ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 308/2485/17
провадження № 61-8187св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Ужгородська окружна прокуратура,
відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури
на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 07 грудня 2021 року у складі судді Бедьо В. І. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року у складі колегії суддів Готри Т. Ю., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки та зобов`язання її повернення у власність територіальної громади м. Ужгорода.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Ужгородською місцевою прокуратурою вивчено стан дотримання земельного законодавства щодо порядку набуття громадянами права користування земельними ділянками комунальної власності та встановлено, що рішенням 19-ої (помилково прокурором зазначено 29-ої) сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради
від 20 вересня 2013 року № 1052 "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із подальшою її передачею в оренду на
АДРЕСА_1 .
Рішенням 20-ої сесії 6-го скликання цієї ж міської ради від 14 березня
2014 року № 1231 зазначену земельну ділянку надано ОСОБА_1 в оренду строком на п`ять років до 27 лютого 2019 року.
У подальшому рішенням 27-ої (помилково прокурором зазначено 28-ї) сесії
6-го скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року № 1884 ОСОБА_1 було затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передано їй у власність.
Указані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч земельного та містобудівного законодавства України, оскільки відведення земельної ділянки відповідачу відбулося за рахунок території, на якій згідно з генеральним планом м. Ужгорода та планом зонування, затвердженого рішенням 1-ої сесії 7-го скликання Ужгородської міської ради від 10 березня 2016 року № 119, будівництво житлової забудови заборонено. Тобто розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачене генеральним планом міста і надання дозволу на його розміщення без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить чинному законодавству України.
Посилаючись на суперечність вказаних рішень вимогам містобудівної документації, прокурор зазначав про недотримання протипожежних відстаней та допустимих відступів від червоних ліній автомобільної дороги.
Оскільки згідно з генеральним планом м. Ужгорода спірна земельна ділянка відноситься до земель за функціональним призначенням, що не передбачає індивідуальну житлову забудову, а тому рішення Ужгородської міської ради про надання відповідачу дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження, прийняте всупереч вимог статті 20 ЗК України
У квітні 2017 року в. о. керівника Ужгородської місцевої прокуратури подав до суду заяву про зміну (доповнення) підстав позову, в якій додатковою підставою для визнання недійсними спірних рішень указував на порушення правового режиму передачі земельної ділянки для містобудівних потреб, оскільки ані плану зонування, ані детального плану території за рахунок якої відведено відповідачу земельну ділянку станом на дату прийняття рішення про їх відведення не було (такі були прийняті лише на тій же сесії і не набрали законної сили), а тому передача земельних ділянок відбулась також із порушенням статей 19, 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
У березні 2018 року прокурором подано до суду клопотання про дослідження додаткових доказів, у якому зазначено, що Ужгородською місцевою прокуратурою в порядку частини першої статті 222 КПК України отримано дозвіл слідчого у кримінальному провадженні № 42015070030000163
від 25 листопада 2015 року на розголошення таємниці досудового розслідування.
Досудовим розслідуванням в рамках кримінального провадження встановлено, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради, що відбулася 09 листопада 2015 року, не відповідала вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08 квітня 2011 року № 149, згідно з якою сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
На інформаційному Інтернет-порталі "Місцеві вибори" розміщено інформацію про те, що в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів. Перед початком сесії 09 листопада 2015 року о 10 год. 06 хв. згідно з роздруківкою ПТК "Віче" шляхом застосування персональних карток "Віче" зареєстровано 30 депутатів, а о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію 33 депутатів Ужгородської міської ради. Депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49) не були присутні на сесії міської ради та персональну участь у голосування не брали, що підтверджується листом командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_6 від 13 квітня 2016 року № 394 про те, що
з 05 листопада 2015 року до 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі від 07 квітня 2016 року № 5/13-93 ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що ОСОБА_4 із 08 листопада 2015 року до 12 листопада 2015 року перебував за межами державного кордону України; розмовою ОСОБА_5 з журналістом телеканалу "Тиса" про його відсутність на вказаній сесії; допитом у режимі телефонної розмови ОСОБА_3, про що складено відповідний рапорт. Відсутність вказаних депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження. Таким чином, участь на 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною у зв`язку з відсутністю кворуму, а тому зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними. У подальшому без відповідного кворуму відбулося голосування за рішення Ужгородської міської ради № 1882
від 09 листопада 2015 року "Про затвердження містобудівної документації".
Посилаючись на наведені обставини у їх сукупності, прокурор просив суд:
визнати незаконним та скасувати пункт 1.8 рішення 29-ої сесії
6-го скликання Ужгородської міської ради від 20 вересня 2013 року № 1052;
визнати незаконним та скасувати пункт 1.25 рішення 20-ої сесії
6-го скликання Ужгородської міської ради від 14 березня 2014 року № 1231;
визнати незаконним і скасувати пункт 1.9 рішення 27-ої сесії
6-го скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року № 1884;
зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 площею 0,0718 га, вартістю 531 944,66 грн
у власність територіальної громади м. Ужгорода.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності кворуму на засіданні 27-ї сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року, не доведено порушення вимог чинного законодавства при вирішенні питання передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1, а тому відсутні правові підстави для визнання оскаржуваних рішень незаконними та їх скасування. Позовні вимоги про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади
м. Ужгорода є похідними вимогами, а тому також не підлягають задоволенню.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 07 грудня 2021 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд по суті погодився і з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позову, проте не погодився з правовим обґрунтуванням, оскільки місцевий суд повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог унаслідок обрання позивачем неналежного способу захисту прав, а не через необґрунтованість і недоведеність ним своїх вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належним та ефективним способом захисту порушених прав власника спірної земельної ділянки є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги прокурора про скасування спірних рішень Ужгородської міської ради та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку не можуть призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння, користування спірної земельної ділянки територіальній громаді, оскільки з вимогою про витребування майна від ОСОБА_1 прокурор у цій справі не звертався.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Закарпатської обласної прокуратури на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не урахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 30 липня 2020 року у справі № 822/1030/18, від 29 вересня 2020 року у справі
№ 6822/3589/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 822/900/18, від 18 травня 2022 року у справі № 826/8577/17 у контексті застосування статей 39,
118 ЗК України про те, що якщо розташування земельної ділянки не відповідає генеральному плану населеного пункту та містобудівній документації, вказане є підставою для визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним.
