ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 759/4901/23
провадження № 61-14906св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року в складі судді Єросової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировська О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання певних положень договору про поділ майна недійсними.
На обґрунтування позовних вимог вказував, що після розірвання шлюбу між сторонами укладений договір про поділ майна подружжя. За умовами цього договору позивач визнав, що у шлюбі було придбане майно, яке у договорі визначено як "інше майно" загальною вартістю 60 000,00 дол. США, яке залишається у нього. Водночас він взяв на себе зобов`язання компенсувати ОСОБА_2 половину вартості такого майна, тобто 30 000,00 дол. США.
Проте позивач заперечує те, що у шлюбі було придбане майно загальною вартістю 60 000,00 дол. США.
ОСОБА_1 стверджував, що через нерозуміння дійсної ситуації, вартості речей, джерела коштів для їх придбання, завантаженість роботою та іншими справами підписав договір з такими (невигідними для нього) умовами.
Крім того, позивач зазначав, що саме під впливом помилки визнав те, що у шлюбі було придбано майно на вказану суму. Тому просив визнати частково недійсним договір про поділ майна подружжя на підставі статті 229 ЦК України.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив визнати недійсними:
пункти 2.3, 4 договору про поділ майна подружжя від 24 жовтня 2019 року, який укладений між ним та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семащук С. В., у частині всього іншого спільно набутого майна, яке сторони оцінили в 1 490 000,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 дол. США;
пункт 6 договору про поділ майна подружжя від 24 жовтня 2019 року, який укладений між ним та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семащук С. В.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на нерозуміння дійсної ситуації, вартості речей, джерела коштів для їх придбання, завантаженість роботою та іншими справами не може бути підставою для визнання окремих пунктів договору про поділ майна подружжя недійсним. Інших обставин, які згідно з нормами статті 229 ЦК України є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним судом, не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції також вважав недоведеною підставу для визнання недійсним договору про поділ майна подружжя у вказаній позивачем частині, адже ним не було надано жодного доказу на підтвердження факту помилки щодо умов договору. При цьому суд вказав, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і мала істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Неправильне сприйняття особою фактичних обставин під час укладення спірного правочину про поділ майна подружжя, який був укладений за добровільною згодою сторін, ознайомлення з його змістом, не може свідчити про наявність підстав для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним. Таким чином, суд вказав, що для визнання договору про поділ майна подружжя недійсним повинні існувати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вказав, що для визнання договору про поділ майна подружжя в частині недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.
Відповідно до змісту оспорюваного договору від 24 жовтня 2019 року ОСОБА_1 підтвердив, що цей договір відповідає його намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладався сторонами у відповідності зі справжньою їхньою волею, договір укладався без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу та правові наслідки, бажають саме тих правових наслідки, що створюються даним договором, а також свідчив, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчить його особистий підпис на договорі (пункт 8 договору).
У позовній заяві позивач стверджував, що визначена сума іншого спільного майна подружжя (побутові речі та інше дрібне майно), а саме 60 000,00 дол. США, є помилкою, адже жодного майна на таку суму сторонами не набувалося і позивачу таке майно передано не було.
Таким чином, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ця помилка дійсно булі і має істотне значення. Вказане суд визначає на підставі встановлених під час судового розгляду обставин конкретної справи. Проте жодних доказів такого твердження позивач не надав, посилаючись лише на те, що подружжя не отримувало такі доходи. Більш того, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 певний час виконував свої обов`язки за договором про поділ майна та перераховував на рахунок ОСОБА_2 декілька платежів на виконання пункту 6 договору про поділ майна подружжя від 24 жовтня 2019 року, а саме: 14 листопада 2019 року - 12 000,00 грн; 15 листопада 2019 року - 8 731,00 грн; 11 грудня 2019 року - 5 000,00 грн; 11 грудня 2019 року - 14 798,00 грн.
Крім того, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року в справі № 760/7022/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про поділ майна подружжя задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про поділ майна від 24 жовтня 2019 року в розмірі 324 558,13 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року залишено без змін.
Посилання на те, що позивачу не передавалось жодне майно на суму 60 000,00 дол. США, не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок помилки позивача. При цьому обов`язки позивача за договором не ставились в залежність від передачі будь-якого майна за актом прийому-передачі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції всупереч положенням пункт 1, 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, практиці Європейського суду з прав людини та норм статті 229 ЦК України не надав жодної оцінки доводам позивача, не навів мотивів щодо їх відхилення;
апеляційний суд зробив помилковий висновок про недоведеність позивачем факту неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину в моменту його укладення, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору. На обґрунтування помилки позивач вказував, що помилка підтверджується довідками про доходи позивача та відповідача; інформацією з Державного реєстру речових прав про майно позивача та відповідача; інформацією про зареєстровані за відповідачем транспортні засоби. Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доказам;
під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Оскільки сторони не набували і не могли набути майно вартістю 60 000,00 дол. США, що підтверджується як довідками про доходи, так і відомостями з державних реєстрів, то позивач, підписуючи договір, помилявся щодо вартості такого майна.
