УХВАЛА
28 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 761/26660/21
провадження № 14-104цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Ступак О. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою ОСОБА_1, підписаною представником ОСОБА_2,
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року у складі судді Мальцева Д. О., постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квіти України" (правонаступника Приватного акціонерного товариства "Квіти України"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбас", Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня Г. Духовичного"
про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства "Квіти України", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Квіти України" (далі - ПрАТ "Квіти України", ТОВ "Квіти України" відповідно), Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбас" (далі -ТОВ "Амбас"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстерня Г. Духовичного" (далі - ТОВ "Майстерня Г. Духовичного") про зобов`язання припинити дії, що порушують авторське право, та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
2. Позов мотивував тим, що у 1983-1985 роках у м. Києві за адресою: вул. Січових Стрільців, 49 збудовано павільйон-оранжерею "Квіти України". Автором проєкту і головним архітектором будівлі є ОСОБА_1 . Позивач також є автором внутрішніх елементів декору будівлі "Квіти України", зокрема оригінальних світильників та дизайну облицювання стін. На час проєктування будівлі позивач був працівником проєктного інституту "Київпроект", а саме працював керівником архітектурно-планувальної майстерні № 1 головного управління проєктних робіт проєктного інституту "Київпроект".
3. Зазначав, що будівля проєктувалась з метою її використання як магазину-оранжереї та павільйону для проведення виставок рослин, а жодних договорів про передачу майнових прав інтелектуальної власності на архітектурний проєкт він не укладав.
4. Вказував, що будівля перебуває у власності ПрАТ "Квіти України", яке розпочало підготовчі та будівельні роботи для реконструкції будівлі, спрямованої на зміну мети її використання. Зокрема, керуючий партнер ПрАТ "Квіти України" Пишний О. опублікував орієнтовні проєкти зовнішнього вигляду будівлі після реконструкції, які свідчать про те, що фасад має бути кардинально змінений, а каскадний атріум - знищений. Станом на дату подання позову внутрішні елементи декору, а саме оригінальні лампи авторства позивача були спотворені. Також знищені клумби біля будівлі, які є частиною архітектурного проєкту позивача.
5. Роботи з порушення цілісності фасаду будівлі із застосуванням будівельного крану, на переконання позивача, є незаконними, оскільки він як автор проєкту будівлі "Квіти України" до робіт з проєктування реконструкції будівлі не залучався, своєї згоди на реконструкцію та зміну проєкту не надавав. Позивач виступив проти реконструкції, оскільки її проведення відповідно до заявленої передпроєктної документації та озвучених планів забудовника передбачає кардинальну зміну усього архітектурного твору позивача, чим порушуються його майнові та немайнові права.
6. Посилався на те, що внаслідок порушення його авторських прав він зазнав моральних страждань, які полягають у приниженні його честі, гідності та ділової репутації. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди зумовлений глибиною страждань, яких зазнав позивач, коли 12 липня 2021 року побачив самовільне руйнування та спотворення фасаду будівлі "Квіти України" будівельним краном. Крім того, на пресконференції і в публічних інтерв`ю ПрАТ "Квіти України" та ТОВ "Майстерня Г. Духовичного" вказували, що позивач відмовився від участі в розробці проєкту реконструкції будівлі через вік та проблеми зі здоров`ям, що не відповідає дійсності.
7. Позивач просив суд ухвалити рішення, яким:
- зобов`язати ПрАТ "Квіти України" та ТОВ "Амбас" припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме реконструкцію будівлі "Квіти України" з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом, у тому числі будь-які підготовчі будівельні роботи у межах такої реконструкції;
- зобов`язати ТОВ "Майстерня Г. Духовичного" припинити дії, що порушують авторське право позивача, а саме використання без дозволу позивача креслень та планів реконструкції будівлі "Квіти України", створених ТОВ "Майстерня Г. Духовичного" з порушенням авторських прав позивача;
- заборонити ПрАТ "Квіти України" проведення без письмового дозволу позивача будь-яких будівельних, підготовчих чи реставраційних робіт, що мають на меті зміну або порушення цілісності твору архітектури - будівлі "Квіти України", його фасаду, скляного атріуму та інших охоронюваних авторським правом елементів;
- зобов`язати ПрАТ "Квіти України" відновити попередній стан твору архітектури - будівлю "Квіти України", фасад якої був зруйнований умисними діями ПрАТ "Квіти України", відповідно до проєкту будівлі за авторством позивача, з урахуванням тих конструкторських рішень фасаду, які існували до порушення, та з погодженням використовуваних матеріалів для відновлення з позивачем;
- зобов`язати ПрАТ "Квіти України" відшкодувати позивачу моральну шкоду, завдану порушенням його авторських прав, у розмірі 100 000,00 грн.
8. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
9. Судові рішення мотивовані тим, що у своєму позові ОСОБА_1 посилається на чинний Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), закони України "Про авторське право і суміжні права", "Про архітектурну діяльність", які не можуть застосовуватись до спірних правовідносин як такі, що не були чинними на момент їх виникнення. Посилання позивача на Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів суди також відхилили, оскільки вказана конвенція набрала чинності для України 17 січня 1994 року, а до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року, Україна приєдналася лише 20 вересня 2001 року. Натомість при визначенні об`єкта та обсягу авторських прав на твір відповідні правовідносини регулюються законодавством про авторське право, яке було чинним на момент створення такого твору (тобто в період із 1979 до 1985 року).
10. Визначаючи обсяг належних позивачу авторських прав у зв`язку з проєктуванням та спорудженням будівлі "Квіти України", суди виходили з того, що авторські права у позивача могли виникнути виключно на проєктну документацію на будівлю "Квіти України" і складалися з права на опублікування, відтворення і розповсюдження своєї проєктної документації всіма дозволеними законом способами під своїм ім`ям, під умовним ім`ям (псевдонім) або без позначення імені (анонімно) та права на недоторканність проєктної документації.
11. Водночас суди критично поставилися до твердження позивача про наявне в нього право на матеріальне втілення проєктної документації, реалізацією якого він визначає будівлю "Квіти України".
12. З огляду на викладене суди констатували недоведеність позивачем наявності порушення його авторських прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
13. Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року заяву представника ТОВ "Квіти України" ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Квіти України" як правонаступника ПрАТ "Квіти України" 25 000,00 грн.
14. У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2, у якій просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час вирішення спору суди застосували норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 569/11407/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 752/4331/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 522/8925/17 та від 05 серпня 2021 року у справі № 761/13278/16-ц, щодо визначення темпоральної дії законодавства у сфері авторського права.
16. Позивач також посилався на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування окремих норм матеріального права з таких питань:
- чи визнавалася зведена будівля твором архітектури, створення якого приводить до виникнення суб`єктивного авторського права, згідно із законодавством, чинним на 1985 рік;
- чи зумовлює стаття 18 (1) Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів обов`язок країни, яка приєднується до конвенції, надати правову охорону творам, на які конвенція поширює свою дію, для яких ця країна є країною походження, але які до набуття конвенцією сили для такої країни не охоронялися авторським правом;
- хто був первинним суб`єктом авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, які створювалися на замовлення за умов, що автор перебував у трудових відносинах з організацією - виконавцем такого замовлення згідно із законодавством, що було чинним станом на 1981 рік.
17. На переконання ОСОБА_1, суди неправильно застосували ЦК УРСР 1963 року у двох аспектах. По-перше, вони неправильно витлумачили положення ЦК УРСР 1963 року, зробивши висновок про те, що зведена будівля не визнавалася твором архітектури станом на 1985 рік. По-друге, навіть якби вона гіпотетично не визнавалася твором архітектури станом на 1985 рік (що не відповідає дійсності), суди мали застосувати положення статті 18 (1) Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка в порядку винятку зумовлює ретроспективну охорону визначених у ній категорій творів з моменту набуття нею чинності для певної країни.
18. Також позивач просив суд касаційної інстанції сформулювати такі висновки:
- авторське право на архітектурні, інженерні та інші технічні плани, виконані як службове завдання у період чинності норм ЦК УРСР про авторське право (до 09 квітня 1994 року), належало авторам цих творів відповідно до статті 481 ЦК УРСР 1963 року;
- положення статті 512 ЦК УРСР 1963 року не зумовлювали переходу авторського права на архітектурні, інженерні та інші технічні плани до замовника, а встановлювали лише невідчужуване право на використання цих творів замовником без виплати додаткової винагороди авторові у період до 09 квітня 1994 року.
19. Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень та відкрито касаційне провадження у справі № 761/26660/21; витребувано справу із суду першої інстанції; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року та додаткової постанови цього суду від 10 квітня 2023 року відмовлено.
20. У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 761/26660/21 надійшли до Верховного Суду.
21. Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання, яке підписано представником ОСОБА_2, про касаційний розгляд з повідомленням учасників справи та за участю представника позивача, справу призначено до судового розгляду.
22. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року справу № 761/26660/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
23. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що зметою отримання наукових висновків щодо тлумачення та застосування норм права у спірних правовідносинах направлено запит до Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
24. У відповідь на запит суд отримав:
1) науковий висновок кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету "Одеська юридична академія", в якому зазначено, що:
- законодавством було встановлено відкритий перелік творів, які можуть бути об`єктами авторського права. Тому "архітектурний проект" може бути твором, створення якого приводить до виникнення суб`єктивного авторського права відповідно до законодавства, чинного на 1981-1985 роки, за умови того, що він відтворює результат творчої діяльності автора та виражений в об`єктивній формі;
- авторські права в зазначений період виникали здебільшого лише на "архітектурний проект". Згодом, у 1987 році набула чинності постанова № 1058 "Про дальший розвиток радянської архітектури і містобудування", в якій, серед іншого, було доручено Державному комітету СРСР з праці і соціальних питань, визначити порядок і джерела виплати авторам архітектурного і містобудівельного задуму авторської винагороди після затвердження ескізного проєкту. Лише зараз можна стверджувати, що сучасний підхід відображає, що і будівля, і проєкт - це самостійні об`єкти авторського права. Зведена будівля також може бути твором мистецтва, що є охоронюваним об`єктом, якщо така будівля є результатом творчої діяльності;
- чинний на той період ЦК УРСР врегульовував частково лише питання виплати авторської винагороди в разі, якщо проєкт створено за замовленням. ЦК УРСР фактично підтверджував наявність авторських прав в архітектора, проте встановлював, що виконані за замовленнями організацій архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і рисунки, можуть бути використані замовниками для своїх потреб, передані ними для використання іншим особам або відтворені в пресі без виплати авторам додаткової винагороди. Отже, йшлось про те, що оплата за договором, фактично, замінює авторську винагороду;
- і проєкт, і сама будівля (споруда) є об`єктами авторського права. Тобто ЦК України та Закон України "Про авторське право і суміжні права" поширюються на правовідносини щодо захисту архітектурного проєкту та будівлі за умови, що архітектурний проєкт та будівля відповідають критеріям охороноздатності, а саме є оригінальними творами, що є продуктами інтелектуальної, творчої діяльності автора, які містять відбиток особи автора, а також виражені в об`єктивній формі;
2) науковий висновок кафедри цивільного права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, в якому вказано, що:
- нормативного визначення поняття "твори архітектури" ЦК УРСР 1963 року не містив, проте стаття 512 ЦК УРСР визначала порядок використання виконаних на замовлення архітектурних, інженерних та інших технічних планів, вказуючи відповідно на такі об`єкти, як архітектурні, інженерні та інші технічні плани, креслення і малюнки. Ця норма наводить варіанти об`єктивного вираження творів архітектури. Будь-яких згадок про такий об`єкт, як "архітектурний проєкт" статті чинного на той час ЦК не містили. За своїм лексичним значенням поняття "проєкт" - це сукупність документів (розрахунків, креслень, макетів тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин, приладів і т. ін. Отже, термін "архітектурний проєкт" є близьким до категорій "плани", "креслення", "малюнки". Водночас об`єктом авторського права визнається не весь проєкт з усіма його технічними і організаційними рішеннями в натурі, а лише його архітектурна частина. Зокрема, до архітектурної частини креслень, що є формою вираження твору архітектури, науковці відносять креслення, що відображають авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду і інтер`єрів об`єкта архітектури або його частини, тобто графічну архітектурну частину проєкту;