Апеляційний суд не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19,
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 22 січня 2020 року
у справі № 910/1809/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 про те, що вимоги прокурора у частині визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування є ефективним способом захисту.
Також апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, про те, що предметом віндикаційного позову є вимога власника про повернення майна з чужого незаконного володіння, у постанові Верховного Суду
від 05 лютого 2020 року про те, що чинне процесуальне законодавство не містить заборони використання під час розгляду справи доказів, отриманих у межах інших проваджень.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили докази та обставини справи, не звернули увагу, що під час голосування та прийняття оскаржуваних рішень відбулися порушення законодавства, зокрема, щодо відсутності кворуму депутатів, що установлено в кримінальному провадженні.
Поза увагою судів залишився той факт, що право власності на спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_1 всупереч суспільним інтересам, із дефектом волі власника - територіальної громади м. Ужгорода. Крім того, згідно з генеральним планом м. Ужгорода спірна земельна ділянка відноситься до земель за функціональним призначенням, що не передбачає індивідуальну житлову забудову.
У касаційній скарзі прокурор просить врахувати науковий висновок Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України щодо правової природи рішень органів місцевого самоврядування у сфері розпоряджання землями комунальної власності та можливість їх оскарження прокурором, а також вказує, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку з неефективністю обраного способу захисту, не з`ясувавши, чи порушені права територіальної громади оскаржуваними рішеннями міської ради.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
У липні 2023 року справа № 308/2485/17 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами установлено, що пунктом 1.8 рішення 19-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 20 вересня 2013 року № 1052 "Про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельних ділянок" ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0718 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із подальшою передачею земельної ділянки в оренду на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.10).
У матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1, складеного у 2013 році, у розділі "Вихідна земельно-кадастрова інформація" у п. 2 зазначено, що цільове призначення землі та його код згідно з КВЦПЗ - 02.01. "Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд". У вказаних матеріалах є довідка про правовий статус земельної ділянки начальника Головного управління Держземагентсва у Закарпатській області № 2763/03-13 № 13,
у якій зазначено, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 згідно зі статтею 19 ЗК України відноситься до земель житлової та господарської забудови (код 200) (т. 1, а. с. 20).
Пунктом 1.25 рішення 20-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради
від 14 березня 2014 року № 1231 земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 надано ОСОБА_1 в оренду строком на п`ять років до 27 лютого 2019 року (т. 1, а. с. 11).
Пунктом 1.9 рішення 27-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради
від 09 листопада 2015 року № 1884 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 у натурі (на місцевості) та передано її у власність ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 12 зворот).
Відповідно до відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 листопада 2015 року № 26330861, виданого Ужгородським міськрайонним управлінням юстиції, та рішення державного реєстратора
Сіки Л. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 26330861 від 20 листопада 2015 року є власником земельної ділянки
площею 0,0718 га, кадастровий номер 2110100000:44:001:0266, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована
на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 14).
Також установлено, що старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - ГУНП)
в Закарпатській області Пекарем В. І. здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015070030000163 від 25 листопада
2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
Перед початком 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради 09 листопада 2015 року о 10 год. 06 хв. відповідно до статті 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК "Віче", шляхом застосування персональних карток "Віче" зареєстровано 30 депутатів.
09 листопада 2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію згідно з роздруківки ПТК "Віче" шляхом застосування персональних карток "Віче" зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради.
Серед присутніх депутатів вказані, зокрема, депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49), які за даними досудового розслідування були відсутні.
Відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6
від 13 квітня 2016 року № 394 із 05 листопада 2015 року до 08 грудня
2015 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі
від 07 квітня 2016 року № 5/13-93 ІНФОРМАЦІЯ_2,
ОСОБА_4 із 08 листопада 2015 року до 12 листопада 2015 року та ОСОБА_3
з 08 листопада 2015 року до 20 листопада 2015 року перебували за межами державного кордону України (т. 1, а. с. 105-156).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду - залишенню без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї
(далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша
статті 11 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.
Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, прокурор вказав предметом спору визнання незаконним та скасування пункту 1.8 рішення 29-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 20 вересня 2013 року № 1052; пункту 1.25 рішення 20-ої сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради від 14 березня 2014 року № 1231; пункту 1.9 рішення 27-ої сесії
6-го скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року № 1884; а також повернення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:44:001:0266 у власність територіальної громади м. Ужгорода.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка була протиправно передана ОСОБА_1 неповноважним складом сесії 6-го скликання Ужгородської міської ради. При цьому прокурор вказував підставою задоволення позовних вимог невідповідність рішення міської ради вимогам статей 19, 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. Позовні вимоги заявлено прокурором, у тому числі, з підстав порушення Ужгородською міською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виснував про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, зобов`язання повернути спірну земельну ділянку не можуть призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння, користування спірної земельної ділянки територіальній громаді, оскільки з вимогою про витребування майна від ОСОБА_1 прокурор у цій справі не звертався.