ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 757/16165/21
провадження № 61-16238св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та прокурора Офісу Генерального прокурора на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь з Державного бюджету України вартість неповернутого автомобіля марки "Toyota Camry" у розмірі 1 544 058,00 грн; суму розмитнення автомобіля марки "Lexus СТ200Н" у розмірі 219 778,00 грн; відсотки за депозитом за річне користування Генеральною прокуратурою України вилученими грошовими коштами в сумі 1 152 709,00 грн; суму недоотриманих коштів за виконану роботу в розмірі 12 520 125,00 грн; на відшкодування моральної шкоди в розмірі 31 000 000,00 грн та витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 253 500,00 грн; зобов`язати прокуратуру видалити позивача з усіх реєстрів стосовно кримінального провадження від 27 лютого 2015 року № 42015000000000257 (кримінальна справа від 15 грудня 2008 року № 49-2632); зобов`язати прокуратуру принести офіційні вибачення через засоби масової інформації всеукраїнського рівня за його незаконне кримінальне переслідування, спростувати інформацію в масмедіа України та надати йому аналогічний за обсягом ефірний час, який був використаний правоохоронцями для дискредитації позивача та інших на відповідних телеканалах України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 12 грудня 2008 року заступник Генерального прокурора України порушив стосовно нього кримінальну справу № 49-2632 за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК України.
15 грудня 2008 року позивач був затриманий, 18 грудня 2008 року йому обрано міру запобіжного заходу - тримання в слідчому ізоляторі, де він перебував з 15 грудня 2008 року до 28 січня 2010 року.
У травні 2010 року кримінальну справу за його обвинуваченням надіслано для розгляду до суду. Ухвалою Бориспільського міжрайонного суду Київської області від 25 листопада 2014 року кримінальну справу направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування.
27 лютого 2015 року інформацію про вчинення інкримінованого позивачу кримінального правопорушення внесено до ЄРДР за № 42015000000000257.
У подальшому кримінальне провадження передавалося до НАБУ, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ), прокуратури Київської області, Броварської місцевої прокуратури.
Підслідність у кримінальному провадженні 14 травня 2019 року визначено за Броварським ВП ГУ Національної поліції у Київській області.
Постановою слідчого Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18 жовтня 2019 року кримінальне провадження стосовно позивача закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Загальний строк кримінального переслідування щодо нього становить 11 років 11 місяців 21 день, з 27 жовтня 2008 року (день початку оперативно-розшукових заходів) до 10 лютого 2020 року (дата внесення до бази МВС України інформації про несудимість позивача).
Постановою слідчого ГПУ від 17 грудня 2008 року накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно позивача, а постановою від 24 січня 2009 року слідчий ГПУ наклав
арешт на автомобіль "Toyota Camry" та причіп. Накладений на автомобіль арешт скасовано постановою заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ від 25 січня 2010 року, але вилучений автомобіль досі не повернутий. Позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню вартість автомобіля в розмірі 1 544 058,00 грн, яку розраховано як еквівалент суми в доларах США, яку він сплатив при купівлі автомобіля (55 501,74 дол. США).
У зв`язку з тим що позивач є інвалідом 2 групи, йому довелося придбати інший автомобіль "Lexus СТ200Н" за 7 900,00 дол. США і сплатити за нього мито та інші платежі в розмірі 219 778,00 грн, які він не мав би сплачувати як людина з інвалідністю за відсутності іншого автомобіля.
Також посилався на те, що під час затримання у нього було вилучено 3 000,00 дол. США, а також з його індивідуального сейфа, орендованого в банківській установі, вилучено 401 900,00 дол. США та 8 000,00 євро, які повернуто, але не виплачено відсотки за користування ними, які становлять 1 152 709,00 грн.
У зв`язку з перебуванням під слідством він не отримав 450 000,00 дол. США (12 520 125,00 грн) винагороди за роботу, яку він не зміг виконати через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності протягом тривалого часу.
