ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 344/5006/16-ц
провадження № 61-16376св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Івано-Франківська міська рада, міський голова м. Івано-Франківська, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник - адвокат Лютан Зеновій Йосипович, на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокуу складі судді Антоняка Т. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Баркова В. М., Томин О. О., та за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Пнівчук О.В.,Баркова В. М., Томин О. О.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи та короткий зміст судових рішень
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, міського голови м. Івано-Франківська, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Департамент житлової, комунальної політики та благоустрою Івано-Франківської міської ради, про скасування рішення Івано-Франківської міської ради та розпорядження міського голови м. Івано-Франківська, визнання права власності на частину земельних ділянок, визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в житлове приміщення, усунення перешкод у користуванні частиною будинку та відшкодування майнової шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що на підставі ордера
на житлове приміщення від 21 липня 1988 року № 003372 відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були вселені у квартиру
АДРЕСА_1 .
30 березня 1994 року Івано-Франківська комісія з питань поновлення прав реабілітованих прийняла рішення № 14 про повернення квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 .
29 січня 1997 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради прийнято рішення про повернення реабілітованій ОСОБА_6 раніше конфіскованого житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення 14 квітня 1997 року ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру.
Позивачка вказувала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину
за заповітом від 06 лютого 2008 року вона є спадкоємцем майна
ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того, з часу повернення конфіскованого майна виконавчим комітетом міської ради вирішувалося питання щодо відселення ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 .
Проте, 22 травня 2013 року міський голова м. Івано-Франківська видав розпорядження № 211-р "Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків
у гуртожитках державного житлового фонду", згідно з яким у власність ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 передано квартиру
АДРЕСА_1 .
Разом із цим, вказана квартира з 14 квітня 1997 року на підставі відновленого права приватної власності належала реабілітованій ОСОБА_6 .
Позивачка вважала, що саме з цього моменту припинив чинність ордер № 003372, виданий на ім`я ОСОБА_5, а квартира перестала бути муніципальним житлом й не підлягала приватизації, зокрема особами, які в ній проживали та щодо яких мало відбутися виселення з наданням їм іншого житла.
Крім того, 18 жовтня 2013 року Івано-Франківська міська рада прийняла рішення № 1250-38 "Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень", яким надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам, у тому числі, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 .
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 внесено зміни у пункт 16 додатку 2 до вищевказаного рішення від 18 жовтня 2013 року у частині зміни кількості співвласників ( ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ) при передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки, площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 .
Зазначала, що рішення про передачу у власність земельної ділянки, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), є незаконним, оскільки ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не є власниками квартири АДРЕСА_1 й вказане порушує принцип нерозривності нерухомого майна та земельної ділянки.
При цьому вона не може користуватися вказаною квартирою, так як сім`ю Слободян не відселено.
Вважала, що такими діями Івано-Франківської міської ради їй створювалися перешкоди у користуванні її власністю, яка могла б приносити щомісячний дохід у розмірі 6 000 грн від здачі квартири в оренду, тобто їй завдано збитки у вигляді неодержаних доходів на загальну суму 414 000 грн.
Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:
- скасувати розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р "Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду" у частині передачі
у власність ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 квартири
АДРЕСА_1 ;
- визнати факт припинення чинності з 14 квітня 1997 року ордера на житлове приміщення № 003372 про вселення у вказану квартиру ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 ;
- усунути їй перешкоди у користуванні частиною будинку по АДРЕСА_2 в межах об`єму квартири АДРЕСА_3, загальною площею 43,4 кв.м, шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, а також будь-якої іншої особи, яку вселено ними в цю квартиру, та вселити її в квартиру. До виселення з квартири вказаних осіб стягнути з Івано-Франківської міської ради на її користь щомісячно по 6 000 грн із індексацією;
- визнати за нею право на частину земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:06:002:0426, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 669249526101, номер запису про право власності 10224144, загальною площею 0,002 га, цільове призначення - для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться під проїздом до двоквартирного будинку по АДРЕСА_2, пропорційно площі квартири АДРЕСА_4 ; визнати незаконним право власності на 2372/10000 частину (23,72 %) вказаної земельної ділянки за ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ; визнати за нею право на цю частину земельної ділянки та визнати право на оформлення переходу права власності на частину земельної ділянки від ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ;
- визнати за нею право на частину земельної ділянки, кадастровий номер 2610100000:06:002:0427, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 668657326101, номер запису про право власності 10214782, загальною площею 0,0254 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться по АДРЕСА_2 ; визнати незаконним право власності на 1/1 частину (100 %) вказаної земельної ділянки, що становить частину приватизованого подвір`я будинку по АДРЕСА_2, за ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ; визнати за нею право на цю частину земельної ділянки та визнати право щодо оформлення переходу права власності на частину земельної ділянки від ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ;
- визнати помилковим та скасувати рішення 38-ї сесії 6-го скликання Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38
у частині пункту 16 додатку 2 "Про передачу у власність та надання
в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін
до рішень", що стосується громадян: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ;
- визнати помилковим та скасувати рішення 43-ї сесії 6-го скликання Івано-Франківсько міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43
"Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень" у частині передачі у спільну сумісну власність земельної ділянки, площею 0,0604 га, на АДРЕСА_2 громадянам: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 стосовно громадян ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 ;
- відшкодувати їй за рахунок Івано-Франківської міської ради 414 000 грн майнової шкоди.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано розпорядження міського голови м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р "Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду" у частині передання у власність ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .
Визнано нечинним ордер № 003372 про вселення в житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, виданий на ім`я ОСОБА_5 (із вписанням
до нього вселюваних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ).
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з часу оформлення ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1, тобто з 14 квітня 1997 року, вказана квартира перестала бути муніципальним житлом та не підлягала приватизації. І з цього часу став недійсним (припинив чинність) ордер № 003372, виданий на ім`я ОСОБА_5 (із вписанням до нього в якості членів сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішень органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 у власність земельних ділянок, надання їй в користування позивачки та визнання за нею права на частину спірних земельних ділянок, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1
не зверталася у визначеному законом порядку до Івано-Франківської міської ради із відповідним клопотанням.
Крім цього, суд вказав, що позивачкою не надано доказів реальної можливості отримання доходу від оренди житла, тому відсутні правові підстави для відшкодування ОСОБА_1 упущеної вигоди у розмірі 414 000 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1, Івано-Франківська міська рада та ОСОБА_5 звернулись до суду з апеляційними скаргами.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 у частині окремих пунктів й у частині задоволення позовної вимоги про визнання факту припинення чинності ордеру про вселення в квартиру скасовано.
Ухвалено у цих частинах нове рішення.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання факту припинення чинності ордера на вселення у квартиру відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 та рішення від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 задоволено.
Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 "Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень" у частині надання ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 (пункт 16).
Скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 21 березня 2014 року № 1383-43 "Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень" у частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 0,0604 га, по АДРЕСА_2 (пункт 27).
Мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині відмови
у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності
на частину земельної ділянки викладено у редакції цієї постанови.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з 14 квітня 1997 року спірна квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_6, тому перестала відноситися до державного житлового фонду, тому висновки суду першої інстанції про скасування розпорядження міського голови
м. Івано-Франківська від 22 травня 2013 року № 211-р "Про приватизацію квартир, кімнат, жилих блоків у гуртожитках державного житлового фонду" у частині передачі у власність ОСОБА_5, ОСОБА_2,
ОСОБА_3 спірної квартири є правильними.
Разом із цим, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки у частині визнання ордера нечинним, оскільки позивачкою не надано доказів, які б свідчили про наявність підстав, передбачених нормами ЖК України, для визнання ордера недійсним, а факт оформлення права власності на спірну квартиру за позивачкою не є правовою підставою для визнання ордера недійсним. Такий факт не є підставою і для визнання його нечинним, про що помилково зазначено судом першої інстанції. Сім`я Слободян правомірно вселилася у спірну квартиру на підставі відповідного ордера, а відновлення порушеного права ОСОБА_6, спадкоємцем якої є ОСОБА_1, повинно здійснюватися в інший визначений законом спосіб.
Крім того, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції в судовому рішенні не навів мотивів вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та вселення її в цю квартиру й стягнення на її користь по 6 000 грн щомісячно у порядку грошової індексації, хоча за змістом резолютивної частини в задоволенні цих вимог відмовлено.
Вирішуючи вказані позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення Конвенції про захист прав людини і основоположним свобод (далі - Конвенція), норми Конституції України та ЖК України, а також прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), указав, що для ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 спірна квартира є єдиним місцем проживання, тому їхнє виселення без надання іншого житла не відповідає легітимній меті в контексті статті 8 Конвенції.
