ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 127/2697/23
провадження № 61-8478св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Укрзалізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Укрзалізниця" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 05 червня 1975 року до 08 квітня 2004 року він працював у Вінницькій дистанції колії, яка була виробничим підрозділом Регіональної філії "Південно-Західна залізниця". З 25 вересня
2000 року до 08 квітня 2004 року займав посаду заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань.
Наказом роботодавця від 19 листопада 2002 року його було звільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогули), але на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року (справа №2-2090/03) видано наказ від 28 січня 2003 року про поновлення його на посаді, рішенням суду стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2003 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року, справу направлено на новий розгляд.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2003 року йому відмовлено в задоволенні позову до ДТГО "Південно-Західна залізниця" в особі Вінницької дистанції колії № 8 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Наказом роботодавця від 08 квітня 2004 року №70 його вдруге було звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогули) без зазначення конкретних днів вчинення прогулів.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року скасовано наказ від 08 квітня 2004 року, стягнуто заборговану заробітну плату.
На виконання судового рішення від 24 червня 2004 року наказом роботодавця
від 10 листопада 2004 року скасовано наказ від 08 квітня 2004 року про звільнення позивача, але до роботи його не допущено.
Позивач зазначає, що наказ від 19 листопада 2002 року втратив чинність після поновлення його на роботі, а інший наказ про його звільнення від 08 квітня
2004 року не видавався, копію наказу про звільнення він не отримував та через півтора року роботи його звільнили за те ж саме порушення.
При звільненні 08 квітня 2004 року Вінницькою дистанцією колії нарахована компенсація за невикористану відпустку за період тільки з 20 січня 2003 року по 08 квітня 2004 року, а не з часу поновлення на роботі з 20 листопада 2002 року, тобто не була нарахована компенсація за час вимушеного прогулу -
з 20 листопада 2002 року до 20 січня 2003 року.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви
від 15 лютого 2023 року та заяви про збільшення позовних вимог від 16 березня 2023 року, ОСОБА_1 просив: поновити його на попередній посаді заступника начальника Вінницької дистанційної колії з кадрів та соціальних питань з 09 квітня 2004 року у зв`язку з відсутністю наказу про звільнення по особовому складу за встановленою нормативною формою П-8; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 квітня 2004 року до
09 листопада 2005 року (період 19 місяців) в розмірі 34 985,54 грн; грошову компенсацію за невикористану відпустку за час трудового стажу, з урахуванням періоду оплаченого вимушеного прогулу з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, після поновлення на роботі, за 6 календарних днів в розмірі 540,06 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді
Венгрин О. О. від 18 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі з 09 квітня 2004 року. Крім того, позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів, передбачений статтею 233 КЗпП України щодо вимоги про поновлення на роботі.
Оскільки відсутні підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1
з 09 квітня 2004 року, суд дійшов висновку й про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09 квітня 2004 року по 09 листопада 2005 року в розмірі 34 985,54 грн.
Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, то судом встановлено, що період з 20 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року (дата поновлення ОСОБА_1 на роботі за рішенням суду від 20 січня 2003 року в порядку негайного виконання, яке було скасовано апеляційною інстанцією) не є періодом вимушеного прогулу, оскільки ОСОБА_1 не поновлено на роботі при повторному розгляді справи №2-2090/03; в цей період (з 20 листопада 2002 року по 20 січня 2003 року) позивач ОСОБА_1 не працював.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2024 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 серпня 2023 року скасовано, провадження у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявне рішення суду у справі № 127/5562/14, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України лише у разі закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а не наявність судового рішення, ухваленого по суті спору. Крім того, предмет позову не є тотожним із предметом позову у справі № 127/5562/14.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2024 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнтої судом апеляційної інстанції постанови. Доводи відзиву є аналогічними мотивам прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Не погоджуючись із доводами відзиву на касаційну скаргу, позивач подав свої заперечення.
Встановлені судами фактичні обставини справи
З 25 вересня 2000 року ОСОБА_1 переведений на посаду заступника начальника по кадрах та побуту у Вінницькій дистанції колії на підставі наказу №41 від 25.09.2000 року.
