ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 459/1364/17
провадження № 61-1389св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Лукою Тарасом Миколайовичем, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 травня 2023 року в складі судді Новосада М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів шляхом визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 червня 2006 року уклала з АТ "КБ "ПриватБанк" кредитний договір № CGH0GK00060363, за яким отримала кредит у розмірі 27 500,00 доларів США з терміном повернення до 15 червня 2021 року.
26 жовтня 2012 року між нею та банківською установою укладена додаткова угоду до вказаного кредитного договору, якою внесені зміни в істотні умови договору та відповідно до якої складено графік погашення кредиту.
Зазначала, що, провівши наприкінці 2015 року розрахунок усіх сплачених нею коштів, була впевнена, що повністю сплатила заборгованість за кредитним договором від 16 червня 2006 року. Однак у 2016 році відповідач звернувся до суду з позовом до неї про стягнення боргу за цим договором у розмірі 33 050,81 доларів США.
Вважає, що додаткова угода від 26 жовтня 2012 року та додаток до неї (графік погашення заборгованості) суперечать вимогам актів цивільного законодавства України, порушують її права як споживача; не відповідають її внутрішній волі, оскільки суттєво обтяжують її, як позичальника, в грошових зобов`язаннях порівняно з попередніми умовами кредитного договору, її волевиявлення під час укладання цього правочину здійснене під впливом тяжких обставин.
Посилаючись на наведене, позивачка просила суд визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 26 жовтня 2012 року до кредитного договору від 16 червня 2006 року № CGН0GK00060363 та додаток 1 (графік погашення кредиту) до неї, укладені між нею та АТ "КБ "ПриватБанк".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 19 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із відсутності, передбачених статтями 203 та 215 ЦК України, правових підстав для визнання недійсною оспорюваних додаткової угоди від 26 жовтня 2012 року до кредитного договору від 16 червня 2006 року та додатку 1 (графік погашення кредиту) до неї. Суд також зазначив, що позивачка не довела, що умови додаткової угоди порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін чи завдають шкоди споживачеві, тому доводи про нечесну підприємницьку практику та несправедливі умови договору не знайшли свого підтвердження, відтак, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
Окрім того, суд першої інстанції послався на дотримання позивачкою позовної давності при зверненні з цим позовом.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 травня 2023 року змінено.
Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на оцінку та висновки суду про дотримання позивачкою позовної давності.
У решті судове рішення залишено без змін.
Установивши відсутність порушеного права позивачки та з огляду на те, що відмова в позові у зв`язку з закінченням позовної давності (відтак і оцінка такого питання) можлива лише за наявності підстав для судового захисту порушеного права, апеляційний суд виключив зі змісту оскаржуваного рішення посилання на оцінку та висновки суду про дотримання позивачкою позовної давності.
У решті апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та на вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_1 - адвокат Лука Т. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц, від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 183/2122/15, від 10 червня 2020 року в справі №133/474/15-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 761/6144/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 369/1923/15-ц, від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20, від 20 серпня 2019 року в справі № 910/13209/18, від 26 вересня 2019 року в справі № 686/28850/18, від 15 жовтня 2019 року в справах № 127/25893/16-а і № 686/28853/18, від 28 листопада 2019 року в справі № 523/4824/17, від 06 лютого 2020 року в справі № 750/2501/19, від 14 квітня 2020 року в справі №580/3136/16, від 23 квітня 2020 року в справі №811/1470/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 703/2908/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17, від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 та постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2016 року в справі № 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16, від 24 червня 2008 року в справі № 2/164-35/246 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не звернули увагу на те, що умови додаткові угоди від 26 жовтня 2012 року суперечать вимогам актів цивільного законодавства, зокрема Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; є несправедливими, оскільки передбачають додаткові нічим не обґрунтовані платежі, за дії, які не є послугою, суттєво погіршуючи становище позивача, як боржника банку - споживача його послуг; не відповідають внутрішній волі позивача, оскільки суттєво обтяжують її, як позичальника в грошових зобов`язаннях, порівняно з попередніми умовами кредитного договору, що свідчить про те, що волевиявлення позивача під час укладання цього правочину здійснене під впливом тяжких обставин.
За таких умов оспорювана додаткова угода підлягала визнанню недійсною в силу статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Доводи інших учасників справи
Представник АТ "КЬ "ПриватБанк" подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що оспорювана додаткова угода та сам кредитний договір були предметом дослідження та спору у справі № 459/748/16-ц за позовом АТ "КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за наслідком розгляду якого постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог банку з підстав передчасності вимог, а саме, що банк не набув права вимагати від відповідачів дострокового повернення кредиту, адже за умовами додаткової угоди від 26 жовтня 2012 року до кредитного договору у позивача виникає це право з моменту виникнення порушення, яке може статися лише на 1461 день з дня прострочення сплати заборгованості.
Оцінку оспорюваній додатковій угоді надано й рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 03 липня 2023 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 459/4187/21 за позовом АТ "КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних за кредитним договором, яким в задоволенні вимог банку відмовлено в повному обсязі, виходячи саме з чинності оскаржуваної додаткової угоди від 26 жовтня 2012 року. АТ "КБ "ПриватБанк" не приховувало від позивальника метод нарахування процентів за кредитним договором та передбачило таку умову в договорі, що виключає у його діях нечесну підприємницьку практику.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Червоноградського міського суду Львівської області цивільну справу № 459/1364/17 за позовом ОСОБА_1 до АТ "КБ "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_2, про захист прав споживачів шляхом визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору.
