час розгляду спору в цій справі, у контексті застосування гарантій ст.6 Конвенції є легітимним цивільно-правовим обмеженням способів захисту акціонерами банків їх прав та інтересів у процедурі виведення з ринку неплатоспроможного банку (у розумінні норм матеріального права), яка має застосовуватися як спеціальна щодо загальних способів захисту норма права; така норма введена на захист публічного інтересу в забезпеченні стабільності фінансової системи та положень щодо добросовісності інвестора банку в силу закону (ч.10 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");
- з прийняттям Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (далі - Закон №590-IX) не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності); як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків; тому питання темпорального застосування Закону №590-IX у частині належного способу захисту не виникає;
- обмеження прав акціонерів, яке було доступним, чітким і передбачуваним, зокрема, для позивача, відповідало критерію законності в розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції; з огляду на відсутність інших юридичних засобів збереження такої стабільності, які б відповідали європейським вимогам, і за наявності гарантій для акціонерів у разі завдання їм збитків отримати відповідне відшкодування, застосовані обмеження є пропорційними зазначеній легітимній меті;
- вирішити питання про те, чи порушені права та законні інтереси позивача суд може тільки у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі;
- доводи про порушення прав як кредитора (вкладника) / колишнього учасника (акціонера) є необґрунтованими з огляду на наявність компетенції в уповноваженої особи Фонду на укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних із банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання та згідно з приписами п.5 ч.2 ст.39 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- застосування процесуального припису п.7 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершене прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням ст.6 Конвенції; воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку - як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до ст.5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, - реалізуючи принцип рівності перед законом і судом;
- механізм закриття провадження у справі, який передбачений п.7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить ГПК, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи;
- у цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма п.7 розд.ІІ Закону №590-ІХ.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи
26. 10.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, у якій просить їх скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
27. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд ухвалив судове рішення із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також через наявну невідповідність висновків, викладених в оскаржуваній постанові, обставинам справи, що призвело до порушення: 1) права на доступ до правосуддя, закріпленого у ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК та ст.6 Конвенції; 2) права власності, гарантованого ст.44 Конституції України та ст.1 Першого Протоколу до Конвенції; 3) права на ефективний засіб правового захисту, передбаченого ст.13 Конвенції.
28. Також скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції.
29. Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, зазначає:
1) суд апеляційної інстанції підтримав закриття провадження у справі через обрання позивачем неналежного способу захисту прав; така позиція суперечить низці постанов Верховного Суду, які стверджують про те, що за певних умов неправильне формулювання позивачем позовної вимоги не є перешкодою для задоволення позову і не може бути підставою для відмови в позові (постанови від 20.09.2023 у справі №910/3453/22; від 16.02.2024 у справі №910/10009/22; від 19.04.2023 у справі №904/7803/21, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22, від 01.11.2023 у справі №910/7987/22); відтак оскаржуваною постановою не були враховані висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо самостійного обрання судом належного способу захисту;
2) необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №910/19005/19; вказані правові позиції були враховані апеляційним судом при розгляді справи, що прямо вбачається із тексту оскаржуваної постанови.
30. У касаційній скарзі скаржник, зокрема, вказує:
- стаття 231 ГПК не містить такої підстави для закриття провадження у справі як неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, на відсутність такої підстави вказує і практика Верховного Суду; суд першої інстанції повинен був розглянути позов по суті та за наявності відповідних підстав задовольнити його або відмовити у його задоволенні;
- "єдиний ефективний спосіб захисту" прав позивача, про який стверджували суди, є недоступним в силу обмеження строку на оскарження рішень Фонду, НБУ, КМУ і неможливості його поновлення за положеннями ст.266-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС);
- суд застосував закон, який не міг бути застосований: факт подання особою до суду позову із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією права на судовий захист та є процесуальною дією в розумінні ч.3 ст.3 ГПК, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог; це узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №911/956/17 та від 21.07.2021 у справі №904/3069/18;
- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо застосування у цій справі положень Закону №590-ІХ, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності цим Законом; висновки щодо дії в часі Закону №590-ІХ узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №826/11415/19; позивач звернувся до суду з позовом у травні 2018 року, однак Закон №590-ІХ, яким внесені зміни до ст.5 ГПК, набрав чинності 23.05.2020;
- застосування Закону №590-ІХ у цій справі призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.41 Конституції України.