За 11 років перебування під слідством позивач сплатив захиснику за адвокатські послуги 253 500,00 грн, а тому ці кошти підлягають стягненню на його користь.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди (31 000 000,00 грн) позивач посилався на такі обставини:
стосовно нього незаконно та безпідставно порушено кримінальну справу № 49-2632 та проведено досудове слідство з фальсифікацією матеріалів кримінальної справи;
через засоби масової інформації повідомлялось як доведений факт про його причетність до організованої злочинної групи і допомогу в отриманні неправомірної вигоди, а потім - допомогу в надані неправомірної вигоди;
йому пред`явлено незаконне обвинувачення в скоєнні особливо тяжких злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369 КК України;
проводилися без законних підстав затримання, особистий огляд, та застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що призвело до незаконного утримання позивача протягом 13 місяців і 13 днів у СІЗО № 13, ігнорувалось погіршення стану фізичного здоров`я позивача та не було належного медичного обслуговування;
проводилися обшуки у квартирах його дітей;
незаконно заарештовані належні позивачу та членам його сім`ї майно ігрошові кошти;
через підписку про невиїзд він був позбавлений права на вільне пересування;
був змушений брати участь у судовому розгляді кримінальної справи протягом майже 5 років, двічі на тиждень навідуючись до Бориспільського міськрайонного суду (сусідній район), здійснюючи особистий захист від незаконного обвинувачення у скоєнні особливо небезпечного злочину;
багаторазово доводилося брати участь у судових засіданнях у кримінальній справі в Печерському районному суді міста Києва, Апеляційному суді міста Києва, Броварському міськрайонному суді Київської області;
він практично був позбавлений прав людини у повному обсязі через незаконне кримінальне переслідування протягом більш ніж 12 років;
усі ці 12 років життя позивача в основному присвячені участі у кримінальній справі на різних її стадіях та подоланню негативних наслідків такої участі, вся енергія -розумова і душевна - віддана захисту своїх прав та інтересів, відновленню своєї репутації в судах.
У процесі розгляду справи позивач також подав висновок судово-психіатричного експерта від 27 квітня 2021 року № 41 за результатами експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, призначеної постановою слідчого.
У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 18 квітня 2023 року позов задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2 950 267,00 грн та 871 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду. В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 10 років 10 місяців з 12 грудня 2008 року - день порушення кримінальної справи до закриття кримінального провадження - 18 жовтня 2019 року.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2023 року мінімальну заробітну плату на рівні 6 700,00 грн, а тому суд дійшов висновку про те, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди позивачу визначається виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 6700,00 грн, що загалом становить 871 000,00 грн (6 700,00 Х 130 міс).
Суд дійшов висновку, що позивач надав належні та допустимі докази того, що вартість вилученого у нього автомобіля становить 1 544 058,00 грн, а тому ця сума підлягає стягненню на його користь.
15 грудня 2008 року у позивача вилучено грошові кошти в розмірі 3 000,00 дол. США, а 17 березня 2009 року під час обшуку індивідуального сейфа в банківській установі, який орендував ОСОБА_1, було вилучено кошти в сумі 401 900,00 дол. США та 8 000,00 євро, на які було накладено арешт та які передано на зберігання до бухгалтерії Генеральної прокуратури України.
У квітні 2010 року бухгалтерія ГПУ повернула ОСОБА_1 404 900,00 дол. США та 8 000,00 євро.
Відсотки за депозитом за рік згідно з курсом Національного банку України і за дол. США і за євро становили 10 % річних, а тому суд вважав, що на користь позивача підлягають стягненню відсотки в розмірі 1 152 709,00 грн.
Суд відмовив у стягненні на користь позивача майнової шкоди, визначеної як відшкодування суми розмитнення автомобіля "Lexus СТ200Н", оскільки позивач не надав доказів того, що придбання вказаного автомобіля зумовлене притягненням його до кримінальної відповідальності.
Також суд відмовив у стягненні недоотриманої грошової винагороди в розмірі 12 520 125,00 грн з посиланням на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження цих вимог.
Водночас суд дійшов висновку, що доведеними та обґрунтованими є вимоги позову в частині стягнення витрат, пов`язаних із наданням юридичної допомоги в кримінальному провадженні в розмірі 253 500,00 грн.
Таким чином, суд вирішив, що на користь позивача підлягає стягненню майнова шкода в загалному розмірі 2 950 267,00 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 26 вересня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Офісу Генерального прокурора та Державної казначейської служби України залишив без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку уточнив на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та постанові Верховного Суду від 29 грудня 2019 року у справі № 460/357/19;
суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення у справі (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);
суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин. які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам та обставинам, які підтверджують розмір завданої позивачу моральної шкоди. Суди не правильно визначили розмір вартості вилученого автомобіля, яка, на думку позивача, повинна становити, доларовий еквівалент вартості автомобіля, сплачений при його купівлі та складає 2 029 620,93 грн. Суди безпідставно відмовили у стягненні майнової шкоди в розмірі вартості сплачених сум за розмитнення автомобіля. Необґрунтовано суди відмовили і у стягненні збитків від неотримання коштів у сумі 16 455 870,00 грн за невиконану роботу щодо викупу земельних ділянок (земельних паїв), оскільки у зв`язку з незаконним затриманням і арештом інвестиційних коштів позивач не зміг виконати досягнуті домовленості до кінця та не отримав очікуваний прибуток. Суди не дослідили обставин і не прийняли рішення щодо спростування Офісом Генерального прокурора в засобах масової інформації всеукраїнського рівня інформації про причетність позивача до злочинних оборудок із земельними ділянками у Броварському районі Київської області.
