Постанова
Іменем України
30 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 541/1409/22
Провадження № 61-18020св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Червинської М. Є. - розглянув у порядку письмового провадження справу за участю
позивача - ОСОБА_1 (далі - позивач), інтереси якого представляє адвокат Хименко Богдана Володимирівна (далі - адвокат),
відповідача- Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач)
про зобов`язання закінчити виконавче провадження, визнання винними дій і стягнення відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою позивача на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року, ухвалене суддею Городівським О. А., та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. У кримінальному провадженні суд щодо позивача ухвалив обвинувальний вирок. Зокрема задовольнив цивільний позов, стягнувши з позивача відшкодування завданої державі шкоди. Після апеляційного перегляду вирок набрав законної сили. Суд видав виконавчий лист. На підставі нього державний виконавець відкрив виконавче провадження та наклав арешт на майно позивача і його банківські рахунки. Згодом касаційний суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції щодо перегляду вироку позивачеві та скерував кримінальну справу на новий розгляд до апеляційного суду.
2. Позивач вважав, що після того, як касаційний суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні державний виконавець безпідставно зупинив виконавче провадження, а не виніс постанову про закінчення останнього. Тому позивач звернувся у порядку цивільного судочинства з позовом до відділу державної виконавчої служби про зобов`язання закінчити виконавче провадження, визнати винними дії цього відділу та стягнути відшкодування моральної шкоди.
3. Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог. Вважали, що у відділу державної виконавчої служби не було підстав для закриття виконавчого провадження, адже втрата законної сили рішенням суду, на підставі якого видали виконавчий документ, не зумовлює необхідність автоматичного закриття виконавчого провадження.
4. Позивач у касаційній скарзі стверджував, зокрема, про те, що після скасування ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні не можна видати виконавчий лист на виконання вироку суду першої інстанції. Тому виконавче провадження слід було завершити.
5. Верховний Суд мав відповісти, зокрема, на питання про те, чи може боржник у виконавчому провадженні оскаржити за правилами позовного провадження у цивільному судочинстві діяння, пов`язані з виконанням судового рішення. Відповідь на це питання негативна. Вимога позивача зобов`язати відділ державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження по суті є скаргою боржника як сторони виконавчого провадження на діяння органу, який виконує судове рішення, а не позовною вимогою про захист порушеного цивільного права чи інтересу.
(2) Зміст позовної заяви
6. 19 липня 2022 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив: (1) зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження № НОМЕР_1 від 23 листопада 2021 року згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; (2) визнати відповідача винним в обмеженні прав позивача, передбачених статтею 41 Конституції України, та "стягнути з нього моральні збитки" у розмірі 1 грн. Мотивував вимоги так:
6.1. 23 листопада 2021 року відповідач відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 1-кп/541/35/2019, виданого 17 листопада 2021 року Миргородським міськрайонним судом Полтавської області на виконання вироку цього суду від 15 квітня 2019 року й ухвали Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року.
6.2. 29 червня 2022 року Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у кримінальній справі та передав останню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6.3. 12 і 14 липня 2022 року позивач подав відповідачеві заяви про призупинення та закінчення відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1.
6.4. 15 липня 2022 року державний виконавець на підставі статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" незаконно зупинив, а не закінчив виконавче провадження; крім того, помилково застосував приписи цієї статті.
6.5. Державний виконавець безпідставно заблокував всі рахунки позивача та наклав арешт на його майно.
(3) Зміст судових рішень
7. 21 липня 2022 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у цивільній справи, оскільки спір належить до юрисдикції адміністративного суду;
8. 10 січня 2023 року Полтавський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 липня 2022 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
9. 21 квітня 2023 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував так:
9.1. 14 вересня 2021 року Полтавський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 квітня 2019 року у справі № 541/1700/18. Згідно з цим вироком суд засудив позивача за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України до покарання у виді 3-х років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в державних підприємствах, строком на 2 роки, зі штрафом на користь держави у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8 500,00 грн. У вироку суд вирішив цивільний позов: стягнув з позивача на користь Державного підприємства "Миргородське лісове господарство" 424 610,33 грн.
9.2. 17 листопада 2021 року на виконання вироку у справі № 541/1700/18 суд видав виконавчий лист про примусове стягнення з позивача 424 610,33 грн. для відшкодування шкоди, завданої злочином.
9.3. На підставі постанов від 23 листопада 2021 року та 10 лютого 2022 року державний виконавець наклав арешт на кошти позивача на його банківських рахунках, а також на майно, зокрема на земельну ділянку, легковий автомобіль і причіп, що перебувають у власності позивача.
9.4. 29 червня 2022 року Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду прийняв постанову, згідно з якою ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року скасував і передав справу на новий розгляд до апеляційного суду.
9.5. 2 липня 2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою зупинити виконавче провадження, а 14 липня 2022 року - закінчити виконавче провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". 15 липня 2022 року державний виконавець зупинив виконавче провадження № НОМЕР_1 згідно зі статтею 38 вказаного Закону черезповторний перегляд вироку в апеляційному суді.
9.6. Позивач сам ініціював зупинення виконавчого провадження, подавши відповідне звернення, яке не відкликав. Таке зупинення залежало від активних дій саме позивача. Одночасне подання двох звернень із різними вимогами підтверджує недобросовісність заявника щодо державного виконавця.