31. 09.05.2024 надійшов відзив Мінфіну, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
32. У відзиві Мінфін зазначає:
- частина 3 ст.5 ГПК на сьогодні імперативно визначає єдиний спосіб захисту прав колишніх власників акцій КБ "ПриватБанк" - відшкодування завданої шкоди у грошовій формі; ч.4 ст.5 ГПК в редакції Закону №590-IX закріплює неможливість визнання недійсним оспорюваного договору у випадку визнання незаконними рішень держаних органів, в результаті яких було укладено оспорюваний договір; таким чином, провадження у вказаній справі підлягає закриттю;
- позивач обрав спосіб захисту своїх прав - визнання недійсним правочину, що не відповідає вимогам ч.3 ст.5 ГПК, суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі;
- суди встановили, що на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool";
- на час укладення оспорюваного правочину нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку;
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права; положення ст.5 ГПК є нормами матеріального права, незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі;
- з прийняттям Закону №590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності); як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків; тому питання темпорального застосування Закону №590-IX у частині належного способу захисту не виникає.
33. 13.05.2024 надійшов відзив НБУ, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
34. У відзиві НБУ, зокрема, зазначає:
- обраний Вітязем О.П. спосіб захисту порушених прав та інтересів є неефективним, що зумовлює необхідність закриття провадження.
- обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про законність закриття судом першої інстанції провадження в цій справі на підставі п.7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-ІХ;
- оскаржувані рішення узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19;
- аналіз касаційної скарги вказує, що доводи скаржника щодо незаконності оскаржуваних рішень зводяться до незгоди із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19;
- є безпідставними й такими, що вводять в оману, доводи ОСОБА_1 про те, що 25.01.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва у справі №640/17415/20 залишив позовну заяву без розгляду на підставі пропущення строків оскарження, передбачених в ч.2 ст.266-1 КАС - тобто тримісячного строку, який не підлягає поновленню за судовим рішенням.
35. 15.05.2024 надійшов відзив КБ "Приватбанк", у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
36. У відзиві КБ "Приватбанк", зокрема, вказує:
- суди попередніх інстанцій встановили, що на момент звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, укладеного у процедурі виведення Банку з ринку як неплатоспроможного, всі процедури, обумовлені підготовкою i передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені;
- при прийнятті рішень про закриття провадження за вказаною справою суди попередніх інстанцій відповідно до ч.4 ст.236 ГПК було враховано висновки Верховного Суду щодо правильного застосування наведених вище норм у правовідносинах з виведення неплатоспроможного КБ "Приватбанк" з ринку за участі держави, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та у постанові Верховного Суду від 28.06.20223 у справі №910/19005/19;
- доводи касаційної скарги не спростовують законності рішень суддів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі та вірного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального i процесуального права;
- суди попередніх інстанцій застосували ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини 3, 4 ст.5 ГПК та Закону №590-IX у повній відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19;
- висновки та мотиви Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, в повній мірі спростовують твердження позивача про те, що застосування судами попередніх інстанцій положень ч.6 ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону №590-IX як підстави для закриття провадження у даній справі призводить до порушення статей 4, 231 ГПК, статей 6, 13 Конвенції, ст.1 Першого протоколу до Конвенції, ст.41 Конституції України та принципу недопустимості зворотної дії закону у часі;
- додатковим спростуванням тверджень позивача про невідповідність Конституції України застосування положень Закону №590-IX є також той факт, що 23.11.2023 Велика Палата Конституційного Суду України постановила ухвалу про закінчення конституційного провадження у справі за конституційним поданням 64 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів Закону №590-IX та цього закону в цілому, окремих приписів Цивільного кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Законів "Про Національний банк України", "Про банки i банківську діяльність", "Прo систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про виконавче провадження" зі змінами, унесеними Законом №590-IX;
- доводи позивача про те, що такий спосіб захисту як відшкодування завданої позивачу шкоди у грошовій формі начебто на практиці не доступний йому, не відповідають дійсності, оскільки позивач з відповідним позовом до суду не звертався;
- щодо адміністративної справи позивача (справа №640/17415/20), позов у якій було залишено судом без розгляду, то у цій справі позивач не заявляв вимог про відшкодування завданої йому шкоди у грошовій формі.
- положення Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (п.1 абз.2 ч.6 ст.41) прямо унеможливлюють повернення позивачу акцій КБ "Приватбанк" в будь-який спосіб, а Держава Україна, як інвестор, який здійснив придбання акції неплатоспроможного банку відповідно до вимог Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не може бути позбавлена права власності на акції Банку шляхом їх повернення позивачу будь-яким способом;
- приписи частин 3 та 4 ст.5 ГПК та ст.41 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у поєднанні з позицією висвітленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту, що є імперативною підставою для закриття провадження за відповідною справою.
