ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 638/2252/18
провадження № 61-3324св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада
2018 року у складі судді Штих Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 січня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позов мотивований тим, що листом КП "ХТМ" від 14 червня 2016 року № 194 підтверджено, що мешканці 2-го під?їзду на АДРЕСА_1 прийняли рішення про встановлення лічильника теплової енергії у під`їзді у співвідношенні 77 % - за, 23 % - у роздумах. Зроблено попередній кошторис на виконання цих робіт на суму 15,400,00 грн (4 000,00 грн - проєкт, 4 000,00 грн - роботи,
1000,00 грн - допоміжні матеріалі, 6 400,00 грн - вартість лічильника).
Відповідальним за проєктні, узгоджувальні та монтажні роботи на загальних зборах 15 серпня 2010 року обрано позивача. Розрахункова вартість робіт становила 15 500,00 грн і складалась із фінансової участі кожної квартири 2-го під`їзду залежно від площі опалення згідно з даними КП "ХТМ", а саме:
1-кімнатна квартира - 200,00 грн, 2-кімнатна квартира - 300,00 грн, 3-кімнатна квартира - 400,00 грн, але фактична вартість склала 17 053,21 грн.
На встановлення лічильника тепла було зібрано 10 300,00 грн, решту коштів
у сумі 6 753,21 грн позивач як відповідальний за цю справу згідно з дорученням загальних зборів у різний час сплатив зі своїх коштів, сподіваючись повернути їх після введення лічильника тепла в експлуатацію за рахунок коштів мешканців, які не сплатили своєчасно, оскільки загальні збори вирішили, що кожна квартира повинна взяти участь у придбанні та введенні в експлуатацію лічильника тепла в межах її пайової участі. Пайова участь 1-кімнатної квартири відповідачки № 74 загальною площею 31,2 кв. м становила 222,32 грн.
У грудні 2014 року відповідачці надіслано досудове попередження про необхідність сплати її частки на встановлення лічильника тепла на пільгових умовах, а саме розрахункові 200,00 грн замість фактичних 222,32 грн, без урахування індексу інфляції і 3 % річних, якщо сплата відбудеться в строк до кінця 2014 року, але відповідачка не скористалась цією нагодою і продовжує користуватися послугами лічильника тепла без достатніх правових підстав, адже відокремити від лічильника тепла у під`їзді в багатоповерхових будинках радянських часів мешканців, не згодних з цим, неможливо.
У зв`язку з наведеним та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь понесені ним за недобросовісного набувача частки спільного майна витрати в сумі
1 548,90 грн та судові витрати в сумі 704,80 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основної заборгованості - 222,32 грн, частку коштів від ефективності лічильника тепла -
1 030,95 грн, витрати на поштові повідомлення від 18 грудня 2014 року в сумі 3,65 грн, інфляційні втрати - 224,32 грн, 3 % річних - 47,66 грн, банківській збір -
20,00 грн, судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду мотивоване наявністю основного боргу (пайова участь
у придбанні та встановленні лічильника тепла) відповідачки перед позивачем
у розмірі 222,32 грн, а отже і наявністю підстав для стягнення інфляційних витрат і 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України та судових витрати,
у тому числі: витрати на поштове повідомлення в сумі 3,65 грн, банківського збору - 20,00 грн та судового збору - 704,8 грн.
Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 квітня 2019 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку коштів від ефективності лічильника тепла - 164,56 грн; інфляційні втрати - 4,45 грн
і 3 % річних - 1,64 грн.
Суд виходив із того, що ухвалюючи рішення, суд не врахував вимоги уточненої позовної заяви.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2023 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року залишено без задоволення.
Апеляційне провадження
Не погоджуючись із заочним рішенням Дзержинського районного суду
м. Харкова від 13 листопада 2018 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.
Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження, ОСОБА_3 зазначив, що він є чоловіком ОСОБА_2, з якою спільно проживають на
АДРЕСА_3 та ведуть спільне господарство. Вказує, що рішення суду першої інстанції про стягнення коштів з його дружини
є стягненням із спільного майна подружжя, що є протиправним втручанням
у його особисті майнові права.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року у справі та призначено її до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 19 січня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів закрито.
Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що апеляційну скаргу подано особою, питання про права, свободи, інтереси та обов`язки якої оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалось.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 березня 2024 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова від 13 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 січня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не виконав своїх обов?язків щодо повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від
13 листопада 2018 року і додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2019 року суд на адресу відповідачки не надсилав. Суд першої інстанції позбавив ОСОБА_2 можливості заявити клопотання про застосування строків позовної давності, а ОСОБА_3 - можливості подати заяву про вступ
у справу як співвідповідача. Вказує, що предметом розгляду цієї справи
є питання оплати послуг споживачами, які зареєстровані і постійно проживають
у квартирі АДРЕСА_4 ; постачання теплової енергії є комунальною послугою, а тому цей обов?язок поширюється як на власницю вказаної квартири ОСОБА_2, так і на її чоловіка ОСОБА_3 . Кошти, які стягуються судовим рішенням, є спільними, а тому має місце порушення права заявника на спільне володіння сімейним бюджетом.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року ОСОБА_3 поновлено строк на касаційне оскарження заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року та постанови Харківського апеляційного суду від 19 січня 2024 року. Відкрито касаційне провадження
у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду
м. Харкова.
01 липня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Щодо касаційного оскарження заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України та пунктом 9 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад судочинства
є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення - у випадках, встановлених законом.
Пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
З матеріалів справи відомо, що за результатом перегляду в апеляційному порядку заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від
13 листопада 2018 року, Харківський апеляційний суд 19 січня 2024 року виніс постанову, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2018 року закрив.
Тобто заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від