Наказом від 19 листопада 2002 року (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника з кадрів та соціальних питань Вінницької дистанції колії на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причини. З наказом позивач ознайомлений 20 листопада 2002 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року у справі №2-2090/03 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань, стягнуто на користь ОСОБА_1 середньомісячну зарплату за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
На підставі вказаного рішення, 28 січня 2003 року наказами галузевої служби колії ДТГО "Південно-Західна залізниця" № 4 та начальника Вінницької дистанції колії № 44, ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань з 20 листопада 2002 року та виплачено заробітну плату за один місяць вимушеного прогулу.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2003 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2003 року, справу направлено на новий розгляд.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 грудня 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 23 вересня 2004 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДТГО "Південно-Західна залізниця" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
На виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці 23 грудня 2003 року Вінницькою дистанцією колії було видано наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 08 квітня 2004 року та ОСОБА_1 було звільнено з посади з 08 квітня 2004 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 24.06.2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 27 вересня 2004 року, у справі №2-3369/04 за позовом ОСОБА_1 до ДТГО "Південно-Західна залізниця", начальника Вінницької дистанції колії - Козубовського А. А., начальника галузевої служби колії Ляхового І. В. про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, скасування наказу від 08 квітня 2004 року, стягнення невиплаченої заробітної плати, добових за відрядження, компенсації за невикористану відпустку за 7 календарних днів в розмірі 560,00 грн, скасовано накази
від 08 квітня 2004 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули 14 і 15 жовтня 2002 року, стягнуто на користь ОСОБА_1 46,67 грн та 20,38 грн заробітної плати у вигляді премії, 18,00 грн добових по відрядженню за 11 березня 2004 року В задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 560,00 грн відмовлено.
Зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції встановлено, що наказ від 19 листопада 2002 про звільнення ОСОБА_1 за прогули визнано законним, він є дійсним, а тому видача нових наказів з тих же підстав немає юридичного значення. Крім того, період роботи позивача почався з 20 січня
2003 року - з часу його фактичної роботи протягом робочого року, відповідно до до 08 квітня 2004 року. Відпустка позивача використана у кількості
31 календарний день, невикористана відпустка за вказаний період складає
15 календарних днів, яка була йому компенсована.
На виконання зазначеного рішення суду від 24 червня 2004 року Вінницькою дистанцією колії було видано наказ від 10 листопада 2004 року, яким накази начальника Вінницької дистанції колії від 08 квітня 2004 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи скасовано.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року у справі № 2-1651/05 позов ОСОБА_1 до ДТГО "Південно-Західна залізниця", Вінницької дистанції колії ДТГО "Південно-Західна залізниця", третя особа - Ленінський центр зайнятості, про відновлення трудового стажу, стягнення зарплати (встановлення допомоги по безробіттю) задоволено частково, зобов`язано Вінницьку дистанцію колії ДТГО "Південно-Західна залізниця" підтвердити відповідним наказом трудовий стаж ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Вінницької дистанції колії з кадрів та соціальних питань з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, зазначивши причину звільнення - за прогули без поважних причин (пункту 4 статті 40 КЗпП України) на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року; внести в дублікат трудової книжки відомості про роботу на російській мові; на вимогу ОСОБА_1 видати йому новий дублікат трудової книжки без записів, які визнані недійсними. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 червня 2005 року роз`яснено рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року та вказано, що підтверджуючи трудовий стаж за період з 20 листопада 2002 року до 08 квітня 2004 року, зазначивши причину звільнення, суд врахував рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 24 червня 2004 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в поновленні на роботі, скасовано наказ 08 квітня 2004 року, яким ОСОБА_1 звільнений за прогули, визнано дійсним наказ від 19 листопада
2002 року, яким ОСОБА_1 вперше був звільнений за прогули. Оскільки після скасування наказу від 08 квітня 2004 року звільнення ОСОБА_1 не оформлено наказом, суд зобов`язав Дистанцію колії видати новий наказ про звільнення і вказати підставу звільнення відповідно до рішення суду від 24 червня 2004 року.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2005 року і ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2007 року як касаційною інстанцією рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня 2005 року і ухвалу від 02 червня 2005 року (справа №2-1651/05) залишено без змін.
Наказом Вінницької дистанції колії від 31 жовтня 2005 року, враховуючи тривалий період судових розглядів справи, прийняття рішень про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_1 щодо поновлення на роботі, які набрали чинності, та на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 травня