ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 333/4779/20
провадження № 61-7146 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Турчинський Максим Ігорьович,
відповідач - акціонерне товариство "Укрпошта",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року в складі судді Піха Ю. Р.
та постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В., й касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського Максима Ігорьовича, на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - АТ "Укрпошта") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з вересня 2008 року вона працювала оператором поштового зв`язку третього класу в АТ "Укрпошта",
а також на інших посадах, на які її переводили з присвоєнням вищої класності посад.
Наказом від 27 січня 2016 року № 213-к її переведено оператором поштового зв`язку 1 класу відділення поштового зв`язку Запоріжжя-5.
31 липня 2020 року наказом № 2423-к її, оператора поштового зв`язку 1 класу, було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України
у зв`язку зі скороченням чисельності (штату) працівників.
Позивачка вважала наказ незаконним і безпідставним, прийнятим із порушенням вимог трудового законодавства. Зокрема, стверджувала, що на підприємстві відповідача оптимізація в організації роботи та чисельності працівників
не проводилась, звільнення працівників здійснювалось із порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично підприємство - Запорізька дирекція АТ "Укрпошта" постійно перебуває у стані потреби у працівниках, тобто, наявні вакантні посади, як на період попередження так і на момент звільнення
на підприємстві вакантні посади (потреба у працівниках). Саме звільнення
є упередженим актом керівництва для звільнення окремих працівників,
які не погоджувались звільнятися за власним бажанням, та є свавіллям з боку керівництва підприємства.
Зазначала, що у грудні 2019 року керівництво підприємства запропонувало
їй написати заяву про звільнення за власним бажанням, однак вона відмовилась
у зв`язку з бажанням продовжувати роботу. У відповідь на відмову звільнятися керівництво почало вчиняти незаконні дії щодо її примушування звільнитися
з роботи, зокрема, видавались незаконні накази (від 10 грудня 2019 року
та від 02 січня 2020 року) щодо переведення її на роботу в іншу місцевість на інші відділення підприємства, здійснюючи відповідні незручності в організації її праці,
у зазначений період надавались незаконні доручення та усні розпорядження.
Позивач указувала, що керівництво вчиняло незаконний вплив на працівників підприємства. На такі дії працівники неодноразово направляли колективні звернення та індивідуальні доповідні (службові) записки про порушення умов праці та не виконання обов`язків роботодавця із вимогою вжити заходів до посадових осіб. Також посадові особи роботодавця вчиняли спроби незаконного притягнення її до матеріальної відповідальності за нестачу матеріальних цінностей, які були допущені з вини посадових осіб (начальника ВПЗ-5).
Оскільки на підприємстві склались вкрай несприятливі умови для її перебування на роботі, вона вважала втіленим план щодо її звільнення із прихованням дійсних причин у зв`язку зі скороченням штату працівників. З формальних причин у період попередження про наступне звільнення їй було запропоновано посади іншої категорії та характеру праці (листоноша, сортувальник, начальник) та роботу
в іншій місцевості (за межами міста Запоріжжя, в якому вона проживає),
що є порушенням її трудових прав.
Погодження звільнення із профспілковим комітетом позивач уважала проведеним формально, без участі працівників, яких попереджено про вивільнення,
без з`ясування дійсних намірів роботодавця, із порушенням трудових прав.
Зазначала, що вона не була згодна зі звільненням, тому на адресу роботодавця направила відповідні заяви. Отже, без наявних правових підстав для звільнення працівників із боку відповідача звільнення було здійснено з надуманих причин, оскільки скорочення (оптимізація) не проводилось.
При звільненні була порушена процедура, яка регламентована вимогами трудового законодавства, зокрема, щодо переводу на іншу роботу та погодження
із профспілковим комітетом, також допущено інші порушення її трудових прав.
Зазначала, що на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням із займаної посади
на підставі статті 235 КЗпП України.
З урахуванням наведеного та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: скасувати наказ від 31 липня 2020 року № 2423-про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді оператора поштового зв`язку 1 класу відділення поштового зв`язку Запоріжжя-5; стягнути
з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 256 168,64 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
І. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року
в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача відбулося скорочення штатної чисельності працівників Запорізької дирекції АТ "Укрпошта", тобто сталася не ліквідація чи реорганізація юридичної особи, а лише зміна внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи - оптимізація і такі зміни призвели до скорочення чисельності та штату працівників, що стало підставою для звільнення з роботи позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Профспілкова організація надала дозвіл на звільнення
ОСОБА_1 з 31 липня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності штату).
Районним судом установлено, що ОСОБА_1 належним чином попереджена
про звільнення, отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці, їй було запропоновано надати згоду
на переведення на інші посади, однак згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1 не надала. Зокрема: 1) 28 травня 2020 року ОСОБА_1 було попереджено,
що посада, яку вона обіймає, підлягає скороченню відповідно до пункту 1
частини першої статті 40 КЗпП України та запропоновано переведення на посади: сортувальника ПВ та ВД в ВПЗ Запоріжжя 4 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 21 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 32 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 83 (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ Запоріжжя 89
(м. Запоріжжя); оператора ПЗ ВПЗ Балабине (Запорізький район); листоноша ВПЗ Вільнянськ 2 (Вільнянський район); оператора ПЗ ДО КПД (м. Запоріжжя); листоноша ВПЗ м. Білозірка 1 (К-Дніпровський район); 2) 27 липня 2020 року ОСОБА_1 повторно запропоновано посади: листоноші ВПЗ Запоріжжя 21 (0,7) 32 (0,9), 63 (0.9), 67, 71, 89, 96 Балабине; оператора поштового зв`язку ДО та КПД ВПЗ Запоріжжя 41, 50, 95, 104, 107 Біленьке; сортувальника ЦОП.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що їй не було вручено письмове попередження про вивільнення, а також їй ніхто не пропонував перевестись на іншу посаду, тим більше, що вона сама надала суду копії актів
та попереджень про те, що їй повідомлялось більш як за 2 місяці про звільнення
у зв`язку з скороченням, а також двічі пропонувалось подати письму згоду
на переведення, однак вона відмовилась від переведення.