У березні 2024 року справа № 459/1364/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2024 року справу № 459/1364/17 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій
Суди встановили, що 16 червня 2006 року ОСОБА_1 уклала з АТ "КБ "ПриватБанк" кредитний договір № CGH0GK00060363, умови якого передбачають
- видачу позичальнику готівкою через касу банку цільового валютного кредиту у вигляді непоновлюваної кредитної лінії на строк із 16 червня 2006 року до 15 червня 2021 року на суму 27 500,00 дол США;
- відсоток за кредитом розраховується банком станом на 16 число кожного місяця (1 % від залишку непростроченої суми кредиту за звичайних умов, 2,5 % в місяць від залишку простроченої суми заборгованості за тілом кредиту);
- надання позичальнику кредитної лінії на сплату обов`язкових щорічних платежів за договорами страхування заставного майна та життя позичальника (як умови надання кредиту) на загальну суму 4 129,83 дол. США. В разі непогашення у 30-денний строк наданого в кредит чергового щорічного страхового платежу, сума таких кредитних коштів вважається простроченою з нарахуванням підвищених відсотків за користування ними (2,52 % в місяць, тобто 30,24 % річних);
- сплату позичальником за користування кредитними коштами щомісячного платежу у розмірі 390,75 дол. США, який розподіляється банком, виходячи із такого алгоритму: у першу чергу відшкодовуються витрати (збитки) банку на послуги, пов`язані з обслуговуванням предмету застави, у другу - прострочені платежі, у третю - поточні місячні платежі.
26 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 до АТ "КБ "ПриватБанк" укладена додаткова угода до вказаного кредитного договору, якою внесені зміни в істотні умови договору та відповідно до якої складено графік погашення кредиту.
За цією угодою:
- змінено пункт 1.1. кредитного договору в частині збільшення суми кредитних коштів на сплату страхових платежів з 4 129,83 до 12 976,75 дол. США (пункт 3 додаткової угоди), тобто на суму + 8 846,92 дол. США;
- збільшено зобов`язання позичальника перед банком за тілом кредиту станом на 21 листопада 2012 року на + 19 381,60 дол. США = 32 121,66 - 22 740,06 дол. США;
- зменшено суми боргу з пені на 5 494,56 дол. США;
- нові зобов`язання зі сплати позичальником на користь банку штрафу в розмірі 5 494,56 дол. США в разі порушення будь-якого зобов`язання, передбаченого графіком погашення кредиту понад 31 день;
- викладено пункт 1.1. договору у новій редакції, що передбачає:
збільшення строку кредитування до 21 червня 2024 року;
зняття вимоги сплати додаткового моніторингу;
введення порядку погашення заборгованості за договором у строки згідно графіку;
- введено санкції за порушення позичальником строків зі сплати відсотків та винагород - встановлення зобов`язання позичальника сплатити на користь банку неустойку в розмірі 100 % від розміру неналежно сплачених відсотків та винагород, а саме - щомісяця за кожен місяць порушення, починаючи з останнього місяця неналежного виконання зобов`язань;
- зменшено розмір плати за кредитом на суму відсотків і винагород до суми фактично сплаченої позичальником.
Зазначений вище кредитний договір та оспорювана додаткова угода були предметом дослідження у справі № 459/748/16-ц за позовом АТ "КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, за наслідком розгляду якого постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ "КБ "ПриватБанк" із підстав передчасності вимог, зокрема, що банк не набув права вимагати від відповідачів дострокового повернення кредиту, оскільки за умовами додаткової угоди від 26 жовтня 2012 року до кредитного договору від 16 червня 2006 року у нього виникає це право з моменту виникнення порушення, яке може статися лише на 1461 день з дня прострочення сплати заборгованості.
У зазначеному судовому рішенні (№ 459/748/16-ц) Верховний Суд узяв до уваги умови спірної додаткової угоди й зазначив, що згідно з додатком до додаткової угоди (графіка погашення кредиту) платіж на повернення частини позики ОСОБА_1 мала б здійснити 21 листопада 2012 року. Разом із тим, з вимогою про дострокове погашення заборгованості банк звернувся 15 жовтня 2015 року, а з цим позовом до суду 10 березня 2016 року, тобто передчасно, всупереч умов договору, визначених у пункті 7 додаткової угоди.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц, від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 183/2122/15, від 10 червня 2020 року в справі №133/474/15-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 761/6144/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 369/1923/15-ц, від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20, від 20 серпня 2019 року в справі № 910/13209/18, від 26 вересня 2019 року в справі № 686/28850/18, від 15 жовтня 2019 року в справах № 127/25893/16-а і № 686/28853/18, від 28 листопада 2019 року в справі № 523/4824/17, від 06 лютого 2020 року в справі № 750/2501/19, від 14 квітня 2020 року в справі №580/3136/16, від 23 квітня 2020 року в справі №811/1470/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 703/2908/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 264/5957/17, від 12 червня 2019 року в справі №487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року в справі № 910/17792/17 та постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2016 року в справі № 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16, від 24 червня 2008 року в справі № 2/164-35/246 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредит - це позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.