- дискусійним питанням у науковому середовищі тривалий час (до остаточного його вирішення в Законі України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року) залишалось питання віднесення до творів архітектури збудованих об`єктів. Відповідно існувало декілька підходів: а) збудовані об`єкти (будівлі, споруди) не належать до творів архітектури, б) збудовані об`єкти є видом твору архітектури, в) будівлі і споруди є об`єктивною формою втілення архітектурного твору. Проте наукові інтерпретації все ж таки не дають підстав аргументовано стверджувати про те, що чинне у 1981-1985 роках законодавство УРСР відносило до об`єктів авторського права збудовані об`єкти;
- Україна приєдналася до Бернської конвенції шляхом прийняття Закону України від 31 травня 1995 року № 189/95-ВР "Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів" (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року). Конвенція набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року. Конвенція встановила правило зворотної дії: "Ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності не стали ще загальним надбанням у країні походження у зв`язку із закінченням терміну охорони" (стаття 18(1)); "Попередні положення застосовуються також у випадку нових приєднань до Союзу і у випадках, коли охорона розширяється в порядку застосування статті 7 або внаслідок відмови від застережень" (стаття 18 (4)). За обставин, коли Конвенція продовжує діяти і до неї приєднуються нові країни, ці положення тлумачаться таким чином, що вони зобов`язують країни, які приєдналися до Конвенції, охороняти твори, яким надається охорона в країні походження, за винятком випадків, коли ці твори вже перейшли в країні походження до суспільного надбання в зв`язку зі спливом строку охорони. Таким чином, твори, країною походження яких є член Бернського союзу, які раніше не охоронялися в країні, яка приєдналася до Конвенції, мають охоронятися відповідно до положень Конвенції з моменту вступу в силу акта приєднання. Отже, описане правило зворотної дії має вузьке і чітко визначене застосування і не означає дію всіх положень Конвенції в країні, яка приєдналася до неї, на відносини, що виникли в цій країні до моменту такого приєднання. Крім того, Конвенція встановила принцип національного режиму і передбачила, що охорона в країні походження регулюється внутрішнім законодавством. Таким законодавством у цій справі є ЦК УРСР;
- з урахуванням того, що ЦК УРСР не містив поняття виключного права, не містив поділу авторських прав на майнові та немайнові, наведені нормативні положення потрібно тлумачити таким чином, що авторські права на згадувані об`єкти визнавались за автором, який їх створив, але обсяг цих прав був суттєво обмежений правом організації, що замовила архітектурні, інженерні та інші технічні плани (замовника), використовувати їх відповідно до своїх потреб, а також розпоряджатися цими об`єктами на користь інших осіб. Відповідно, автор не вправі був заборонити замовнику таке використання, не надавав згоди на нього, не був учасником відносин замовника з користувачами зазначених планів (не узгоджував таке використання, не міг йому перешкодити, не отримував додаткової винагороди за передачу об`єктів замовником третім особам). Автором могло бути реалізоване лише право на ім`я та право на недоторканність твору;
- обсяг правової охорони твору визначається тим нормативним актом, який діяв на момент її виникнення, тобто на момент створення твору. Під обсягом правової охорони потрібно розуміти, зокрема, зміст і належність авторських прав, які охороняються законом. Відповідно охоронюваність творів архітектури (у формі планів, креслень, малюнків), щодо прав на які виник спір, а також суб`єкт авторських прав на ці твори та їхній зміст мають визначатися ЦК УРСР. Щодо творів архітектури у вигляді збудованих будівель і споруд, то їхня правова охорона була вперше прямо передбачена Законом України від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ "Про авторське право і суміжні права", а тому вони можуть підпадати під правову охорону за цим Законом за умови, що були випущені у світ, виготовлені та розповсюджені після опублікування цього Закону. Ураховуючи те, що будівля за спірним архітектурним проєктом була побудована до моменту опублікування цього Закону, його норми не можуть бути застосовані до побудованого об`єкта. Водночас Закон України "Про авторське право і суміжні права" може бути застосований до правовідносин, які виникли після введення його в дію (тобто після 23 лютого 1994 року). Такими правовідносинами можуть бути ті, які виникають внаслідок правопорушення, яке вчинене після введення в дію закону. У такому разі характер порушення, його наслідки, способи захисту та відновлення порушених прав мають визначатися на підставі нормативних положень, що діяли на момент його вчинення.
25. На переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зміст висновків членів науково-консультативної ради при Верховному Суді свідчить про наявність у цій справі виключної правової проблеми, метою вирішення якої є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.