ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 447/2673/14-ц
провадження № 61-723св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, який є правонаступником ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Ганна Миколаївна, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року у складі судді Головатого А. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог позову
08 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовомдо ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Г. М., ОСОБА_4, про визнання договорів дарування недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16 жовтня 2010 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договори дарування житлового будинку разом із господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки, площею 0,2500 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за цією ж адресою та земельної ділянки, площею 0,0388 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у Львівській області Миколаївському районі у АДРЕСА_1 .
Зазначений житловий будинок належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 21 серпня 2008 року Тернопільською сільською радою на підставі рішення № 43 від 29липня 2008 року, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 вересня 2008 року Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про право власності на нерухоме майно № 20074895 від 01вересня 2008 року.
Земельна ділянка, площею 0,2500 га, належала позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 895780, зареєстрованого 19червня 2010 року, а земельна ділянка, площею 0,0388 га - на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 895781, зареєстрованого 19червня 2010 року.
Позивач зазначає, що відповідачка не здійснила державної реєстрації подарованого їй майна всупереч вимогам статей 182, 181 та 334 Цивільного кодексу України, тому право власності на дарунки у неї фактично не виникло.
Позивач весь час утримує будинок самостійно, сплачує комунальні послуги, податки.
Крім цього, позивач вказує, що 13 серпня 2010 року відповідачка написала розписку, у якій зобов`язалась опікуватись ним до кінця його днів.
Пояснив, що розписка написана до укладення вказаних договорів, тому він чітко усвідомлював, що, передаючи майно відповідачці, буде отримувати від неї пожиттєве утримання, тобто вони уклали договір довічного утримання.
З посиланням на статтю 235 ЦК України зазначає, що спірні правочини є удаваними, оскільки не відповідали на момент укладення дійсній волі осіб, які його уклали.
Також однією із підстав відмови від договору позивач зазначив суттєве погіршення його майнового стану.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсними договори дарування, а саме: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2010 року; земельної ділянки, площею 0,2500 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2010 року; земельної ділянки, площею 0,0388 га, у Львівській області Миколаївському районі у АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2010 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_2 помер.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 15 жовтня 2014 року провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника після смерті позивача ОСОБА_2 .
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 13 липня 2015 року залучено до участі у розгляді справи ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2, провадження у справі відновлено.
Заочним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2015 року позов задоволено.
Визнано договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2010 року, договір дарування земельної ділянки, площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2010 року, договір дарування земельної ділянки, площею 0,0388 га, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 від 16 жовтня 2010 року недійсними.
23 листопада 2021 ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2015 року.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 09 грудня 2021 року заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування від 16 жовтня 2010 року ОСОБА_2 помилявся стосовно правової природи укладених ним правочинів, оскільки, укладаючи ці договори, з огляду на матеріали справи та надані покази свідків, він усвідомлював їх істотні умови і правові наслідки їх укладення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10 січня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 квітня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
20 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 16 жовтня 2010 року серії ВРВ № 805301, зареєстрованого у реєстрі за № 3508, ОСОБА_2 (дарувальник) безоплатно передав у власність своєї дочки ОСОБА_3 (обдаровуваної) житловий будинок разом із господарськими будівлями, що знаходяться на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий №4623088000:02:004:0021, у АДРЕСА_1 .
Пунктом 8 вищевказаного договору дарування сторонами визначено, що обдаровувана дає право на безоплатне проживання своєму батькові ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_4 доки не мине потреба.
Відповідно до пункту 11 вищевказаного договору передбачено, що сторони стверджують, що цей договір не має характеру мнимої та удаваної угоди. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
Відповідно до договорів дарування земельної ділянки серій ВРВ № 805302 та ВРВ № 805303, посвідчених 16 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Миколаївського районного округу Львівської області Алєксєєвою Г. М., зареєстрованих у Реєстрі за № 3510 та за № 3512, ОСОБА_2 (дарувальник) безоплатно передав у власність своєї дочки ОСОБА_3 (обдаровуваної) земельну ділянку площею 0,2500 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,0388 га, надану для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 6 вищевказаних договорів сторони стверджують, що договір не має характеру мнимої та удаваної угоди. Дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
Пунктом 12 вищевказаних договорів визначено, що договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду між сторонами та відповідає дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки.
Розпискою від 13 серпня 2010 року відповідачка ОСОБА_3 зобов`язалась опікуватись своїм батьком ОСОБА_2 до кінця його днів.
Позивач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
З копії витягу з погосподарської книги вбачається, що на день смерті ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно заповіту серії НАЕ № 069442, посвідченого 05 вересня 2014 року у м. Львів приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелько І. В., зареєстрованого в Реєстрі за № 2578, ОСОБА_2 у присутності запрошених ним свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все його майно, де б воно не було і з чого не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті, і на що він матиме право за законом, заповідає своєму онукові - ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не може особисто прочитати текст заповіту вголос унаслідок хвороби, у його присутності та присутності нотаріуса, текст заповіту до його підписання зачитаний вголос запрошеними свідками: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
У грудні 2021 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_8 звернулась до суду із заявою, в якій просила суд застосувати позовну давність, посилаючись на те, що оскаржувані договори дарування укладені 16 жовтня 2010 року, а отже ОСОБА_2 був обізнаний про укладення оскаржуваних договорів з моменту їх підписання, а з позовом до суду звернувся лише 08 вересня 2014 року, тобто після спливу позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.