ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 521/3869/22
провадження № 51-2123км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника,
представника цивільного відповідача
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
засудженого
(в режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та цивільного відповідача ТОВ "Транс - Н", в особі директора ОСОБА_8, на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 березня 2024 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 6 вересня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Задоволено частково цивільні позови ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 .
Ухвалено стягнути з ТОВ "ТРАНС-Н" на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування моральної шкоди ? 250 000 грн, на користь ОСОБА_10 у рахунок відшкодування моральної шкоди ?150 000 грн, на користь ОСОБА_11 у рахунок відшкодування моральної шкоди ? 10 000 грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 витрати на правничу допомогу на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 по 20 000 грн кожній, а на користь
ОСОБА_11 - 30 000 грн.
Вирішено питання щодо процесуальних вират, речових доказів та скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
За вироком суду ОСОБА_7 12 червня 2020 року приблизно о 14:00, керуючи автомобілем марки "Mercedes-Benz" з реєстраційним номером НОМЕР_1, допустив порушення пунктів 2.3 "б", 10.1, 10.4, 11.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Так, в зазначений день та час водій ОСОБА_7 за кермом зазначеного транспортного засобу здійснював рух по проїзній частині Об`їзної дороги в правій смузі руху, зі сторони Київського шосе в напрямку Тираспольського шосе, поблизу 22-го кілометру Об`їзної дороги в Малиновському районі м. Одеси. При цьому, здійснюючи маневр розвороту, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав маневр розвороту наліво, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки "Hyundai" з реєстраційним номером
НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_11, який рухався в лівій смузі попутного напрямку руху.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажирам автомобіля марки "Hyundai" ОСОБА_10 та ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження. ОСОБА_10 ? тілесні ушкодження середньої тяжкості, ОСОБА_9 ? тяжкі тілесні ушкодження.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 26 березня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги і доводи осіб, які подали касаційні скарги та заперечення
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. В задоволенні цивільних позовів просить відмовити.
Свою позицію мотивує тим, що суди безпідставно визнали його винним у скоєнні кримінального правопорушення. Уважає, що в основу вироку судом першої інстанції покладені недопустимі та неналежні докази, а обставини ДТП судом викладені необ`єктивно, з явним обвинувальним ухилом.
Посилається, що суд повністю проігнорував доводи захисту щодо дотримання ним вимог ПДР та невідповідності дій водія та пасажирів автомобіля марки "Нуundаі" вимогам ПДР. Уважає, що саме водій ОСОБА_11 допустив порушення ПДР, внаслідок чого стався наїзд на транспортний засіб під його керуванням.
Зазначає, що висновок експерта № 21-6844 є необгрунтованим і таким, що суперечить матеріалам справи, зокрема - протоколу та схемі ДТП, висновку експертизи
№ 21-4920, відповіді Служби автомобільних доріг щодо наявної дорожньої розмітки на місці події, а також показанням свідка ОСОБА_12 .
Тому, на його переконання, суди безпідставно посилаються на висновок автотехнічної експертизи № 21-6844, як на доказ наявності у його діях складу кримінального правопорушення. Наголошує, що стороною захисту було подано письмове клопотання про визнання вказаного доказу недопустимим та неналежним, однак, всупереч вимогам закону воно не отримало будь-якої оцінки ні під час судового розгляду, ні в нарадчій кімнаті.
Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанції безпідставно залишено без задоволення клопотання сторони захисту про призначення повторної судової інженерно-транспортної експертизи з дослідженням транспортно-трасологічних матеріалів, механізму та обставин ДТП.
Також підкреслює, що судом не враховано той факт, що потерпілі були непристебнуті пасками безпеки, що має значення для справи. Окрім того, на його думку, потерпілі належним чином не обгрунтували вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні цивільного позову допущено порушення вимог частин 4, 5 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що стосується форми та змісту позовної заяви та вимоги п. 2 ч. 2 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), згідно якої позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання. Також, стверджує про недотримання положень ст. 137 ЦПК щодо відшкодування витрат на правничу допомогу. Вказує, що суди обох інстанцій вирішили це питання без урахування практики Верховного Суду (справи № 752/17832/14-ц та № 755/4466/20-ц).
Ставить під сумнів визначену експертизами тяжкість тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_9, оскільки згідно наданої експерту виписки № 11138 з медичної карти стаціонарного хворого КНП "ООКЛ" ООР, остання знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні лище з 12 по 22 червня 2020 року.
Уважає, що висновок експерта № 116 від 23 березня 2021 року не може підтвердити чи спростувати наявність у потерпілої ОСОБА_9 тілесних ушкоджень небезпечних для життя, а визначити їх ступінь тяжкості, згідно п. 4.13.4 "Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", не можливо.
Згідно з висновками експертів № 782 від 18 червня 2021 року та № 225 від 13 липня 2023 року, виявлені у ОСОБА_9 ушкодження є тяжкими тілесними по критерію небезпеки для життя потерпілої, що, на думку засудженого, суперечить, медичним документам та змісту п. 2.1.3 "б" "Правил судово- медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", на які посилаються експерти.
Також посилається, що експертами не встановлено конкретного механізму отримання потерпілою тілесного ушкодження, не проаналізовано ні причинно-наслідковий зв`язок між ушкодженнями та подією кримінального правопорушення, ні спосіб отримання відповідних ушкоджень.
Крім того, акцентує на тому, що внаслідок ДТП ОСОБА_11 не було заподіяно тілесних ушкоджень, що є обовязковою умовою настання кримінальної відповідальності, а завдання матеріальної шкоди у зв`язку з пошкодженням його автомобіля не є кримінальним правопорушенням. Стверджує, що ОСОБА_11 є свідком у цій справі, отже, у розумінні вимог ст. 61 КПК, він не може бути цивільним позивачем в кримінальному провадженні. Таким чином уважає вимоги
ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн безпідставними. Наполягає, що шкода завдана внаслідок ДТП має відшкодовуватись з урахуванням вимог ст. 1188, ч. 2 ст. 1193 Цивільного кодексу (далі - ЦК) та вини ОСОБА_11, оскільки останній є володільцем транспортного засобу.
На думку засудженого, матеріали кримінального провадження не містять доказів обґрунтованості розміру моральної шкоди завданої потерпілим та цивільному позивачу.
Також стверджує, що суди безпідставно задовольнили позови потерпілих та цивільного позивача в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вони є завищеними, неспівмірними з часом, витраченим адвокатом, а також складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову. На його переконання, вимоги позивача про відшкодування витрат суперечать ст. 137 ЦПК. Стверджує, що судами при визначенні розміру відшкодування витрат на правничу допомогу мають застосовуватися норми ЦПК, а не ст. 118 КПК. Уважає, що наявні підстави для відмови в позовах.
Також не погоджується з призначеним йому судом покаранням. Покликається, що суд проігнорував прохання підприємства не позбавляти його права керувати транспортними засобами, зважаючи на дефіцит кваліфікованих водіїв, воєнний стан, гостру необхідність підприємства у водіях та безпідставно застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Касатор указує, що апеляційний суд при перегляді справи належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисту та не дав об`єктивної правової оцінки порушенням.
Крім того з касаційною скаргою звернувся цивільний відповідач - в особі директора ТОВ "Транс-Н" ОСОБА_8, який, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, а в задоволенні цивільних позовів відмовити.
При цьому суть доводів касаційної скарги цивільного відповідача фактично зводиться до доводів, викладених у касаційній скарзі засуджного ОСОБА_7 .