у пунктах 4, 6 договору про поділ майна подружжя встановлено правовий режим майна, проте не зазначено, що воно фактично було передано позивачу. Про це свідчить також відсутність будь-яких розписок, актів приймання-передачі чи інших документальних підтверджень того, що позивач отримав майно;
сторони не мали такого рівня доходів, який дозволяв би у шлюбі набути майно вартістю 60 000,00 дол. США. Тобто позивач помилявся щодо умов договору в частині визначення вартості майна на 60 000,00 дол. США, властивостей і якостей речей, вартість яких встановлена оспорюваними пунктами договору. Той факт, що оспорюваним правочином для позивача створюються обов`язки на суму 30 000,00 дол. США, має істотне значення для позивача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/4901/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року матеріали справи № 759/4901/23 надійшли до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 листопада 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 07 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб.
Ще до розірвання шлюбу, 24 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ майна подружжя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семащук С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1771. Відповідно до пункту 1 цього договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за взаємною згодою здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі.
Згідно з пунктом 2.3. договору інше майно, що відноситься до спільного майна подружжя (побутові речі та інше дрібне майно), яке сторони оцінили на загальну суму 1 493 400,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення цього договору.
Відповідно до пункту 4 договору за домовленістю сторін в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить: автомобіль марки Audi, модель А6, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; все інше спільно набуте майно подружжя (побутові речі та дрібне майно), яке сторони оцінили на загальну суму 1 490 400,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення договору.
Згідно з пунктом 6 договору про поділ майна подружжя у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 переходить у власність все інше майно подружжя (побутові речі та дрібне майно), що було набуто у спільну сумісну власність за весь період шлюбу, яке сторони оцінили на загальну суму 1 490 400,00 грн, що еквівалентно 60 000,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, ОСОБА_1 зобов`язується компенсувати ОСОБА_2 половину вартості зазначеного спільного майна, у строк до двадцять третього жовтня 2022 року, рівними частинами в сумі 20 733,00 грн, що еквівалентно 833,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору. ОСОБА_1 має право достроково сплатити всю суму вищезазначеної грошової компенсації, в саме: 746 700,00 грн, що є еквівалентно 30 000,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору.
27 листопада 2019 року Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві видано свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, актовий запис № 417.
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про поділ майна подружжя. Просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про поділ майна подружжя від 24 жовтня 2019 року в розмірі 705 233,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн та судовий збір. На обґрунтування позову зазначала, 07 липня 2017 року між нею та відповідачем укладено шлюб, а 24 жовтня 2019 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя. Вказувала, що згідно з пунктом 6 умов договору відповідач зобов`язався компенсувати позивачу половину вартості спільного майна, що перейшло у його власність у строк до 23 жовтня 2022 року рівними частинами щомісяця в сумі 20 733,00 грн, що еквівалентно 833,00 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору, не пізніше 15 числа місяця, що є наступним місяцем, за який нараховується грошова компенсація на підставі даного договору. Грошова компенсація повинна сплачуватися в гривнях за курсом Національного банку України, встановленим на дату здійснення платежу. Після розірвання шлюбу відповідач перерахував на рахунок позивача декілька платежів на виконання пункту 6 договору про поділ спільного майна подружжя від 24 жовтня 2019 року, а саме: 14 листопада 2019 року - 12 000,00 грн; 15 листопада 2019 року - 8 731,00 грн; 11 грудня 2019 року - 5 000,00 грн; 11 грудня 2019 року - 14 798,00 грн. У зв`язку з невиконанням умов вказаного договору позивач письмово звернулася до відповідача з вимогою-повідомленням від 25 січня 2020 року про погашення заборгованості за договором та дострокового (повного) повернення залишку коштів за цим договором. Ця вимога отримана ОСОБА_1, проте відповіді чи платежів від нього не надходило.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року в справі № 760/7022/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про поділ майна подружжя задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором про поділ майна від 24 жовтня 2019 року в розмірі 324 558,13 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина перша статті 64 СК України).
Відповідно до норм статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (статті 69 СК України).
Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.