При цьому неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом через його зайняття іншими особами, не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
У зв`язку з такими висновками не підлягає задоволенню й позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення до виселення з квартири вищевказаних осіб
на її користь із Івано-Франківської міської ради щомісячно по 6 000 грн з індексацією.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки, апеляційний суд виходив з того, що саме на підставі рішень міської ради від 18 жовтня 2013 року № 1250-38 та від 21 березня 2014 року № 1383-43 ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оформили право власності на спірну земельну ділянку. Разом із тим, земельна ділянка у спільну сумісну власність може передаватися тільки співвласникам жилого будинку (стаття 89 ЗК України). Проте, станом на час прийняття оскаржуваних рішень міської ради сім`я Слободян не була власником житлового будинку (чи його частини) й з огляду на встановлену незаконність розпорядження про передачу їм у власність спірної квартири відсутні правові підстави для отримання ними права на земельну ділянку, пов`язану з цим житловим приміщенням.
Також апеляційний суд зазначив, що позивачкою заявлено вимогу про визнання права на земельні ділянки, в якій ОСОБА_1 фактично просить визнати за нею право власності на частини сформованих земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться по
АДРЕСА_2, кадастровий номер 2610100000:06:002:0426, кадастровий номер 2610100000:06:002:0427, які належали ОСОБА_5, ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Однак, право на землю набувається у визначений законом спосіб та у випадках, передбачених законом, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тобто при необхідності здійснення ряду комплексних дій. Тому вказана позовна вимога у визначений ОСОБА_1 спосіб судового захисту порушеного права не може бути задоволена.
Не погодившись із вказаним рішенням апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні частиною спірного будинку шляхом виселення відповідачів та вселення позивачки в квартиру, ОСОБА_1 звернулася до суду з касаційною скаргою.
Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року
в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод
у користуванні частиною будинку шляхом виселення відповідачів та вселення її в квартиру скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення відповідачів та вселення її в квартиру, касаційний суд виходив з того, суд апеляційної інстанції надав передчасну оцінку балансу інтересів сторін, вважаючи, що виселення відповідачів без надання іншого житла не відповідає легітимній меті в контексті статті 8 Конвенції, а також зробив помилкові висновки про відсутність у відповідачів іншого житла, не перевірив цю обставину, тому безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Крім того, не надано правової оцінки позовній вимозі ОСОБА_1
про її вселення у спірну квартиру.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виселення закрито на підставі пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла і спірні відносини не допускають правонаступництва.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 задоволено.
Виселено ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 в житловий будинок, розташований по АДРЕСА_3 .
В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачу ОСОБА_3 з 10 вересня 2018 року на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_3, загальною площею 153,2 кв.м, житловою площею 75,8 кв.м, який на підставі договору дарування від 12 травня 2023 року відчужено відповідачем на користь своєї дружини ОСОБА_7 . Встановлено також, що у вказаному будинку проживають діти відповідача - син ОСОБА_8, 2003 року народження та дочка ОСОБА_9, 2007 року народження.
При таких обставинах суд апеляційної інстанції вважав наявними підстави для виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, оскільки вказаний відповідач має право на інше житло, яке належить на праві власності його дружині ОСОБА_7 та у якому проживає його сім`я.
На думку суду, за встановлених обставин справи, таке обмеження прав ОСОБА_3 не є надмірним або таким, що є більшим, ніж необхідно для досягнення легітимної мети.
Разом із тим, апеляційний суд встановив, що будь-яких доказів щодо наявності у відповідача ОСОБА_10 іншого житла матеріали справи не містять.
З огляду на встановлені обставини, оцінивши баланс інтересів сторін, суд апеляційної інстанції вважав, що виселення відповідача ОСОБА_2 без надання іншого житла не відповідає легітимній меті в контексті статті 8 Конвенції.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про її вселення, апеляційний суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачі чинять позивачці як власниці спірної квартири перешкоди у її вселенні у вказане житлове приміщення, а відтак підстав для задоволення зазначених позовних вимог не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13 листопада 2023 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні частиною будинку шляхом виселення ОСОБА_3 із спірної квартири в житловий будинок та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення у вказаній частині вимог ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
23 листопада 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє її представник - адвокат Лютан З. Й., звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні частиною квартири шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 із займаного житлового приміщення та її вселення, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення у вказаній частині вимог ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
03 січня 2024 року від ОСОБА_3 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
23 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лютан З. Й. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє її представник - адвокат Лютан З. Й., на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2021 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 жовтня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи.