ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 320/20372/23
адміністративне провадження № К/990/1869/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 (суддя Терлецька О.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 (колегія суддів у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.) у справі №320/20372/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії,
І. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 210815,23 грн інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 96164,38, всього в сумі 306979,61 грн.
2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023, позов повернуто.
3. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивачка оскаржила їх у касаційному порядку та просив скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4. Від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
5. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачкою строку звернення до суду, оскільки перебіг процесуального строку для звернення з цим позовом до суду починається з 19.04.2021, останнім днем для подання позовної заяви є 19.10.2021, та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення процесуального строку звернення з позовом до суду.
6. Цією ухвалою також відмовлено у задоволенні клопотання позивачки щодо застосування строків позовної давності, встановлених статтею 257 Цивільного кодексу України, оскільки зобов`язання, які є предметом позову у цій справі, виникло в результаті здійснення відповідачем владно-управлінських функцій, а не з цивільних правовідносин.
7. На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 від позивачки надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивачка наполягала на застосуванні строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, оскільки, на його думку, відносини мають цивільно-правовий характер. У заяві позивачка також послалась на частину третю статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
8. За наслідками розгляду клопотання Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.07.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачці.
ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Підставою для повернення позову стали висновки суду першої інстанції про пропуск позивачкою строку звернення з позовом до суду, який визначений частиною 2 статті 122 КАС України, а зазначені позивачкою підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не можливо визнати поважними.
10. Суди дійшли висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки визначальним фактором для підсудності справи адміністративному суду є порушення суб`єкта владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, а не характер відносин, тому строки мають застосовуватись визначені частиною 2 статті 122 КАС України, а не положеннями статті 257 Цивільного кодексу України, яка застосовується при зверненні з цивільним позовом до суду.
11. Суди зазначили, що у заяві про поновлення строків звернення до суду позивачка не наводить поважних причин пропуску строку звернення до суду, а лише посилається на необхідність його обчислення за положеннями статті 257 Цивільного кодексу України.
IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВІВ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
12. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржниця визначає положення підпунктів "а", "в" частини п`ятої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
13. Як на підставу касаційного оскарження скаржниця покликається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повернули позов без урахування того, що спірні правовідносини, на думку скаржниці, мають цивільно-правовий характер, регламентуються положеннями Цивільного кодексу України і позивачка мала легітимні сподівання щодо застосування до таких правовідносин строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України.
14. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивачка зазначає про те, що ця справа має важливе значення як для учасників справи, так і для всього суспільства загалом, позаяк велика кількість справ, пов`язаних саме із виплатою інфляційних втрат та трьох процентів річних за час прострочення грошового зобов`язання суб`єктом владних повноважень та визначенню характеру цих правовідносин.
15. Скаржниця посилається на те, що справа має для неї виняткове значення, позаяк можливість розгляду справи по суті безпосередньо впливає на захист її порушених прав з боку держави, зокрема несвоєчасної виплати їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю її чоловіка, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін з огляду на її законність та обґрунтованість. У відзиві, зокрема, зазначає, що позивачкою пропущено строк звернення до суду і поважних причин пропуску строку нею не наведено.
17. Відповідач вважає, що у даному випадку спірні правовідносини регулюються положеннями КАС України та судами правильно було застосовано положення статті 122 КАС України.
18. Зауважує, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях відповідають висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18 та Верховним Судом у постановах від 08.02.2018 у справі №826/26790/15, від 12.11.2018 у справі №826/22868/15, від 23.05.2018 у справі №742/1876/15-ц, від 11.03.2021 у справі №939/726/20.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, виходить з такого.
20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
21. Положення статті 2, частини четвертої статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
22. Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржниці є неприйнятними з огляду на таке.
23. Колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неспроможність посилань позивача на те, що в межах спірних правовідносин належить застосовувати строк позовної давності, встановлений положеннями статті 257 Цивільного кодексу України, оскільки зміст позовних вимог свідчить, що дані відносини виникли в результаті здійснення управлінських функцій суб`єктом владних повноважень.
24. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
25. Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного процесуальним законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.