У листопаді 2023 року прокурор Офісу Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
щодо застосування частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України та пункту 1 частини першої статті 1 та пункту 2 частини першої статті 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) у взаємозв`язку з пунктом 3 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, щодо відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом за умови відсутності в особи процесуального статусу підозрюваного та неприйняття стосовно нього остаточного процесуального рішення;
щодо застосування пунктів 2, 4 статті 4 Закону № 266/94-ВР до механізму визначення вартості майна, що підлягало поверненню, зокрема, щодо перерахунку такої вартості в національній валюті залежно від зміни курсу іноземної валюти, а також щодо того, чи має враховуватися амортизація майна при визначенні його вартості станом на час постановлення рішення у справі;
щодо можливості застосування пункту 2 статті 3 Закону № 266/94-ВР, тобто стягнення відсотків за користування вкладами, до коштів, вилучених в особи в готівковій формі;
щодо того, якими саме доказами має підтверджуватися розмір сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, та відшкодованих йому відповідно до пункту 4 статті 3Закону № 266/94-ВР.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000257 ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не повідомлялось, а тому він не набув процесуального статусу підозрюваного. У зв`язку з цим суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР. Визначаючи вартість неповернутого позивачу автомобіля, суди попередніх інстанцій не встановили його дійсну вартість на момент розгляду справи та не врахували, що такий спосіб розрахунку вартості майна, придбаного за національну валюту, як врахування зміни курсу конкретної іноземної валюти, Законом не передбачений.
Суди не звернули уваги на те, що у статті 3 Закону № 266/94-ВР, яка містить виключний перелік видів компенсації, що підлягають відшкодуванню у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, передбачено повернення відсотків лише щодо грошових вкладів та цінних паперів. Кошти в сумі 404 900,00 дол. США та 8 000,00 євро вилучено у позивача у вигляді готівки. За таких обставин суди неправильно застосували пункт 2 статті 3 Закону № 266/94-ВР, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та стягнули з держави на користь позивача відсотки за депозитний вклад арештованих грошей, вилучених у позивача у вигляді готівки.
Суди неправильно застосували пункт 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, не врахувавши, що для підтвердження витрат на правничу допомогу, надану позивачу адвокатом в межах кримінальної справи, що стягуються в порядку цивільного судочинства, мають застосовуватися загальні вимоги до витрат на правову допомогу.
У грудні 2023 року Державна казначейська служба України подала відзив на касаційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора, в якому просила її задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора.
22 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 грудня 2008 року заступник Генерального прокурора України порушив стосовно ОСОБА_1 кримінальну справу №49-2632 за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК України.
Постановою від 24 січня 2009 року слідчий ГПУ наклав арешт на належний ОСОБА_1 автомобіль "Toyota Camry" та причіп. Вказаний арешт був скасований постановою заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ від 25 січня 2010 року, але вилучений автомобіль "Toyota Camry" ОСОБА_1 не повернуто.
Факт придбання ОСОБА_1 автомобіля "Toyota Camry", 2007 року випуску, шасі (кузов) № НОМЕР_1, підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу від 02 серпня 2007 року № 0208073 зі специфікацією до нього, укладеним між ОСОБА_1 і ТОВ "ДЕЛЬТА МОТОРС", згідно з яким автомобіль придбано за ціною 249 975,00 грн, а з урахуванням інших витрат за загальну суму 280 283,77 грн.
10 та 12 березня 2010 року ОСОБА_1 звертався до Генерального прокурора України із заявами про повернення йому вилученого автомобіля "Toyota Camry".
УБОЗ ГУ МВС України у квітні 2010 року провело службове розслідування щодо встановлення місця перебування автомобіля "Toyota Camry", реєстраційний номер НОМЕР_2, який повинен був бути у господарському дворі УБОЗ ГУМВС України в Київській області.
За висновком службового розслідування від 30 квітня 2010 року, затвердженим першим заступником начальника ГУ МВС України - начальником УБОЗ в Київській області інформація, викладена в листі ГПУ щодо причетності працівників УБОЗ ГУМВС України в Київській області до зникнення вказаного автомобіля "Toyota Camry", не знайшла свого підтвердження.
Згідно з протоколом особистого обшуку від 15 грудня 2008 року у ОСОБА_1 було вилучено 3 000,00 дол. США.