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого представник потерпілих та цивільного позивача - ОСОБА_13 вказує про необґрунтованість скарги, відсутність щирого каяття, як обставини, що пом`якшує покарання засудженого, зазначає, що ОСОБА_7 не цікавився станом здоров`я потерпілих і не надавав їм жодної допомоги. Просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційні скарги ОСОБА_7 та цивільного відповідача - в особі директора ТОВ "Транс-Н" ОСОБА_8 іпросили їх задовольнити.
Прокурор просив залишити касаційні скарги без задоволення.
Інші учасники провадження у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційних скаргах та запереченнях, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого та цивільного відповідача підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У звязку з цим численні доводи касаційних скарг, в яких оспорюються висновки судів про встановлені фактичні обставини, достовірність доказів не є предметом касаційного провадження.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог статтей 94, 370, 419 КПК та на підставі з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду.
Так судами визнано достовірними показання потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 .
Потерпілі показали, що перебували як пасажири на задньому сидінні в автомобілі "Hyundai" під керуванням ОСОБА_11 . Проїжджаючи по об`їзній дорозі у м. Одесі, відчули різке гальмування, звернувши увагу на дорогу, побачили попереду мікроавтобус, що повернув з правої сторони дороги ліворуч на їх смугу руху, після чого відбулося зіткнення. В результаті ДТП потерпілі отримали тілесні ушкодження.
Свідок ОСОБА_12 пояснив суду, що як поліцейський патрульної поліції 12 червня 2020 року ніс службу на стаціонарному посту за адресою: АДРЕСА_1 . Після 13:00 біля нього зупинився автомобіль, водій якого повідомив про ДТП біля Клеверного мосту. Він зателефонував до швидкої допомоги, зв`язався з черговою частиною і направив екіпаж патрульної поліції на місце події.
Показання потерпілих та свідка узгоджуються з фактичними даними, які містяться в протоколі огляду місця події зі схемою від 20 червня 2020 року, на яких зафіксовано розташування транспортних засобів після ДТП та сліди.
Відповідно до зазначеного протоколу, схеми до нього, місце ДТП знаходиться на горизонтальній ділянці з асфальтобетонним сухим і чистим покриттям, на ділянці дороги в районі 22 км вул. Об`їзна дорога у м. Одесі. На момент огляду транспортні засоби (мікроавтобус "Mercedes-Benz" з реєстраційним номером НОМЕР_1 і автомобіль "Hyundai" з реєстраційним номером НОМЕР_2 ) знаходилися на смузі протилежного напрямку руху автомобіля "Hyundai". Слідів гальмування виявлено не було. Місце зіткнення автомобілів визначено за слідами осипу грунту і розташовано у крайній лівій смузі, якою рухався автомобіль "Hyundai". Між місцем зіткнення і місцем розташування автомобілів на асфальтному покритті наявні подряпини, залишені транспортними засобами. Огляд було проведено за участю водіїв, які будь-які обставини викладені у протоколі та схемі не заперечували.
З метою перевірки і уточнення відомостей, 28 травня 2021 року було проведено слідчий експеримент за участю водіїв ОСОБА_11 та ОСОБА_7, де останній не заперечував відтворених ОСОБА_11 обставин.
Відповідно до висновків експерта № 20-4163 від 24 липня 2020 року та № 20-4164 від 27 липня 2020 року - рульове керування, робоча гальмівна система та ходова частина обох автомобілів на момент ДТП забезпечували водіям технічну можливість контролювати напрямок руху та здійснювати гальмування з ефективністю відомою водію, при цьому в зазначених системах не було несправностей, які могли б обумовити раптове для водія відведення автомобіля (при гальмуванні або русі накатом) від визначеного напрямку руху або відмову систем.
Відповідно до висновку експертів № 21-4920 від 15 листопада 2021 року судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи обставин зіткнення автомобілів в умовах події, первинний контакт мав місце правою передньою кутовою частиною автомобіля "Hyundaі" з центральною лівою боковою частиною автомобіля "Mercedes-Benz". Зіткнення відбувалося по блокуючому типу при куті між поздовжніми осями близько 50? (відлічується в плані проти годинникової стрілки від поздовжньої осі автомобіля "Hyundai" до поздовжньої осі автомобіля "Mercedes-Benz").
