ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/2714/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ОСОБА_1 : Камінська А.А.,
ОСОБА_3: особисто та представник Волошина Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Гетьман Р.А., Россолов В.В., Склярук О.І.)
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 04.03.2024 (суддя Прохоров С.А.)
у справі №922/2714/23
за заявою ОСОБА_1,
про неплатоспроможність,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст заяви та хід розгляду справи
1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.07.2023 відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 (далі - Боржник) про його неплатоспроможність, введено процедуру реструктуризації боргів Боржника.
2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.08.2023 визнано грошові вимоги Фізичної особи - підприємця Краснікова Павла Івановича до Боржника у загальному розмірі 36568600,00 грн основного боргу та 5368,00 грн судового збору.
3. 23.10.2023 ОСОБА_3 звернулась до господарського суду із заявою з грошовими вимогами до Боржника в розмірі 31357881,10 грн заборгованості за договором позики від 01.02.2019, підтвердженої рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19, та 5368,00 грн судового збору (далі - Заява).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. Грошові вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на договорі позики від 01.02.2019 (далі - Договір позики), укладеному між ОСОБА_3 (позикодавець), ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (позичальники), за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникам гроші в сумі 860282 доларів США, що еквівалентно 23829811,11 грн, а позичальники зобов`язуються повернути позикодавцеві таку ж суму грошей до 10.02.2019 солідарно (пункт 1 Договору позики).
5. Згідно з пунктом 2 Договору позики повернення боргу повинно бути здійснено у м. Києві по вулиці Антоновича в ресторані Марлин, що в ТРЦ Ocean Plaza, у грошовій формі долар США не пізніше терміну, що встановлений в пункті 1 Договору позики.
6. У пункті 5 Договору позики передбачено, що після повернення боргу позикодавець зобов`язаний передати цей договір позичальникам із відміткою про одержання грошей.
7. У Договорі позики відсутні положення про те, що його підписанням позичальники підтверджують факт отримання грошових коштів.
8. До Заяви додано копію Договору позики, який не підписаний ОСОБА_3 . Оригінал Договору позики до матеріалів справи не надано.
9. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4, стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача суму боргу за Договором позики в розмірі 860282 доларів США, що на момент звернення до суду було еквівалентно 23829811,40 грн, судовий збір у розмірі 9605 грн.
10. Додана до Заяви копія рішення не містить відмітки про набрання ним законної сили.
11. За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Київського апеляційного суду від 26.02.2024 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.07.2023 у справі №752/8912/19 скасовано, матеріали справи передано до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа №922/2714/23 про неплатоспроможність Боржника.
Стислий зміст ухвал судів першої та апеляційної інстанцій
12. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.03.2024, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2024, грошові вимоги ОСОБА_3 відхилено.
13. Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_3 не надала доказів, які б свідчили про виникнення між сторонами боргових правовідносин, зокрема фактичного отримання Боржником коштів у позику, а також документального підтвердження джерел походження відповідних коштів.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
14. ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення Заяви, визнання ОСОБА_3 кредитором у справі про неплатоспроможність Боржника, включити її вимоги до Боржника в розмірі 31287424,00 грн (еквівалент 860282,00 доларів США) основного боргу та 5368,00 грн судового збору до четвертої черги реєстру вимог кредиторів.
15. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 13, 204, 509, 545, 1046, 1047 Цивільного кодексу України в сукупності зі статтями 45-47, 120 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
16. Скаржник вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій при застосуванні статті 204 Цивільного кодексу України проігнорували положення інших, перелічених ним статей цього Кодексу і КУзПБ та не встановили, що: відповідно до Договору позики у Боржника виник обов`язок повернути позикодавцеві відповідні кошти; матеріалами справи не доведено обставин недійсності Договору позики та укладення його задля створення штучної кредиторської заборгованості в процедурі неплатоспроможності Боржника; Боржник у судовому засіданні визнав факт укладення Договору позики, який містить всі істотні умови, притаманні договорам такого виду.
17. Скаржник наголошує, що письмова форма Договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, оскільки він у письмовій формі укладається вже після факту передачі та отримання коштів, а його наявність у позикодавця свідчить про невиконання Боржником свого обов`язку щодо повернення коштів.
18. Скаржник зазначає про необхідність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах в аспекті розумінні статей 13, 204, 509, 545, 1046, 1047 Цивільного кодексу України в сукупності зі статтями 45-47, 120 КУзПБ про те, що за наявності договору позики, який містить усі істотні умови та підписання якого безпосередньо було здійснено фізичною особою, яка в подальшому через три роки звернулася до суду із заявою про визнання її неплатопроможною, наявні підстави для включення невиконаних грошових зобов`язань за таким правочином до вимог кредиторів.
19. Водночас скаржник стверджує, що господарські суди попередніх інстанцій неповно з`ясували та надали неправильну оцінку обставинам, що мають значення для справи, а також порушили норми процесуального права.
20. Також скаржник зауважує про недобросовісність Боржника у справі про його неплатоспроможність, яка ні арбітражним керуючим, ані господарським судом першої інстанції перевірена не була, однак може свідчити про умисел приховати фіктивне банкрутство.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
21. Красніков П.І. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, залишивши без змін оскаржувані судові рішення.
22. Красніков П.І. вважає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій правомірними та обґрунтованими, а викладені в касаційній скарзі пояснення та обґрунтування скаржника такими, що не спростовують такі висновки за відсутності неправильного застосування норм матеріального права та будь-яких порушень норм процесуального права, тому зводяться до фактичної незгоди з такими висновками судів без належних та допустимих доказів на підтвердження відповідної позиції.
23. Арбітражний керуючий Єрьоміна О.Ю. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
24. Арбітражний керуючий вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в матеріалах справи, тому викладені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими та безпідставними.
Позиція Верховного Суду
25. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
26. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до Боржника у справі про неплатоспроможність, які, за доводами заявника, виникли на підставі Договору позики.
27. У силу частини 1 статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
28. Статтею 113 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ.
29. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
30. За змістом частини 1 статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи або фізичної особи - підприємця здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
31. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина 1 статті 45 КУзПБ).
32. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
33. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).
34. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).
35. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
36. У попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).
37. При цьому для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
38. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.
39. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
40. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
41. Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
42. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.
43. Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.