УХВАЛА
21 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 509/2555/19
провадження № 13-24 зво 24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17
розглянула заяву захисника ОСОБА_18 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 травня 2024 року та ухвали Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_19 та
в с т а н о в и л а:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою та наявних у Верховному Суді даних, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 травня 2024 року задоволено клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_20 та ОСОБА_19, обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України, продовжений строк тримання під вартою
на 60 днів до 12 липня 2024 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_18 та обвинуваченого ОСОБА_19 залишено без задоволення, а ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 травня 2024 року щодо ОСОБА_19 - без змін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) 4 липня 2024 року ухвалив остаточне рішення у справі "Любомирченко та Ришко проти України" (заяви № 13306/23 та № 15079/23) і констатував порушення щодо заявника пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з надмірною тривалістю тримання під вартою під час досудового розслідування, а також постановив, що було порушено Конвенцію у зв`язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду. За допущене порушення ЄСПЛ визначив справедливу сатисфакцію - 3900 євро, які держава-відповідач має сплатити заявнику.
Посилаючись на вказане рішення, захисник звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвал Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14 травня 2024 року та Одеського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, які просить скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_19 .
Згідно із ч. 5 ст. 33, п. 2 ч. 3 ст. 459, ч. 3 ст. 463 КПК питання про відкриття провадження для здійснення процедури перегляду оспорюваного вироку (постанови, ухвали) за виключними обставинами з підстави установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні певної справи судом належить до компетенції Великої Палати.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею слід відмовити з огляду на таке.
За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Любомирченко та Ришко проти України" ОСОБА_19 скаржився до міжнародної судової установи головним чином за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування та подав інші скарги, в яких також порушував питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду. Суд, узявши до уваги свою практику, дійшов висновку, що в цій справі тривалість тримання заявника під вартою під час досудового розслідування була надмірною та констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
Стосовно інших скарг заявника Європейський суд дійшов висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах проти України.
При цьому ЄСПЛ не констатовано, що встановлені щодо ОСОБА_19 порушення Конвенції свідчать про те, що рішення національних судів суперечать Конвенції або в основі констатованих порушень є суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті в інший спосіб ніж під час повторного розгляду справи.