Постанова
Іменем України
6 червня 2024 року
м. Київ
Справа № 755/4429/22
Провадження № 61-17782св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. - розглянув у порядку письмового провадження справу за участю
позивачки - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Тимцясь Руслан Анатолійович,
відповідача - ОСОБА_2 (далі - відповідач), інтереси якого представляє адвокат Антонюк Ігор Володимирович (далі - адвокат),
про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на нього
за касаційною скаргою відповідача на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року, ухвалене суддею Яковенко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Після розірвання шлюбу з відповідачем позивачка звернулася до суду про поділ майна подружжя. Стверджувала, що за час шлюбу вона з відповідачем за спільні кошти збудували садовий будинок на земельній ділянці відповідача. Вважала цей будинок об`єктом спільної сумісної власності, який під час шлюбу зареєстрували за відповідачем. Тому просила суд визнати садовий будинок і земельну ділянку об`єктами спільної сумісної власності подружжята поділити їх між сторонами спору, визнавши за ними право власності на майно у рівних частках. Відповідач заперечував те, що садовий будинок збудували під час шлюбу. Доводив, що цей будинок був збудований раніше, а у шлюбі подружжя його тільки реконструювало. Поставив під сумнів внесок позивачки на цю реконструкцію.
2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали обґрунтованими вимоги лише про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності та про визнання за кожною зі сторін права власності на цей будинок у рівних частках. У задоволенні аналогічних вимог щодо земельної ділянки відмовили.
3. Відповідач із цими рішеннями не погодився. Подав касаційну скаргу. Стверджував, серед іншого, що надав належні докази, необхідні для спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно.Верховний Суд мав відповісти на питання, зокрема, про те, чи євизнання майна об`єктом спільної сумісної власності ефективним способом захисту права співвласника на поділ цього майна. Вирішив, що ні.
(2) Зміст позовної заяви
4. 26 травня 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила:
4.1. Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя садовий будинок АДРЕСА_1 (далі - садовий будинок).
4.2. Визнати за позивачкою та відповідачем право власності на 1/2 частину садового будинку за кожним.
4.3. Визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя земельну ділянку № АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:66:610:0017, цільовим призначенням для ведення садівництва і загальною площею 0,0587 га у АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).
4.4. Визнати за позивачкою та відповідачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки за кожним.
5. Мотивувала вимоги так:
5.1. 5 квітня 2004 року відповідач отримав у дарунок земельну ділянку від свого брата ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського міського нотаріального округу Хмельницької області Саварчуком М. М. за реєстровим № 996. Земельна ділянка розташована у АДРЕСА_1.
5.2. 26 червня 2004 року сторони уклали шлюб, про що був зроблений запис № 286 у книзі реєстрації актів про одруження згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 26 червня 2004 року.
5.3. 7 вересня 2004 року відповідач зареєстрував право власності на земельну ділянку, про що внесений запис № 09-7-00716 до Книги записів реєстрації державних актів на право власності згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 123657.
5.4. 31 липня 2020 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким шлюб сторін розірвав.
5.5. На земельній ділянці сторони за рахунок спільних коштів, а також особистих коштів позивачки від продажу її власної квартири побудували садовий будинок. Тому він є спільною сумісною власністю, і його слід поділити на рівні частини між сторонами.
(3) Зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
6. 25 липня 2023 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: визнав садовий будинок об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнав за позивачкою і відповідачем право власності на 1/2 частину садового будинку за кожним; задоволенні інших вимог відмовив. Мотивував рішення так:
6.1. Помилковим є висновок позивачки про те, що оскільки право власності на земельну ділянку відповідач зареєстрував під час шлюбу, то ця ділянка є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач набув право власності на земельну ділянку за договором дарування. Тому вона є його особистою власністю та не підлягає поділу.
6.2. Садовий будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Його будівництво подружжя розпочало у липні 2004 року та завершило під час шлюбу за спільні кошти. Державну реєстрацію права власності на садовий будинок відповідач здійснив 24 січня 2007 року - теж під час шлюбу з позивачкою.
7. 7 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви. Зазначив, що відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що садовий будинок він побудував до шлюбу чи за власні кошти; тоді як позивачка надала договір купівлі-продажу її квартири від 14 жовтня 2004 року, за кошти від продажу якої сторони розпочали будівництво садового будинку.
(4) Провадження у суді касаційної інстанції
8. 8 грудня 2023 року відповідач через адвоката подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
9. 5 січня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали. Відповідач (особисто або через адвоката) мав надати відомості про наявність або відсутність у нього й адвоката електронного кабінету; долучити до копії касаційної скарги для позивачки всі документи, що зазначені у переліку, крім тих, які він вже долучив; надати відомості про наявність у нього, адвоката чи іншої особи оригіналів довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та відповідного посвідчення, копії яких додані до вказаної скарги, а також про дату отримання копії оскарженої постанови суду апеляційної інстанції (за наявності - з доказами); обґрунтувати, до якої саме групи осіб, прирівняних до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, належить відповідач.
10. 17 січня 2024 року адвокат в інтересах відповідача сформував у системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 2044/0/220-24 від 18 січня 2024 року), до якої додав копію цієї скарги з доданими матеріалами. Повідомив таке: оригінали посвідчення та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією є у відповідача; копію оскарженої постанови апеляційного суду відповідач отримав електронною поштою 17 листопада 2023 року, що підтверджує копія супровідного листа Київського апеляційного суду; відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" як прирівняний до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сімей воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, згідно з пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", бо проходив військову службу у складі миротворчих сил ООН, під час чого отримав інвалідність (надав копію постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у справі № 755/8833/20 про розірвання шлюбу, згідно з якою суд апеляційної інстанції визнав відповідача звільненим від сплати судового збору).
11. 7 лютого 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою продовжив відповідачеві на п`ять днів із дня вручення цієї ухвали строк для усунення недоліків касаційної скарги. Відповідач (особисто або через адвоката) мав подати до суду докази надсилання позивачці копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги разом із додатками до цієї заяви.
12. 16 лютого 2024 року адвокат в інтересах відповідача сформував у системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків касаційної скарги (вх. № 5696/0/220-24 від 19 лютого 2024 року), до якої додав необхідні докази.
13. 11 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на підставах, визначених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
14. 28 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:
15.1. Державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 (провадження № 61-19831св19)).
15.2. Земельну ділянку відповідачу подарував його брат із уже побудованим на ній садовим будинком. Факт отримання у дар земельної ділянки підтверджує договір дарування від 5 квітня 2004 року. Цей договір засвідчує, зокрема, факт переходу до відповідача прав на усі розташовані на земельній ділянці об`єкти, зокрема на будинок.
15.3. 10 липня 2007 року Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 2-620/07, згідно з яким визнав за відповідачем право власності на садовий будинок, який знаходиться на земельній ділянці. Суд у тій справі встановив такі обставини: цей будинок ввели в експлуатацію у 1991 році; відповідач є власником садового будинку та членом СТ "Сілікатчик" згідно з рішенням загальних зборів від 5 березня 1989 року № 8.
15.4. 24 січня 2007 року відповідач зареєстрував право власності на садовий будинок на підставі рішення суду від 10 липня 2007 року.
15.5. Довідка СТ "Сілікатчик" від 22 лютого 2005 року № 17 підтверджує, що на подарованій відповідачеві земельній ділянці вже був садовий будинок.
15.6. Покази свідків, яких допитав суд, були нечіткими та неповними щодо обставин справи, а у довідці СТ "Сілікатчик" від 24 березня 2004 року є закреслення та виправлення. Тому суд не мав брати їх до уваги.
15.7. Позивачка не підтвердила, що кошти з продажу її квартири вона вклала саме у садовий будинок, а не використала на інші потреби чи не передала третім особам.
15.8. Суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:
(1) Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2021 року у справі № 711/1550/18 (провадження № 61-17815св20) (про те, що сама по собі реєстрація нерухомого майна під час шлюбу не є підставою для визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя, оскільки таке майно відповідач набув до реєстрації шлюбу з позивачкою);
(2) Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19, пункт 81), від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21, пункт 9.58) (про необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування);
(3) Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) (про те, що, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільно нажитого майна, так і з`ясувати час і джерела його придбання);
(4) Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) (про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте у шлюбі). Відповідач у суді першої інстанції надав належні та допустимі докази, необхідні для спростування такої презумпції;
15.9. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не перевірив належно обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Не врахував, що садовий будинок не відповідає усім критеріям, необхідним для визнання його спільним сумісним майном подружжя для поділу. Ані час його придбання (задовго до укладення шлюбу з позивачкою), ані кошти, за які він був придбаний не дозволяють віднести будинок до спільно нажитого з позивачкою майна.
(2) Позиції інших учасників справи
16. 31 березня 2024 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу відповідача, згідно з яким просила залишити оскаржені судові рішення без змін. Мотивувала так:
16.1. Оскільки позивачка не була стороною у справі № 2-620/07, обставини, які встановив Дніпровський районний суд міста Києва у рішенні від 10 січня 2007 року, можливо спростувати у справі № 755/4429/22.
16.2. Суди правильно виснували, що подружжя почало будувати садовий будинок у липні 2004 року, а державну реєстрацію нерухомого майна провели 24 січня 2007 року.
16.3. Суди правильно не взяли до уваги рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 2-620/07, довідку СТ "Сілікатчик" від 22 лютого 2005 року та матеріали інвентаризаційної справи, адже відомості які є у вказаних документах, суперечать іншим зібраним у справі доказам, зокрема показам свідків.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд переглядає оскаржені відповідачем судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, щодо задоволення вимог про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності та його поділу.