ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 707/2897/22
провадження № 61-5376св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2023 року у складі судді Морозова В. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів Новікова О. М., Сіренка Ю. В., Гончар Н. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов обґрунтовано тим, що 01 березня 2012 року сторони уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у власність 35 000 дол. США.
Відповідно пункту 2.2 договору позики ОСОБА_2 зобов`язався повернути позичені кошти у наступному порядку та у строки: 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2017 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2018 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2019 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2020 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2021 року.
Також, на підставі пункту 2.2 договору позики, позивач з ОСОБА_2, з метою забезпечення зобов`язання уклали договори застави матеріалів та обладнання від 15 червня 2012 року (із змінами від 25 березня 2015 року) та товарів в обороті від 25 березня 2015 року.
ОСОБА_2 не повернув позивачу у встановлені терміни позичені кошти, пояснюючи це своїми економічними труднощами.
Пунктом 4.4 договору встановлено, що позикодавець набуває право стягнення боргу в судовому порядку після закінчення кожного із термінів, встановлених пунктом 2.2 договору позики.
Відносно неповернення частини боргу в сумі 14 000 дол. США у строки до 31 грудня 2017 року та 31 грудня 2018 року Черкаський районний суд Черкаської області 30 січня 2020 року у справі № 707/1574/19 ухвалив рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнив повністю, стягнув з ОСОБА_2 на його користь 377 481,99 грн. Апеляційна та касаційна скарги ОСОБА_2 на зазначене рішення залишені без задоволення, рішення перебуває на стадії виконання.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2020 року встановлені всі обставини щодо договірних відносин позики між позивачем та ОСОБА_2 за договором від 01 березня 2012 року та оцінені всі докази на підтвердження цих обставин.
Наразі розмір боргу ОСОБА_2 в частині неповернутих до 31 грудня 2019 року 7 000 дол. США, становить за офіційним курсом Національного банку України 255 980,20 грн.
Пунктом 4.3 договору позики встановлено, що у разі порушення позичальником порядку та строків повернення коштів, встановлених пунктом 2.2 договору, позичальник повинен сплатити позикодавцю борг та 3 % (три відсотки) річних від простроченої суми.
Три проценти річних станом за період з 01 січня 2020 року до 23 лютого 2022 року, з урахуванням встановлених строків та обсягів повернення коштів, становить 16 516,40 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь неповернутого до 31 грудня 2019 року боргу в сумі 255 980,20 грн та 3 % річних за період прострочення з 01 січня 2020 року до 23 лютого 2022 року в сумі 16 516,40 грн, а всього - 272 496,60 грн.
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.
В обґрунтування зустрічного позову вказував, що в 2012 році до нього звернувся ОСОБА_1 з пропозицією про спільну підприємницьку діяльність.
Деякий час вони спільно провадили комерційну діяльність, а в лютому 2012 року ОСОБА_4 запропонував розширити бізнес за рахунок особистих інвестицій.
ОСОБА_2 не обізнаний в юридичних питаннях, довіряв відповідачу, тому в 2012 році підписав документи, які він підготував.
Проте жодних коштів ОСОБА_1 йому не давав, а їхня спільна підприємницька діяльність припинилась.
В 2019 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до нього про стягнення боргу за договором позики.
Відповідно до пункту 2.1 договору позики позикодавець зобов`язаний передати у власність позичальнику оговорену договором суму грошей до 01 березня 2012 року; приймати від позичальника повернення позики у тому вигляді, в якому це повернення обумовлюється сторонами. Факт повернення коштів (частини коштів) підтверджується розпискою позикодавця на тексті даного договору.
Згідно з пунктом 2.2 договору позики позичальник зобов`язується прийняти у власність кошти у сумі, обумовленій цим договором. Факт отримання коштів підтверджується розпискою позичальника на тексті даного договору.
Наявний в матеріалах справи договір позики не містить, ані напису про передачу коштів, ані напису про повернення коштів.
Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати недійсним з моменту вчинення договір позики від 01 березня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 05 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 255 980,20 грн та 3 % річних за час прострочення у сумі 16 516,40 грн, а всього 272 496,60 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення грошей не виконав, кошти позивачу в обумовлений строк не повернув, доказів зворотного матеріали справи не містять.
В частині зустрічного позову суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_2 про те, що між сторонами відсутні договірні відносини позики, оскільки коштів за договором позики він не отримував, є необґрунтованими, так як ці обставини достатніми та належними доказами не підтверджено, та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а інших обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного договору недійсним, судом в ході розгляду справи не встановлено.
Крім того, з часу укладення між сторонами договору позики, ОСОБА_2 не вживались заходи щодо визнання цього договору недійсним, зустрічні вимоги про визнання недійсним спірного договору були пред`явлені після подачі до суду позову про стягнення боргу за правочином.