37. 03.06.2024 надійшли письмові пояснення КБ "Приватбанк", у яких, зокрема, вказує, що скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 та Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №910/19005/19, не навів будь-якого обґрунтування щодо необхідності такого відступу, зокрема, не довів наявності істотних причин для цього (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення); у касаційній скарзі відсутнє посилання на конкретну норму права (абзац, пункт, частину статті), від висновку щодо застосування якої варто відступити; зміст вказаної скарги зводиться до незгоди заявника із ухваленими у справі судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій.
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
38. Верховний Суд ухвалою від 02.05.2024 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 22.05.2025.
39. Верховний Суд ухвалою від 22.05.2024 оголосив перерву у судовому засіданні до 05.06.2024.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо доводів скаржника про порушення права на доступ до правосуддя
40. Скаржник вважає, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням положень ст.4 ГПК, ст.6 Конвенції та не спростовують той факт, що на момент подачі цього позову використаний позивачем спосіб захисту його прав (визнання договору недійсним у зв`язку із незаконністю актів державних органів у процедурі виведення банку з ринку в рамках розгляду справи саме судами цивільної юрисдикції) існував і був ефективним. Коли позивач звертався із цим позовом у травні 2018 року, у нього не було жодних підстав сумніватися в тому, що він використовує ефективний спосіб захисту; КБ "Приватбанк" у своїх перших поясненнях не зазначав про неефективний спосіб захисту.
41. Скаржник наголошує, що сім`я Суркісів зверталася з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа №826/20221/16), вимагаючи визнання незаконними та скасування рішення Комісії про визнання їх пов`язаними особами, рішення КМУ щодо обміну їхніх депозитів на акції КБ "Приватбанк" та щодо продажу цих акцій Фондом, та визнання недійсними Договорів про акції. За результатами розгляду справи №826/20221/16 Велика Палата Верховного Суду постановою від 15.06.2020 провадження у справі закрила, зазначивши, що позивачі у першу чергу оскаржували дійсність Договору, який по суті є цивільно-правовим, такий спір підлягає розгляду судом цивільної юрисдикції.
42. ОСОБА_1 також зазначає, що він вже звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа №640/17415/20) з позовом до Фонду, НБУ, КМУ, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанову Фонду від 18.12.2016 №961, рішення правління НБУ від 18.12.2016 №498-рш/БТ, рішення правління НБУ від 18.12.2016 №499-рш/БТ, рішення виконавчої дирекції КМУ від 19.12.2016 №2860 та рішення виконавчої дирекції КМУ від 20.12.2016 №2893. Втім, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 25.01.2021 у справі №640/17415/20 залишив позовну заяву без розгляду на підставі пропущення строків оскарження, тобто тримісячного строку, який не підлягає поновленню за судовим рішенням. Ця ухвала була залишена без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 та Верховного Суду від 15.09.2021.
43. Новий спосіб захисту, створений Законом №590-ІХ, за переконанням скаржника, не є доступним для нього, бо строк звернення до цього механізму обмежений трьома місяцями після оприлюднення відповідних актів, причому цей строк не підлягає поновленню за будь-яких обставин. Звернення позивача до адміністративного суду виявилося марним у силу обмеження строку на звернення. Аргументи позивача, що до нього таке обмеження не мало б застосовуватись, суди проігнорували.
44. Скаржник стверджує, що закриття провадження у цій справі на підставі застосування п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №590-ІХ або п.1 ч.6 ст.41 Закону №4452 призводить до порушення права позивача на доступ до суду, яке гарантоване ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК та ст.6 Конвенції. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
45. Крім того, скаржник наголошував на необхідності взяття до уваги рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), обґрунтовуючи це таким.
46. У випадках, коли рішення, прийняті адміністративними органами влади, що визначають права та обов`язки цивільного характеру, самі по собі не відповідають вимогам ст.6 Конвенції, необхідно, щоб такі рішення у подальшому підлягали контролю з боку "судового органу, який має повну юрисдикцію" та забезпечує гарантії цієї статті (див. Albert and Le Compte v. Belgium, 10.02.1983, Series A №58, пар.29; Ortenberg v. Austria, 25.11.1994, Series A №295-B, пар.31 ; та Bryan v. the United Kingdom, 22.11.1995, Series A №335-A, пар.40).
47. ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права (див. Bellet v. France, 04.12.1995, Series A №333- B, пар.36).
48. ЄСПЛ неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. Beyeler V. Italy [GC]), №33202/96, пар.120, ECHR 2000-1; Oneryildiz v. Turkey [GC], №48939/99, пар.128, ECHR 2004-XII; Megadat.com S.r.l. v. Moldova, №21151/04, пар.72, 08.04.2008; Moskal v. Poland, №10373/05, пар.51, 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, Leias v. Croatia, №55555/08, пар.74, 20.05.2010; Toscuta and Others v. Romania, №36900/03, пар.37, 25.11.2008).