В момент зіткнення автомобілі знаходилися на розділювальній смузі проїзної частини об`їзної дороги, при цьому автомобіль "Mercedes-Benz" рухався в режимі маневру повороту вліво, його передня частина була орієнтована у напрямку лівого краю проїзної частини і поздовжня вісь розташовувалася під кутом близько 63? по відношенню до поздовжньої осі проїзної частини (при відліку напрямку в бік
вул. Тираспольське шосе), а автомобіль "Hyundai" рухався в режимі одвороту вліво і його поздовжня вісь розташовувалася під кутом близько 13? по відношенню до поздовжньої осі проїзної частини (при відліку від напрямку в бік вул. Тираспольське шосе), швидкість автомобіля "Hyundai" становила 51-55 км/год, автомобіля "Mercedes-Benz" - 16-18 км/год.
Згідно з висновком автотехнічної експертизи обставин зіткнення № 21-6844 від 29 грудня 2021 року водію автомобіля "Mercedes-Benz" ОСОБА_7 належало діяти відповідно до вимог п. 11.9 ПДР та утриматися від виконання розвороту на даній ділянці дороги, оскільки виконання цього маневру пов`язане з виїздом та перетином розділювальної смуги. Якщо водій автомобіля "Mercedes-Benz" був змушений виконати розворот на даній ділянці дороги, то йому слід було: 1) безпосередньо перед початком зміни напрямку руху переконатися в тому, що за час виконання маневру не буде створено перешкод чи небезпеки для інших учасників руху, як передбачено вимогами п. 10.1 ПДР; 2) оскільки маневр розвороту виконувався не з крайнього лівого положення, ОСОБА_7 слід було утриматися від наміченого маневру доти, доки автомобіль "Hyundai" не проїде ділянку, тобто, дати дорогу цьому автомобілю, як вимагає п. 10.4 ПДР.
Діючи відповідно до пунктів 11.9, 10.1, 10.4 ПДР, водій ОСОБА_7 мав технічну можливість не створювати небезпеки для руху водія автомобіля "Hyundai" і тим самим мав технічну можливість уникнути ДТП.
Дії водія автомобіля "Mercedes-Benz" під керуванням ОСОБА_7 створили як небезпечну, так і аварійну ситуацію, і знаходяться в причинному зв`язку з виникненням ДТП.
В умовах сформованої дорожньо-транспортної ситуації водій автомобіля "Hyundai" не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автомобілем під керуванням ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції також дав оцінку показанням засудженого ОСОБА_7, визнавши їх такими, що не узгоджуються з матеріалами справи і спростовуються сукупністю досліджених доказів.
З урахуванням викладеного, висновки про винуватість ОСОБА_7 грунтуються на всебічному дослідженні обставин події, є обгрунтованими, вмотивованими і сумнівів у колегії суддів Верховного Суду не викликають.
Твердження ОСОБА_7 щодо порушення водієм ОСОБА_11 вимог ПДР, а саме, що він: рухався по лівій, а не правій смузі руху, в момент виникнення небезпеки не загальмував, а виїхав на роздільну та зустрічну смугу руху, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів, були предметом дослідження суду першої інстанції. Суд переконливо, з посиланням на досліджені докази обгрунтував висновок, що між діями водія ОСОБА_11 і наслідками ДТП немає причинно-наслідкового зв`язку.
Суд при цьому конкретизував, які саме порушення ПДР перебувають упричинному зв`язку з виникненням події та вказав, що ОСОБА_7, діючи необережно та проявляючи злочинну самовпевненість, здійснюючи рух по проїзній частині дороги в правій смузі руху та виконуючи маневр розвороту, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав маневр розвороту наліво, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем марки "Hyundai" під керуванням водія ОСОБА_11, який рухався в лівій смузі попутного напрямку руху.