ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 750/2289/23
провадження № 61-857ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ;
відповідачі:Держава Україна в особі Броварської окружної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України;
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року у складі судді Бабич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурика О. Ф.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Держави Україна в особі Броварської окружної прокуратури, Київської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн компенсації на відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 19 серпня 2016 року начальник Славутицького відділу Броварської місцевої прокуратури Київської області Столярчук Д. А. повідомив йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року. 28 листопада 2016 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області Котяш А. І. склав та затвердив обвинувальний акт, який направив до Славутицького міського суду Київської області. 26 листопада 2020 року прокурор Славутицького відділу Броварської окружної прокуратури Младаневич З. О. склала змінений обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні, погоджений 19 січня 2021 року заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабцем І. Н. 27 квітня 2021 року Славутицький міський суд Київської області ухвалив вирок у кримінальному провадженні № 4201611110000079, яким визнав його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 366, частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України. Вирок суду набрав законної сили 10 червня 2021 року. Тому ОСОБА_1 незаконно з 19 серпня 2016 року по 10 червня 2021 року протягом 4 років 9 місяців 22 дні перебував під слідством і судом.
Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді на його автомобіль був накладений арешт, що обмежувало його права як власника цього майна, який був скасований тільки з набранням законної сили виправдувального вироку, відносно нього здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії, прокуратура зверталася до слідчого судді з клопотанням про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Тривалий розгляд кримінального провадження змінив його звичайний спосіб життя, оскільки в кожне судове засідання він повинен був їхати з м. Новгород-Сіверський, Чернігівської обл. до м. Славутич, Київської обл. Притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності викликало у нього відчуття тривоги, було зруйновано його життєві плани та соціальні зв`язки, було принижено його честь та гідність, а також ділову репутацію, погіршились відносини з близькими та друзями, працівниками комунального підприємства "Управління з розвитку фізичної культури, спорту і туризму" Славутицької міської ради Київської області, про факт притягнення його до відповідальності було повідомлено по телебаченню. Заподіяну моральну шкоду, ОСОБА_1 оцінює в розмірі 1 000 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 386 733 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суди виходили з того, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року, який набрав законної сили 10 червня 2021 року.
ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 19 серпня 2016 року - дата вручення підозри до 10 червня 2021 року - дата набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто 4 роки 9 місяців 22 дні або 57 місяців 22 дні.
Таким чином, згідно статті 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2023 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6 700 грн. Відтак судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 386 733 грн, виходячи з розрахунку: 6 700 гривень х 57 місяців + 22 дні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2024 року Київська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила зазначені судові рішення у частині задоволених позовних вимог скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної правової оцінки наявним на підтвердження їх доведеності доказам, що в їх сукупності мають значення для правильного вирішення справи. Крім того підставами касаційного оскарження судових рішень у даній справі є їх ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування норм законодавства про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а саме: постанови Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16; від 27 листопад 2019 року у справі № 242/4741/16-ц; від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17; від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17; від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16; від 01 липня 2020 року у справі № 591/5911/17; від 23 вересня 2020 року у справі № 626/608/18; від 07 жовтня 2020 року у справі № 646/1806/18; від 18 грудня 2019 року у справі № 340/451/18; від 11 березня 2019 року у справі № 629/795/19; від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17; від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із Славутицького міського суду Київської області.
20 лютого 2024 року справа № 750/2289/23 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах не враховано. Ухвалюючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність безумовних підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, з огляду на постановлення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, однак судами не враховано, що на відміну від випадків безумовного відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючих підстав, відшкодування моральної шкоди у таких випадках, провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, завдали реальної моральної шкоди громадянинові.
Тобто, в розумінні норм частини п`ятої статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а відшкодування моральної шкоди провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Водночас, частиною шостою статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Отже, факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів доведення факту заподіяння моральної шкоди та підтвердження всіх її елементів, присуджені судами першої та апеляційної інстанцій до відшкодування 386 733 грн фактично є не обґрунтовані. Оскільки виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході досудового розслідування кримінального провадження № 4201611110000079, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Позивачем не конкретизовано, в чому полягали моральні страждання та який вони мали безпосередній психотравмуючий чи інший негативний прояв у його житті, лише стверджувалося про їх спричинення, що супроводжувалося надмірно тривалим кримінальним переслідуванням. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки працівників органів прокуратури під час здійснення процесуальних дій у кримінальному провадженні № 4201611110000079, які б обмежували його права, тощо. Отже, недотримання органами досудового розслідування чи прокуратури вимог у передбачений законом спосіб не встановлено, а отже відсутні підстави для твердження про незаконність таких дій.
Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніхї інстанцій обмежилися лише констатацією факту спричинення позивачу моральних страждань та у порушення статті 89 ЦПК України не зазначили жодних фактів та доказів, на підставі яких вони дійшли до таких висновків.
Відтак, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження реального факту заподіяння моральної шкоди з чітким підтвердженням існування всіх її елементів, судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно задоволено позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли хибного висновку, що належним розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу має бути 386 733 грн, оскільки розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди, навіть за умови доведення факту її заподіяння позивачу (що насправді не підтверджено наявними у справі доказами), не є співмірним реальному періоду перебування позивача під слідством та судом.
Водночас, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що факт ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні не призводить до безумовного та автоматичного обов`язку держави відшкодувати моральну шкоду особі, яка констатує виключно ті наявністю такого факту, не наводячи при цьому у позовній заяві конкретних обґрунтованих доводів, а саме: в чому полягає заподіяна моральна шкода; якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна; які моральні втрати поніс громадянин; яким чином вони призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків тощо. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, що у свою чергу останнім зроблено не було.
Ураховуючи викладене, наведені обставини свідчать про необґрунтованість задоволеної судами суми моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували повно і всебічно дійсні обставини справи, не дослідили усі надані сторонами докази у їх сукупності й не надали їм належної правової оцінки, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 386 733 грн. Водночас, стягнення з державного бюджету сум, які належним чином не обґрунтовані, становлять надмірний тягар для державного бюджету.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 серпня 2016 року Славутицьким відділом Броварської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року (а.с.8 - 14; а.с.16 - 17).
Згідно з ухвалою слідчого судді Славутицького міського суду Київської області від 09 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою ( а.с.15; т.1 а.к.п. 226).
Відповідно до ухвали слідчого судді Славутицького міського суду Київської області від 23 вересня 2016 року накладено арешт на належний ОСОБА_1 автомобіль марки "MITSUBISHI LANCER", чорного кольору 2007 року випуску (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 ) ( т. 3 а.к.п. 81-86).
28 листопада 2016 року керівником Броварської місцевої прокуратури Київської області Котяшем А. І. був складений та затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року, який 29 листопада 2016 року був направлений до Славутицького міського суду Київської області (т.1 а.к.п. 3-49).
26 листопада 2020 року прокурором Броварської місцевої прокуратури Київської області було складено змінений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 4201611110000079 від 25 травня 2016 року, який був погоджений 19 січня 2021 року заступником керівника Київської обласної прокуратури Грабцем І.Н. (т.8 а.к.п. 175-232).
За результатами розгляду кримінального провадження Славутицьким міським судом Київської області 27 квітня 2021 року ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 136, частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_1, та виправдано ( а.с. 18-61; т. 9 а.к.п. 158-199).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року повернуто керівнику Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенку М. О. апеляційну скаргу з додатками на вирок Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року (а.с. 60-61; т. 9 а.к.п. 243-245).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні Василенка М. О., про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року ( а.с. 62,63; т. 10 а.к.п. 66-69 ).
Таким чином вирок Славутицького міського суду Київської області від 27 квітня 2021 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 136, частиною четвертою статті 191 Кримінального кодексу України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинені ОСОБА_1, та виправдано, набрав законної сили 10 червня 2021 року.
Як убачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1, копії сторінок якої додані до позовної заяви, 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора державного підприємства "Новгород Сіверськрайагролісгосп", 03 січня 2018 року звільнений з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 Кодекс законів про працю України; 21 лютого 2018 року прийнятий на роботу на посаду заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер", 28 лютого 2018 року звільнений з посади за згодою сторін на підставі пункту першого статті 36 Кодекс законів про працю України; 24 липня 2018 за рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Селвіс" від 23 липня 2018 призначений на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю "Селвіс", 24 січня 2019 звільнений за згодою сторін на підставі пункту першого статті 36 Кодекс законів про працю України ( а.с.64-66).