ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 520/7684/17
провадження № 51-2594 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурорів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
виправданої (відеоконференція) ОСОБА_7,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2020 року й ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017160690000032 за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ), зареєстрованої у АДРЕСА_2 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_9 у 2014 році почав займатись підприємницькою діяльністю та познайомився із заступником начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_7, із якою склались довірливі стосунки.
В січні 2017 року ОСОБА_9 зареєстрував ТОВ "ПреміумЮвгрейн", у якому зайняв посаду директора і 06 квітня 2017 року о 16:30 год., перебуваючи у приміщенні ДПІ у Київському районні м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, що по проспекту Академіка Глушка, 17/2 у м. Одеса, звернувся до ОСОБА_7 щодо можливості реєстрації ТОВ "ПреміумЮвгрейн" як платника ПДВ, оскільки в лютому та березні 2017 року отримував відмови у реєстрації.
Тоді у ОСОБА_7 виник умисел на заволодіння майном ОСОБА_9 шляхом обману та зловживання довірою останнього, у зв`язку із чим вона, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, вирішила створити у ОСОБА_9 переконання у тому, що вона за грошову винагороду у сумі 5 000 гривень, використовуючи свої службові повноваження, може вирішити проблему, яка виникла у нього.
При цьому ОСОБА_7 розуміла, що відповідно до нормативних документів, а також посадової інструкції, вона не має повноважень щодо реєстрації фізичних осіб-підприємців як платників ПДВ та не може вплинути на таку реєстрацію.
18 квітня 2017 року, приблизно о 16:50, ОСОБА_9, перебуваючи у службовому приміщенні ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, діючи за дорученням, передав ОСОБА_7 реєстраційну заяву платника ПДВ форми № 1-ПДВ від імені ФОП ОСОБА_10, а також, будучи введеним нею в оману щодо її повноважень та можливості вплинути на вирішення питання реєстрації й довіряючи їй, передав грошові кошти у сумі 5 000 грн, якими ОСОБА_7 заволоділа, заподіявши ОСОБА_9 матеріальну шкоду.
Стороною обвинувачення дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.1 ст.190 КК України як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою.
Київський районний суд міста Одеси вироком від 16 листопада 2020 року визнав ОСОБА_7 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, та виправдав її на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу з доповненнями прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Виправдовуючи ОСОБА_7 суд першої інстанції вказав, що в її діях відсутня об`єктивна та суб`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Також суд першої інстанції визнав недопустимими доказами матеріали за результатами проведення НСРД, оскільки всі протоколи за результатами проведення цих слідчих дій складені оперуповноваженим УЗЕ в Одеській області ДЗЕ НП України капітаном поліції ОСОБА_11, однак в матеріалах провадження відсутні доручення слідчого, прокурора на проведення НСРД, тому вони проведені неуповноваженими особами.
Крім цього, суд визнав недопустимими доказами всі матеріали за результатами проведення НСРД з тих підстав, що органом досудового розслідування навмисно було кваліфіковано діяння ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 368 КК України, щоб призначити проведення НСРД, адже відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України такі дії проводяться у кримінальному провадженні виключно щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність провокації з боку органу досудового розслідування на вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати указані вище судові рішення місцевого та апеляційного судів у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що на початковому етапі документування протиправної діяльності, діючи в умовах, які повинні виключати витік інформації, орган досудового розслідування не мав можливості з`ясувати всі обставини вчинення кримінального правопорушення, тому мав всі законні підстави попередньо кваліфікувати діяння ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 368 КК України, і з дотриманням вимог ч. 2 ст. 246 КПК України отримав дозвіл на проведення відповідних НСРД.
Також прокурор у касаційній скарзі висловлює незгоду з висновками судів про відсутність в діянні ОСОБА_7 об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.
Зокрема вказує, що ОСОБА_9 не визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні, але під час судового розгляду встановлено, що передані ОСОБА_7 кошти належали саме йому. Факт відсутності у ОСОБА_7 повноважень здійснювати реєстрацію платника ПДВ та видавати відповідне свідоцтво не спростовує того, що вона обіцяла ОСОБА_9 вирішити це питання за грошову винагороду, знаючи, що не буде вчиняти для цього жодних дій.
При цьому прокурор вважає, що діяння були вчинені ОСОБА_7 одразу двома способами: і шляхом обману, і шляхом зловживання довірою, що не суперечить положенням ст. 190 КК України.
Прокурор також не погоджується з висновками обох судів про провокацію ОСОБА_7 на вчинення кримінального правопорушення. Вважає, що правоохоронні органи розпочали дії, спрямовані на документування кримінального правопорушення, після звернення особи, якій вже була висловлена завуальована пропозиція надати неправомірну вигоду, тобто вони приєднались вже на етапі розпочатої протиправної діяльності.
Зазначені обставини, на думку прокурора, залишились без належної оцінки апеляційного суду, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
Захисник виправданої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, у якому просить залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
20 серпня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли доповнення прокурора до касаційної скарги, у яких він деталізує доводи поданої касаційної скарги та наводить додаткове обґрунтування вимог щодо необхідності скасування виправдувального вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7, посилаючись на практику Верховного Суду з окремих питань.
Позиції учасників судового провадження
Прокурори підтримали подану касаційну скаргу.
Виправдана ОСОБА_7 та її захисник ОСОБА_8 просили залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За частиною першою цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до положень статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, яке перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали, зокрема, зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення, мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Усі доводи, які містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим.
Перевіривши оскаржувані судові рішення в касаційному порядку колегія суддів приходить до наступних висновків.
Стосовно поданих прокурором доповнень до касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.
За правилами ст. 432 КПК України відмова від касаційної скарги, зміна і доповнення касаційної скарги під час касаційного провадження здійснюється згідно з положеннями статті 403 цього Кодексу.
За змістом ст. 432, ч. 4 ст. 403 КПК України внесення до касаційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на касаційне оскарження не допускається.
Статтею 426 КПК України визначено, що касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Оскаржувану ухвалу Одеського апеляційного суду постановлено 14 лютого 2024 року, тому строк на касаційне оскарження судових рішень закінчився 14 травня 2024 року.
Оскільки доповнення до касаційної скарги прокурора подані 20 серпня 2024 року, тобто поза межами визначеного законом тримісячного строку на касаційне оскарження, й ці доповнення містять додаткові обґрунтування щодо необхідності скасування оскаржуваних виправдувального вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, якою зазначений вирок залишений без зміни, тобто спрямовані на погіршення становища виправданої, колегія суддів за правилами ч. 4 ст. 403, ст. 432 КПК України не бере їх до уваги.
Щодо доводів касаційної скарги прокурора про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення з наведених в оскаржуваних судових рішеннях підстав, колегія суддів зазначає таке.
Однією з підстав виправдання суд вказав, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 жодну особу не визнано потерпілою, жодна особа не подала заяву про завдання їй кримінальним правопорушенням матеріальної чи моральної шкоди, що місцевим судом зазначається як один із аргументів на підтвердження факту відсутності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Однак, зміст, значення і обсяг поняття потерпілого в кримінальному праві не збігається з поняттям потерпілого в кримінальному процесуальному аспекті, де вони мають різне правове значення.
У кримінальному процесуальному аспекті особа визнається потерпілим відповідно до приписів кримінального процесуального закону, внаслідок чого набуває процесуальні права для реалізації власних інтересів у кримінальному провадженні з моменту, визначеному приписами частин 2, 3 ст. 55 КПК України.