20 січня 2009 року старший слідчий в особливо важливих справ ГПУ Кринін І. О. прийняв постанову про накладення арешту на ці кошти та постанову про передання їх на зберігання на депозитний рахунок ГПУ, що підтверджується долученими до позовної заяви протоколом особистого обшуку, вказаними постановами слідчого Криніна І. О. та квитанцією до прибуткового касового ордера від 20 січня 2009 року серії 12АААБ №478984.
За поданням старшого слідчого в особливо важливих справ ГПУ Криніна І. О,. за згодою заступника Генпрокурора України Кузьміна P. P., Апеляційний суд міста Києва 30 січня 2009 року надав дозвіл на розкриття в АКБ "Індустріалбанк" банківської таємниці стосовно ОСОБА_1, а постановою Печерського районного суду міста Києва від 04 березня 2009 року надано дозвіл на проведення обшуку індивідуального сейфа № НОМЕР_3, орендованого ОСОБА_1 у Київській філії АКБ "Індустріалбанк".
17 березня 2009 року під час обшуку індивідуального сейфа № НОМЕР_3 АКБ "Індустріалбанк" на АДРЕСА_1, який орендував ОСОБА_1 було виявлено і вилучено кошти в сумі 401 900,00 дол. США та 8 000,00 євро, на які старший слідчий в особливо важливих справ ГПУ Кринін І. О. постановою від 23 березня 2009 року наклав арешт, а постановою від 25 березня 2009 року передав на зберігання на депозитний рахунок до бухгалтерії ГПУ, що підтверджується квитанціями прибуткового касового ордера від 25 березня 2009 року серії 12АААБ № 479184 та серії 12АААБ № 479185.
Вилучені у ОСОБА_1 кошти в розмірі 404 900,00 дол. США та 8 000,00 євро зберігалися на депозитному рахунку ГПУ у АКБ "Укрексімбанк".
За заявою ОСОБА_1 заступник начальника управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ Тарасюк В. В. 25 січня 2010 року прийняв постанову про скасування постанов про накладення арешту на 3 000,00 дол. США, 401 900,00 дол. США та 8 000,00 євро і зобов`язав повернути їх ОСОБА_1, однак вказану постанову скасував 18 березня 2010 року процесуальний прокурор Гриньов С. О .
В квітні 2010 року бухгалтерія ГПУ повернула ОСОБА_1 404 900,00 дол. США та 8 000,00 євро.
У травні 2010 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 направлено для розгляду до суду.
Ухвалою Бориспільського міжрайонного суду Київської області від 25 листопада 2015 року кримінальну справу направлено до Генеральної прокуратури України для проведення додаткового розслідування.
27 лютого 2015 року інформацію про вчинення інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення внесено до ЄРДР за № 42015000000000257.
У подальшому кримінальне провадження передавалося до НАБУ, Головного слідчого управління ГПУ, прокуратури Київської області, Броварської місцевої прокуратури.
Підслідність у кримінальному провадженні 14 травня 2019 року визначено за Броварським ВП ГУ Національної поліції у Київській області.
Постановою слідчого Броварського ВП ГУ НП у Київській області від 18 жовтня 2020 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 15 частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною третьою статті 368, частиною другою статті 15, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 15, частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 369 КК України закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.
З актів передачі-приймання виконаних робіт відомо, що ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_5 оплатили юридичі консультаційно-представницькі послуги адвоката, а саме: 30 грудня 2008 року на суму 5 000,00 грн; 05 лютого 2010 року за період від січня до 31 грудня 2009 року в сумі 32 500,00 грн; 14 травня 2010 року за період від 04 січня до 30 квітня 2010 року - 12 000,00 грн; 31 грудня 2010 року за період від 15 червня до 31 грудня 2010 року - 26 000,00 грн; 30 грудня 2011 року за період від 10 січня до 30 грудня 2011 року - 44 000,00 грн; 28 грудня 2012 року за період від 09 січня до 28 грудня 2012 року - 44 000,00 грн; 31 грудня 2013 року за період від 08 січня до 31 грудня 2013 року - 42 000,00 грн; 31 грудня 2014 року за період від 09 січня до 31 грудня 2014 року - 40 000,00 грн; 21 грудня 2014 року за період від січня до 21 грудня 2015 року - 4 000,00 грн; 30 жовтня 2019 року за період від січня до 30 жовтня 2019 року - 4 000,00 грн, а всього - 253 500,00 грн.
Надання вказаних адвокатських послуг підтверджується матеріалами кримінальної справи № 49-2632, кримінального провадження № 42015000000000257, протоколами судових засідань, підготовленими та поданими разом зі ОСОБА_1 заявами, скаргами та клопотаннями за період від грудня 2008 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.