ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 175/2380/19
провадження № 61-10247св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачка - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року у складі судді Новік Л. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 лютого 2016 року відповідачка звернулася до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк", банк) з метою отримання банківських послуг. Вона підписала заяву № б/н, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Посилаючись на те, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, а ОСОБА_1, взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту належно не виконувала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 21 904,60 грн. з яких: 8 749,36 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4 522,76 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 6 313,21 грн - пеня, 800,00 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 019,27 грн,
АТ "КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідачки заборгованість за договором кредиту від 17 лютого 2016 року № б/н у загальному розмірі 2 1904,60 грн.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до
АТ "КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 17 лютого 2016 року № б/н недійсним.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не укладала з
ПАТ "КБ "ПриватБанк" ніяких кредитних договорів та, відповідно, не отримувала грошові кошти від банку.
17 лютого 2016 року між нею та банком укладений договір про надання банківських послуг, який складається із заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку, на виконання якого позивач відкрив їй рахунок із встановленим кредитним лімітом на кредитну картку.
Вона не погоджувалася на кредитування відкритого поточного рахунку, а підписання заяви про відкриття рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без досягнення згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, не дає підстав для висновку про виникнення між сторонами кредитних правовідносин.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 17 лютого 2016 року № б/н, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року, позов АТ "КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 17 лютого 2016 року № б/н у розмірі 8 749,36 грн (тіло кредиту) та судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг процентна ставка не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
На підтвердження досягнення згоди щодо цих платежів АТ "КБ "Приватбанк" надало витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.
Суд дійшов висновку, що у цьому випадку також неможливо застосувати до правовідносин, що виникли між сторонами правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 лютого 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19 червня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 лютого 2016 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII). Але, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ "КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Узагальнюючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що первісні позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню заборгованість у розмірі 8 749, 36 грн (тіло кредиту), тобто фактично отримані відповідачкою кредитні кошти.
Інші позовні вимоги АТ "КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягають, оскільки банк не довів, що сторони досягли домовленості у кредитному договорі від 17 лютого 2016 року щодо розміру і порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а також відповідальності за неналежне виконання умов договору.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору від 17 лютого 2016 року, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності таких вимог.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області
від 07 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог АТ "КБ "ПриватБанк" залишено без змін.
В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 17 лютого 2016 року у розмірі 8 749,36 грн (тіло кредиту), суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим.
Апеляційний суд відхилив посилання відповідачки на те, що грошові кошти від банку вона не отримувала, а договір не підписувала, оскільки відповідно до виписки з її карткового рахунку, вона активно користувалася кредитним лімітом, зокрема, розраховувалася у відділеннях магазинів, аптек, оплачувала комунальні послуги, тощо, а також здійснювала поповнення карткового рахунку, що дає підстави для висновку про укладення ОСОБА_1 кредитного договору від 17 лютого 2016 року № б/н та отримання кредитних коштів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог АТ "КБ "ПриватБанк" скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 226/3556/15-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 175/4576/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -
ЦПК України)).
А також посилалася на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскільки відповідачка не погоджувалася на кредитування відкритого поточного рахунку, а підписання заяви про відкриття рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг без досягнення згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, не може свідчити про існування кредитних правовідносин між нею та банком.
Вона не була ознайомлена та не підписувала Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку, а тому зазначені документи не є складовою частиною договору, оскільки ніяких кредитних договорів сторони не укладали, грошові кошти ОСОБА_1 від банку не отримувала.
Звертаючись до суду з позовом, крім тіла кредиту, банк також просив стягнути з відповідачки складові його повної вартості, зокрема заборгованість зі сплати відсотків та поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Водночас без надання підтвердження про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості про сплату відсотків за користування кредитним коштами, пені та штрафів, надані позивачем витяги з Тарифів банку, а також Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Зазначене дає підстави для висновку про необґрунтованість позовних вимог
АТ "КБ "ПриватБанк" та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України; витребувано з Ірпінського міського суду Київської області матеріали цивільної справи № 175/2380/19; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2024 року матеріали справи № 175/2380/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог АТ "КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за договором кредиту у розмірі 8 749,36 грн (тіло кредиту) - без змін.