ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/1256/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Приведьон В.М. (адвокат),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" (далі - Фабрика, відповідач) - Саленко В.Ю. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства
на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 (головуюча - суддя Кудряшова Ю.В.),
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (головуюча - суддя Павлюк І.Ю., судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В.) та
на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 (головуюча - суддя Павлюк І.Ю., судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В.)
у справі за позовом Товариства
до Фабрики,
про визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 від 28.12.2018 (згідно заяви про зміну предмету позову за вх. № г.с. 01-44/3575/23 від 30.10.2023),
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К (з Додатками №2, №3) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 від 28.12.2018 в редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 Товариство звернулося до суду з вказаним позовом.
1.2. На обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №1175 від 25.08.2021.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №906/1256/23 рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення залишено без змін.
2.3. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі №906/1256/23 стягнуто з Товариства на користь Фабрики 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, Товариство 15.07.2024 через "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 906/1256/23 скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
3.2. Товариство 29.07.2024 через "Електронний суд" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі № 906/1256/23 скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити відповідачу у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи касаційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024
4.1. У поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 (справа щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП.
4.2. Із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі №906/172/23.
4.3. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ) де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;
- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".
5. Доводи касаційної скарги Товариства на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024
5.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №908/1238/18, від 26.10.2021 у справі №911/3039/19, від 25.04.2024 у справі №910/11814/22, від 07.09.2023 у справі №917/1194/21, від 10.08.2023 у справі №910/10685/21, від 29.05.2023 у справі №910/16093/18 та від 11.01.2022 у справі №915/1067/20, а також в постановах Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011, від 24.06.2020 у справі №757/16448/17-ц, від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16. При цьому посилається на приписи статей 123, 126, 129 ГПК України.
6. Позиція інших учасників справи
6.2. У відзивах на касаційні скарги Фабрика заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Фабрика повідомила, що понесе судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн, які просить стягнути з Товариства. До відзиву додала завдання-доручення, копію ордеру та зазначила, що акт буде підписано після фактичного надання послуг (розгляду скарги).
6.3. Представник Фабрики в судовому засіданні, яке відбулось 20.08.2024, озвучив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та повідомив, що докази понесення таких витрат будуть надані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.
7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7.1. АТ "Житомиробленерго" та ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу" 28.12.2018 укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 (далі - Договір).
7.2. Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги Оператора системи. Цей Договір укладено сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом приєднання Споживача до умов цього договору згідно з заявою- приєднання, що є додатком 1 до цього Договору (пункт 1.1 Договору).
7.3. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.
7.4. Відповідно до умов укладеного договору, Фабриці встановлено споживачу 1-ий клас напруги та рівень напруги.
7.5. Судами встановлено, що Фабрика має живлення від мереж основного споживача - ПрАТ "Вайдман-МПФ", а відтак, є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.
7.6. Для отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, Оператор системи розподілу додатково звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до вказаної вище Постанови (лист НКРЕКП №15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021) яким визначено: - "у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачів відносяться до 2 класу напруги".
7.7. Розпорядженням Регулятора №191-р "Про усунення порушень" від 18.07.2023 (далі - Розпорядження) Товариство зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох боків, що укладений з Фабрикою в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".
7.8. На адресу відповідача 04.08.2023 направлено для погодження та підписання два примірники Додаткової угоди №1 (з Додатками №3 та №2) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Зазначені вище документи були направленні поштовим зв`язком разом із супровідним листом за вихідним №16598/830 від 28.07.2023.
7.9. Відповідач, в свою чергу, відмовився від підписання такого проекту.
7.10. Під час розгляду цієї справи 30.10.2023 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову. Заява мотивована тим, що в процесі підготовки позовної заяви було допущено описку в нумерації угоди, правильно потрібно було зазначити №1-К, оскільки, сторонами 03.07.2023 вже укладено додаткову угоду №1 до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №12-2 від 28.12.2018 щодо зміни реквізитів оператора системи розподілу. Також при підготовці позовної заяви було допущено описку в таблиці додатку № 2, а саме в пункті 2.1 рівень напруги точок комерційного обліку груп електроустановок площадки комерційного обліку, приєднаних на відповідному рівні напруги до електричних мереж. Відмітку необхідно було зробити у графі з назвою "6". Тому є необхідність у уточненні позовних вимог та зміні предмету позову. Цю заяву позивача (вх. № г.с. 01-44/3575/23 від 30.10.2023) про зміну предмету позову судом першої інстанції прийнято до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням вказаної заяви.
7.11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.08.2021 №1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанову №1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, та постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 №1052", то постанова №1052 від 13.08.1998 зі змінами та доповненнями є чинною.
7.12. Згідно з пунктом 3 постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 споживачі електричної енергії: розподіляються на два класи наступним чином:
До 1 класу відносяться споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.
До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на меж балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадки передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.
Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межі балансової належності.
7.13. Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175, а саме доповнено новим Додатком 31, в якому визначено класи напруги споживачів.
7.14. Саме виходячи з вищенаведеного, позивач просив суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 Про порядок визначення класів напруги, яка чинна на даний час.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 для розгляду касаційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 906/1256/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
8.2. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі №906/1256/23 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.3. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 29.07.2024 для розгляду касаційної скарги Товариства на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі №906/1256/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Малашенкова Т.М., судді Бенедисюк І.М., Ємець А.А.
8.4. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі №906/1256/23 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Ухвалено вказану касаційну скаргу розглядати спільно з касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №906/1256/23.
8.5. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.08.2024 №32.2-01/1851 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.
8.6. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 для розгляду справи №906/1256/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. (головуюча), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
8.7. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
9.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, якою змінено рішення та викладено мотивувальну частину рішення в редакції вказаної постанови, а в решті рішення залишено без змін.
9.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
9.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
9.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство у касаційній скарзі, зокрема, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.
9.5. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
9.6. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржники у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
9.7. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
9.8. Верховний Суд звертається до постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
9.9. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
9.10. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
9.11. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
9.12. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
9.13. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
9.14. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
9.15. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
9.16. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
9.17. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
9.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
9.19. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, Верховний Суд виходить з такого.
9.20. Предметом позову у справі №911/1359/22, на яку посилається скаржник, було стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена.
9.20.1. Водночас Суд звертає увагу, що в рамках справи №911/1359/22 судами досліджувалось питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".
9.20.2. За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 зробив такі висновки:
"8.13.9. Об`єднана палата констатує, що Постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності".
"8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.
8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії".
"8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення".
9.21. У справі №906/1256/23, що переглядається, предметом позову є визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Позивач посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 та просить справу розглядати в межах норм цієї постанови (зі змінами), а також постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.
9.21.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К в редакції заяви про зміну предмета позову (вх. № 01-44/3575/23 від 30.10.2023), а саме: матеріали справи не містять доказів направлення Додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи ЦК України. Тобто, позивачем не дотримано порядок укладення Додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що позивачем не наведено достатніх доводів, що згадана вище додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.
9.21.2. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково не погодився з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення щодо недотримання позивачем порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К та змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції постанови апеляційного суду.
9.21.3. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції, що запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.
9.22. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
9.23. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, зокрема: предмет, підстави позову та питання, які досліджувались судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.
9.24. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, оскільки означена справа та справа, що переглядається є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.