Черкаський апеляційний суд постановою від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 вересня 2023 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору позики, які підтверджуються укладеним сторонами договором позики від 01 березня 2012 року. На момент звернення позивача до суду у ОСОБА_2 є наявна заборгованість за вказаним договором, а тому ОСОБА_1 правомірно звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Колегія суддів відхилила доводи ОСОБА_2 про те, що позивачем не доведено факт передачі коштів, оскільки законодавством не встановлена імперативна норма щодо обов`язкової видачі позичальником розписки (або іншого документу) про отримання грошових коштів, а лише передбачена така можливість на вибір позичальника.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 20 березня 2018 року у справі № 161/6125/17, від 16 травня 2019 року у справі № 302/1143/16-а, від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4871/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 808/1914/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 810/3214/18, у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі заявника, враховуючи, що ним подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Заявник зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про встановлений факт передачі коштів у якості позики та фактичне визнання заявником боргових зобов`язань протягом 2012-2017 років є такими, що не відповідають обставинам справи та дійсності.
Разом з тим, судами необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у справі комплексної судової почеркознавчої експертизи та фізико?хімічної експертизи.
Доводи інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Вказує, що апеляційний розгляд справи за відсутності відповідача був проведений у відповідності до положень статті 372 ЦПК України і права ОСОБА_2 не порушені. Будь-яких доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог ОСОБА_1 відповідач не надав за весь час судового розгляду справи. Водночас позивач надав суду в повному обсязі письмові докази, які були досліджені судами.
При цьому, судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що всі основні обставини відносин щодо позики встановлені судовими рішеннями у справі № 707/1574/19 і в силу положень статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 у квітні 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Черкаського районного суду Черкаської області.
У травні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 01 березня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 000,00 дол. США.
Відповідно до пункту 2.2 договору позики ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти у наступному порядку та у строки: 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2017 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2018 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2019 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2020 року; 7 000 дол. США - не пізніше 31 грудня 2021 року.
Згідно з пунктом 4.4 договору позики позикодавець набуває право стягнення боргу у судовому порядку після закінчення кожного з термінів, встановлених пунктом 2.2. цього договору.
На забезпечення виконання основного зобов`язання, сторони укладали протягом 2012 - 2017 років договори: договір застави від 15 червня 2012 року, додаткову угоду до договору застави від 15 червня 2012 року, договір застави товарів в обороті від 25 березня 2015 року, договір застави майбутнього урожаю від 27 квітня 2017 року та 11 вересня 2017 року, додаткову угоду до договору застави майбутнього урожаю від 27 квітня 2017 року.
У вищевказаних договорах зазначено, що вони укладені на забезпечення зобов`язань безпосередньо за договором позики від 01 березня 2012 року. При цьому, в кожному з договорів забезпечення зобов`язання визначені суми наданої позики та терміни їх повернення такі ж як у самому договорі позики.
Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 30 січня 2020 року у справі № 707/1574/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 березня 2012 року у розмірі 366 676,80 грн, 3 % річних в сумі 10 805,19 грн, всього стягнув 377 481,99 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 774,82 грн.
У зазначеному рішенні суду судом встановлено, що відповідач порушив умови договору та не виконав своїх зобов`язань з повернення боргу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується, у тому числі, наданим позивачем договором позики від 01 березня 2012 року, умови якого ОСОБА_2 не виконав, та в подальшому укладеними договорами, які підтверджують факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів відповідно до договору позики від 01 березня 2012 року та фактичне визнання ОСОБА_2 боргових зобов`язань протягом 2012-2017 років.
Черкаський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2020 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2020 року у справі № 707/1574/19 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 04 листопада 2021 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 січня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишив без змін.
Виходячи з викладеного, Черкаським районним судом Черкаської області під час розгляду справи № 707/1574/19 надано оцінку доказам, які позивач долучив до позовної заяви, а саме договору позики від 01 березня 2012 року, договору застави від 15 червня 2012 року, додатковій угоді від 25 березня 2015 року до договору застави від 15 червня 2012 року, договору застави товарів у обороті від 25 березня 2015 року, які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали та встановлено, що договір позики від 01 березня 2012 року є укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно з умовами договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 000 дол. США.
Позивачем пред`явлено вимоги про стягнення коштів за договором позики від 01 березня 2012 року в сумі 7 000 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день звернення до суду становить 255 980,20 грн, зі строком повернення до 31 грудня 2019 року, а також в порядку статті 625 ЦК України, в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачем надано суду обґрунтований розрахунок, відповідно до якого 3 % річних за період з 01 січня 2020 року до 23 лютого 2022 року включно (785 днів) складає суму у розмірі 16 516,40 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не підлягає скасуванню, враховуючи таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.