Установивши, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до порядку та з підстав, передбачених КЗпП України, суд дійшов висновку про відмову
в задоволенні її позову. Інших підстав для визнання незаконним звільнення позивачем та її представником не наведено.
Оскільки в задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі відмовлено,
то не підлягають задоволенню й інші вимоги, оскільки вони є похідними від неї.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Турчинського М. І. залишено без задоволення, а рішення Комунарського районного суду
м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-16929св23).
ІІ. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката
Турчинського М. І. залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення районного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, виходив із того, що позивач була належним чином попереджена про звільнення і їй було запропоновано всі наявні
на підприємстві посади, однак згоди на зайняття цих посад ОСОБА_1
не надала, а отже, роботодавець дотримався вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України та виконав приписи частини другої статті 40 КЗпП України.
Матеріалами справи підтверджено, що профспілкова організація надала свою згоду на звільнення позивача, оформлену протоколом, а тому суд відхилив доводи ОСОБА_1 про незаконність такого засідання профспілки.
Судом установлено, що роботодавець віддав перевагу працівникам із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці, тоді як позивач не надала суду належних доказів її належності до жодної із категорії осіб, визначених у статті 42 КЗпП України.
Факт скорочення чисельності штату працівників відповідача підтверджується штатними розписами станом на 31 липня 2020 року та 01 серпня 2020 року, з яких видно, що кількість штатних одиниць скоротилася із 41,5 до 38,5 одиниць.
Посилання ОСОБА_1 на порушення відповідачем трудового законодавства протягом всього часу її роботи на підприємстві, незаконне переведення її на іншу роботу, упереджене ставлення до неї, належними та допустимими доказами
не підтверджено, а судом таких не встановлено.
Апеляційний суд, виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду, встановив, що відповідно до довідки АТ "Укрпошта", виданої на запит апеляційного суду, станом на 31 липня 2020 року в автоматизованій системі товариства обліковувалися 17 вакантних посад, у тому числі 6 посад оператора поштового зв`язку. Вказані посади, які наявні в інших поштових відділеннях, були запропоновані позивачу 27 липня 2020 року, проте остання відмовилася від переведення на будь-яку з запропонованих, зазначивши
в повідомленні "не згодна" і поставивши свій підпис. При цьому відомості
про потребу "Укрпошти" у працівниках, які зазначені у листі Запорізького центру зайнятості від 28 вересня 2020 року, не суперечать відомостям про вакантні посади, які були запропоновані позивачу напередодні її звільнення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги:
- ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 04 травня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду
від 26 березня 2024 року, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд;
- представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім цього, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 21 травня 2024 року, задоволено клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строку на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року повернуто касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., в зв`язку
з не усуненням недоліків, визначених судом в ухвалі від 21 травня 2024 року.
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2024 року, в якій він просить скасувати оскаржуване судове рішення, справу направити на новий апеляційний розгляд.
01 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Турчинський М. І., зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
а саме: судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, а також установлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Турчинського М. І., які є аналогічними між собою, хоча і з різними прохальними частинами, мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, статті 42 КЗпП України, а також щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції.
Згідно з матеріалами справи відповідачем із метою оптимізації чисельності було прийнято рішення про скорочення 26 посад, у тому числі скорочення 4 посади безпосередньо у відділенні № 5, де працювала позивач. Також відповідачем було складено порівняльну таблицю із визначення осіб, які мають переважне право
на залишенні на роботі. Висновки судів про законність скорочення штату
є неправильними, оскільки: про проведенні процедури оптимізації та вивільнення працівників (скорочення) не було виконано вимоги частини другої статті 42
КЗпП України щодо встановлення кваліфікації та продуктивності працівників
(лише міститься в довільній формі складена таблиця за суб`єктивним судженням/оцінюванням представника відповідача), не було враховано вимоги закону про переважне право позивача на залишенні на роботі у зв`язку з великим безперервним стажем роботи на підприємстві; не було взято до уваги новий штатний розпис після проведення оптимізації (встановлена загальна чисельність працівників), оскільки відповідно до повідомлення Державної служби зайнятості на підприємстві відповідача існувала потреба у працівниках/вакантні посади (лист додано до матеріалів справи). Переведення позивача на іншу роботу через скорочення пропонувалось в іншу місцевість (за межами міста Запоріжжя)
та за нижчими категоріями посад (як-то листоноша, оператор нижчого класу).
Апеляційний суд безпідставно взяв до уваги нові докази - штатні розписи, які були долучені представником відповідача в суді апеляційної інстанції при новому апеляційному розгляді, та які не існували на момент прийняття рішення
судом першої інстанції, чим порушив норми процесуального права (статті 83,
367 ЦПК України), а також принципи правової визначеності.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2024 року АТ "Укрпошта" надіслало до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу ОСОБА_1, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення суду є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначається, що ОСОБА_1 пропонувалися наявні вакансії підприємства,
як за її професією оператора поштового зв`язку, так і іншу роботу на підприємстві. Від усіх запропонованих вакансій, а також від переведення на іншу роботу позивач письмово відмовилася. Підприємством не допущено жодного порушення трудового законодавства при скороченні позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.