9.7. Позивач просить суд зобов`язати відповідача закінчити зупинене виконавче провадження. Таке зупинення перешкоджає прийняттю інших рішень, окрім як спрямованих на відновлення виконавчого провадження. Законність постанови державного виконавця від 15 липня 2022 року не є предметом цього судового розгляду, бо відповідної вимоги позивач не заявив. Вихід за межі заявлених вимог суперечить положенням статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо диспозитивності судового процесу та балансу інтересів його учасників.
9.8. Відсутні підстави, з якими закон пов`язує закриття виконавчого провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
9.9. Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 квітня 2019 року, на підставі якого виданий виконавчий лист, не був скасованим. Поняття "визнання нечинним рішення" нетотожне поняттю "втрата законної сили". Словосполучення "визнання нечинним рішення" вказує на те, що дію має вчинити певний вищий суб`єкт (або навіть суд за відповідним позовом). Стаття 436 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбачає вичерпний перелік повноважень суду касаційної інстанції. Повноваження визнати рішення судів нижчих інстанцій нечинними у цьому переліку відсутнє.
9.10. Пункт 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає як одну з підстав закриття виконавчого провадження визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Порядок вчинення відповідної процесуальної дії визначає стаття 432 ЦПК України. Згідно з нею суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково, або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.
9.11. Втрата законної сили рішенням суду, на підставі якого видали виконавчий документ, не зумовлює необхідність автоматичного закриття виконавчого провадження. Таку втрату можна розглядати як один із доводів для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Протепозивач відповідним механізмом не скористався.
9.12. У поведінці відповідача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 немає протиправності. Тому у задоволенні вимоги щодо покладення на відповідача зобов`язання закінчити виконавче провадження слід відмовити.
9.13. Позивач не довів наявності обов`язкових елементів складу делікту, зокрема, протиправності дій відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями останнього та моральними стражданнями позивача. Це є самостійною підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги, належним відповідачем за якою є держава в особі уповноваженого органу державної влади.
10. 27 листопада 2023 року Полтавський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Мотивував так:
10.1. Необґрунтованими є посилання позивача на те, що державний виконавець виніс постанови від 23 листопада 2021 року та 10 лютого 2022 року про арешт майна боржника із порушенням законодавства, адже він це зробив до прийняття 29 червня 2022 року Верховним Судом у складі суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду постанови. Згідно з останньою Верховний Суд скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, а справу скерував на новий розгляд до апеляційного суду. Тому зазначені постанови державний виконавець виніс правомірно.
10.2. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
(4) Зміст вимог касаційної скарги
11. 18 грудня 2023 року позивач через адвоката сформував у системі "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року й ухвалити нове - про задоволення позову.
(5) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
12. 8 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою поновив позивачеві строк на касаційне оскарження та відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
13. 21 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
14. Позивач мотивував касаційну скаргу так:
14.1. Без рішення суду апеляційної інстанції виконавчий лист на виконання вироку, який був оскаржений в апеляційному порядку, видати не можна. Державний виконавець безпідставно застосував припис статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" та зупинив виконавче провадження після скасування касаційним судом судового рішення апеляційної інстанції та скерування справи на новий розгляд до апеляційного суду. Жодна із підстав, передбачених у вказаній статті, не стосується такої ситуації.
14.2. Виконавче провадження слід закінчити на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
14.3. У правозастосовній практиці немає справ, які з аналогічними або подібними за змістом обставинами, коли б касаційний суд скерував справу на новий розгляд до апеляційного суду та постало питання про закриття чи зупинення розпочатого до цього виконавчого провадження. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 38 та пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (про те, яку дію слід вчиняти за подібних правовідносин: зупинити чи закрити виконавче провадження).
14.4. Позивач правомірно заявив вимогу до держави в особі відповідача як органу державної влади, який завдав позивачу шкоду. Суди не врахували висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17 (щодо держави як належного відповідача).
(2) Позиції інших учасників справи
15. 27 березня 2024 року відповідач сформував у системі "Електронний суд" заяву про закриття провадження у справі. Повідомив, що 26 березня 2024 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у постанові від 12 березня 2024 року у справі № 541/1700/18 Полтавський апеляційний суд скасував вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 квітня 2019 року, на підставі якого видані виконавчі листи у вказаних виконавчих провадженнях.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
16. 8 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставах, визначених у частині другій статті 389 ЦПК України.
17. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
18. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи може боржник у виконавчому провадженні оскаржити в позовному провадженні у цивільному судочинстві діяння, пов`язані з виконанням судового рішення?
19. Позивач просив зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження, визнати його винним в обмеженні прав позивача та відшкодувати моральну шкоду, оскільки, на думку позивача, не було підстав для зупинення виконавчого провадження після скасування касаційним судом постанови апеляційного суду у кримінальному провадженні та скерування кримінальної справи на новий розгляд до апеляційного суду.
19.1. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що для закінчення закриття виконавчого провадження немає підстав. Втрата законної сили рішенням суду, на підставі якого видали виконавчий документ, не зумовлює необхідність такого закриття. Позивач із цим висновком не погодився. У касаційній скарзі, зокрема, стверджував, що без рішення суду апеляційної інстанції у кримінальному провадженні виконавчий лист на виконання вироку, оскарженого в апеляційному порядку, не можна видати; оскільки постанова апеляційного суду у кримінальному провадженні скасована, виконавче провадження треба було закінчити на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
19.2. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з доводами позивача не погоджується. Зауважує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц, від 2 жовтня 2019 року № 904/51/19 (пункти 22-23), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 лютого 2023 року у справі № 759/14039/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 травня 2024 року у справі № 490/738/21). Такий підхід до застосування норм є усталеним і був передбачуваним для позивача.