ОКРЕМА ДУМКА (частково збіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С.,
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року
у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)
за позовом ОСОБА_1 до Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича, Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради "Куянівське торгово-комунальне підприємство" про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Білопільського міського голови ОСОБА_2 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року.
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позовних вимог
Позивач ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернувся до суду з позовом до Білопільського міського голови Зарка Ю. В., Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради "Куянівське торгово-комунальне підприємство" (далі - КП "КТКП"), у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К "Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради "Куянівське торгово-комунальне підприємство";
- поновити його на посаді директора цього комунального підприємства;
- стягнути з КП "КТКП" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 серпня 2022 року до поновлення на роботі.
Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що у грудні 2020 року він та Куянівська сільська рада, від імені якої діяв голова комісії з реорганізації - Білопільського міського голови Зарко Ю. В., уклали контракт, за умовами якого його призначили на посаду директора КП "КТКП".
Розпорядженням від 09 серпня 2022 року № 39-К Білопільський міський голова ОСОБА_2 звільнив позивача з посади директора за пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним з огляду на те, що для звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, потрібна сукупність таких обставин: працівник є посадовою особою товариства; наявність рішення вищого органу управління товариства про припинення повноважень, що і є підставою для розірвання з ним трудового договору і припинення трудових відносин.
Зазначив, що КП "КТКП" є унітарним комунальним підприємством, а не господарським товариством, не має виконавчого органу, а його діяльність не регламентується нормами корпоративного права. Посада директора комунального підприємства не належить до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, визначена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 05 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, Білопільський районний суд Сумської області позов ОСОБА_1 задовольнив.
Суд визнав незаконним і скасував розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К "Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради "Куянівське торгово-комунальне підприємство".
Поновив ОСОБА_1 на посаді директора КП "КТКП" з 10 серпня 2022 року.
Стягнув з КП "КТКП" на користь ОСОБА_1 28 692,63 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 серпня до 05 жовтня 2022 року включно без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення 15 231,89 грн середнього заробітку за один місяць суд допустив до негайного виконання.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов з огляду те, що КП "КТКП" не є господарським товариством та у своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства, отже, трудовий договір із позивачем не може бути припиненим
з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
Білопільський міський голова Зарко Ю. В. у січні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд, який діяв у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, справу передав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального права України
(далі - ЦПК України), для відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16, від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, про те, що така додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, як припинення повноважень посадових осіб, поширюється також на посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування.
Постановою від 10 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Білопільського міського голови ОСОБА_2 залишила без задоволення,
а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року - без змін.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, як припинення повноважень члена виконавчого органу товариства, поширюється винятково на членів виконавчого органу юридичних осіб - господарських товариств.
Критеріями застосування частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України є порядок створення юридичної особи (юридична особа приватного права) та форма організації (товариство).
Повноваження посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування (та інших, створених відповідно до частин других статей 167, 168, 169 ЦК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припиненню не підлягають.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування
у подібних правовідносинах приписів пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року
у справі № 815/3200/16, від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, та зазначила, що повноваження посадових осіб організацій - юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, не підлягають припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за змістом частини другої статті 169 ЦК України територіальні громади створюють юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та
в порядку, встановлених Конституцією України та законом.
У цій справі між сторонами виник індивідуальний трудовий спір, а норми права щодо діяльності господарських товариств на спірні правовідносини не поширюються (зокрема частина третя статті 99 ЦК України і пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).
Звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковим, оскільки ця норма права стосується лише члена виконавчого органу господарських товариств ("правління", "дирекція" тощо), яким КП "КТКП" не є. ОСОБА_1 не є спеціальним суб`єктом, стосовно якого може бути застосована пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ
З наведеною сформульованою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та належністю юрисдикції вирішення подібних справ до повноважень цивільних судів загалом погоджуємося.
Водночас не погоджуємося з мотивами Великої Палати Верховного Суду
в частині віднесення КП "КТКП" до юридичних осіб публічного права та в частині вирішення позову до міського голови як посадової особи міської ради.
1. Щодо поділу юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права
У цивільному праві юридичні особи диференціюються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
1.1. Застосовуючи логічний та системний способи тлумачення норм права до з`ясування дійсного змісту та підстав класифікації юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права, передовсім потрібно вирішувати цю проблему з огляду на таке.
Поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права пов`язаний з дуалізмом права (що передбачає умовний поділ права на публічне та приватне) і призначенням юридичної особи як інструменту участі в цивільному обороті, та має визначати, публічну чи приватну функцію виконує та чи інша юридична особа передовсім. У протиставленні цих двох видів організацій основною засадою є те, чи є така організація водночас і суб`єктом публічно-правових відносин.
Ознакою належності до кола суб`єктів публічних відносин є наділення їх якимись владними, управлінськими, сервісними функціями, зокрема й делегованими, що зумовлює можливість вступу такої організації у відносини субординації.
Тобто юридична особа публічного права - це передовсім суб`єкт публічного права, який наділений певними владними, управлінськими функціями, та
з метою забезпечення його функціонування як окремої організації
у приватному праві має також правовий статус організації - юридичної особи, яка задля цього введена у цивільний обіг.
Так, наприклад, кожне міністерство є суб`єктом публічно-правових відносин, це є його основним призначенням, метою створення. Водночас міністерство є й юридичною особою, оскільки саме такий статус дає можливість здійснити фінансування міністерства, укладення трудових договорів з працівниками та службовцями міністерства тощо.
1.2. Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
З аналізу частини другої статті 81 ЦК Україниможна зробити також висновок, що поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права в українському цивільному законодавстві здійснено за таким критерієм як порядок їх створення. Головною відмінністю між цими юридичними особами приватного та публічного права є неспівпадіння правової природи юридичних актів, на підставі яких вони створюються.
Такий критерій як порядок створення юридичних осіб є похідним від правового призначення такого суб`єкта у праві. Тобто, крім відмінного порядку створення юридичних осіб приватного та публічного права, потрібно насамперед враховувати інші ознаки, якими характеризуються юридичні особи приватного та публічного права.
Як вже зазначалося, основною ознакою, якою характеризуються юридичні особи публічного права, є публічно-правова мета діяльності, що полягає
в реалізації публічних інтересів (завдань, функцій) держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законодавчими актами.
Враховуючи викладене, до відмінних ознак юридичної особи публічного права, крім правової природи акта на підставі якого створюється така юридична особа, можна віднести публічний характер цілей, для яких вона створюється, наявність у неї владних повноважень, мету діяльності як публічно-правового утворення, яка обумовлюється державними інтересами чи інтересами територіальної громади.