ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 607/18837/22
провадження № 61-4143св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боднарчука Андрія Михайловича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2023 року в складі судді Кунець Н. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в складі колегії суддів Храпак Н. М., Костіва О. З., Хоми М. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила усунути їй перешкоди в користуванні приватним житловим будинком на АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку з одночасним наданням їм іншого постійного жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що належить їй на праві власності.
Вказувала, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 березня
2016 року в справі № 607/18047/13, яке ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 липня 2016 року залишено без змін, її позов до відповідачів було задоволено, усунено перешкоди в користуванні належним їй на праві власності житловим будинком з підвалом та мезоніном на АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів.
04 вересня 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду
від 31 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області
від 12 липня 2016 року скасовано в частині вимог про виселення та відмовлено в позові в цій частині. Верховний Суд мотивував своє рішення тим, що вона, звертаючись з позовом про виселення відповідачів з житлового приміщення, не надала доказів, що це нерухоме майно було придбано попереднім власником за кредитні кошти, а тому підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла відсутні.
Вказувала, що вона може виконати вимоги частини другої статті 109 Житлового кодексу (далі - ЖК) України та надати відповідачам інше постійне жиле приміщення - будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 загальною площею 82,5 кв. м, обладнаний опаленням, газопостачанням, електропостачанням та освітленням, з криницею в дворі, який придбаний нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20 липня 2023 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов ОСОБА_2 задоволено.
Усунено ОСОБА_2 перешкоди в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, з одночасним наданням їм іншого постійного жилого приміщення, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зупинено виконання рішення суду про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
22 лютого 2024 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2023 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Житло, в яке можуть бути виселені особи за частиною другою статті 109 ЖК України, має відповідати загальним нормам статті 50 ЖК України, а саме бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам. Суди виснували щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_2 правомірно набула право власності на спірний будинок, а відповідачі своїми діями чинять перешкоди у користуванні позивачем належним їй нерухомим майном.Суду не надано доказів того, що житловий будинок з підвалом та мезоніном, який знаходяться на АДРЕСА_1, був придбаний за кредитні кошти, а тому виселення відповідачів, які проживають в цьому будинку, має здійснюватись з наданням іншого постійного жилого приміщення.
Житловий будинок на АДРЕСА_2 має загальну площу 82,5 кв. м, житлову площу 51,1 кв. м, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та пропонується відповідачам для проживання. Доводи відповідачів про порушення їх права на житло та недотримання балансу між правом власності позивачки на спірний будинок і правом користування цим будинком відповідачами безпідставні, оскільки виселення проводиться в інше житло, яке є благоустроєним та відповідає санітарно-технічним вимогам, чим забезпечується співмірність втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача та правом користування цим будинком відповідачами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондарчук А. М. через систему "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що стаття 109 ЖК України закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. ОСОБА_2 під час придбання спірного майна була обізнана про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, що було предметом іпотеки. Банк мав забезпечити колишніх власників житлом, а не ОСОБА_2, в якої виникло право пред`явити вимоги про стягнення з банку компенсації за неналежне інформування про обтяження майна. Запропоноване їм житло не є благоустроєним, знаходиться в іншій області та є значно меншим від їх попереднього житла.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15-ц, від 05 червня 2019 року в справі № 643/18788/15-ц, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 754/4727/16-ц, від 04 вересня 2019 року в справі № 607/18047/13-ц, від 12 квітня 2021 року в справі № 310/2950/18, у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-447цс15, від 19 квітня 2017 року в справі № 6-3057цс16.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ) "Універсал Банк" укладений кредитний договір, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 на споживчі цілі 128 155,00 доларів США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано земельну ділянку площею 0,0251 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6125281700020012513, земельну ділянку площею 0,0576 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6125281700020011907, розташовані в с. Великих Гаях Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, та домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 травня 2011 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 481 261,03 грн, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
12 березня 2012 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-430, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 20 травня 2011 року.
27 грудня 2012 року між Відділом державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції та Тернопільською філією Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Укрспецторг Групп" укладений договір про надання послуг з організації і проведення аукціону (прилюдних торгів) з реалізації арештованого нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме: земельної ділянки площею 0,0251 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6125281700020012513, земельної ділянки площею 0,0576 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 6125281700020011907, розташованих у с. Великих Гаях Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, та домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з протоколом № 20-0082/12, складеним 24 січня 2013 року ТОВ "Укрспеторг Групп", переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_3, який запропонував найвищу ціну в розмірі 510 066,00 грн без ПДВ, та своїм підписом у протоколі засвідчив про те, що він ознайомлений з терміном та порядком внесення коштів за придбане майно.
08 лютого 2013 року ТОВ "Укрспецторг Групп" складений додаток № 1 до протоколу № 20-0082/12, у якому зазначено, що через несплату ОСОБА_3 коштів за придбане майно у встановлений термін переможцем торгів визначено наступного учасника торгів, яка запропонувала найвищу ціну, а саме ОСОБА_2 із ціною продажу 509 996,00 грн, якій встановлено термін та порядок оплати за майно, аналогічний визначеному в первинному протоколі від 24 січня 2013 року.
25 лютого 2013 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мороз К. В. на підставі акта про проведення прилюдних торгів, затвердженого 21 лютого 2013 року начальником Відділу державної виконавчої інспекції Тернопільського районного управління юстиції, видані три свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, про що в реєстрі вчинено записи за № № 457, 460, 463.
Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 лютого 2013 року № 729922 житловий будинок, домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1, з підвалом та мезоніном, загальною площею 161,7 кв. м, житловою 74,8 кв. м, із складовими частинами: бетонний септик та відмостка, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, серія та номер ВТС № 107, виданого 25 лютого 2013 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мороз К.В.
12 березня 2013 року ОСОБА_2 направила ОСОБА_1 як попередньому власникові та всім мешканцям будинку, зокрема, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вимогу добровільно звільнити домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1, протягом одного місяця з дня отримання вимоги разом з усіма зареєстрованими та проживаючими членами сім`ї та іншими мешканцями.
Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 зареєстровані та проживають в житловому будинку на АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року в справі № 607/18047/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 липня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні житловим будинком з підвалом та мезоніном на АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з будинку на АДРЕСА_1 . В задоволенні позову про визнання недійсними протоколу про проведення прилюдних торгів від 24 січня 2013 року № 20-0082/12, актів про проведення прилюдних торгів від 21 лютого 2013 року та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів від 25 лютого 2013 року відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Постановою Верховного Чуду від 04 вересня 2019 року в справі № 607/18047/13 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 12 липня 2016 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ТОВ "Укрспецторг Групп" про визнання недійсними протоколу про проведення прилюдних торгів, актів про проведення прилюдних торгів та свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів залишено без змін. У частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення скасовано та відмовлено в цій частині позову.
Верховний Суд вказав, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. ОСОБА_2, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення з житлового приміщення на АДРЕСА_1, не надала суду доказів того, що це нерухоме майно придбано попереднім власником за кредитні кошти, а тому підстави для виселення відповідачів за первісним позовом відсутні.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2022 року № 314941908 житловий будинок загальною площею 82,5 кв. м, житловою площею 51,1 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Згідно з технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2, виготовленого на замовлення ОСОБА_2, житловий будинок складається з: 1-1 коридору, площею 13,5 кв. м; 1-2 коридору, площею 7,0 кв. м.; 1-3 житлової кімнати, площею 17,0 кв. м; 1-4 житлової кімнати, площею 14,3 кв. м; 1-5 житлової кімнати, площею 9,5 кв. м; 1-6 житлової кімнати, площею 10,3 кв. м; 1-7 кухні, площею 10,9 кв. м. Загальна площа будинку становить 82,5 кв. м, житлова - 51,1 кв. м, допоміжна - 31,4 кв. м.
ОСОБА_6 є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІІ групи довічно, що підтверджується посвідченням, виданим 06 травня 2016 року, довідками про безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, від 14 липня 2015 року № 2497, від 04 травня 2016 року № 2470, виданими Військовою частиною НОМЕР_1, та довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 19 листопада 2019 року серії 12 ААБ № 483247.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 25 вересня 1996 року).
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року в справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені в рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення з метою захисту прав власника можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції.
Крім того, втручання в право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення в справі "Кривіцька і Кривіцький проти України"