ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 308/2823/19
провадження № 61-9120св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Промінвестбанк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року у складі судді Фазикоша О. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів Джуги С. Д., Мацунича М. В., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства "Промінвестбанк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), яке є правонаступником ПАТ "Промінвестбанк", про визнання недійсними іпотечних договорів.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 19 серпня 2000 року до 24 квітня 2012 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 .
У 2018 році ОСОБА_1 дізналася, що в забезпечення кредитного договору від 11 червня 2007 року № 73/8-07 ОСОБА_2 13 червня 2007 року уклав з ПАТ "Промінвестбанк" іпотечний договір № 157/23-2007.
Позивач зазначала, що відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ "Промінвестбанк" земельну ділянку у місті Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) у АДРЕСА_1 . Договір передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу в позасудовому порядку. Також у договорі зазначено, що предмет іпотеки не перебуває у спільній власності, що не відповідає дійсності.
ОСОБА_1 вказувала, що за час перебування у шлюбі позивач з відповідачем набули спільне майно, зокрема спорудили автомагазин на АДРЕСА_1, який оформили на відповідача ОСОБА_2 . Також придбали за спільні кошти земельну ділянку у місті Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, яку оформили на відповідача ОСОБА_2 .
Позивач зазначала, що іпотечний договір від 13 червня 2007 року № 157/23-2007 та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були укладені без її згоди, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 6 Закону України "Про іпотеку".
ОСОБА_1 вважала, що наведені обставини є безумовною підставою для визнання недійсними іпотечного договору від 13 червня 2007 року № 157/23-2007 та пункту 5.2.1 цього іпотечного договору, який вважається окремим договором.
Окрім того, позивач зазначала, що під час підготовки до розгляду цієї справи дізналася, що сторони уклали інші договори з аналогічним порушенням чинного законодавства та порушенням її прав.
Так, посилалася на те, що в забезпечення кредитного договору від 05 квітня 2005 року № 13/4-05 ОСОБА_2 15 квітня 2005 року уклав з ПАТ "Промінвестбанк" іпотечний договір № 44/23-2005, відповідно до якого передав в іпотеку об`єкт нерухомості (недобудований автомагазин) на АДРЕСА_1 . Договір передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу в позасудовому порядку (пункт 5.2.1). Відповідно до пункту 2.1.7 договору предмет іпотеки не перебуває у спільній власності, що не відповідає дійсності.
У забезпечення кредитного договору від 22 квітня 2007 року № 47/8-07 ОСОБА_2 28 квітня 2007 року уклав з ПАТ "Промінвестбанк" іпотечний договір № 101/23-2007, відповідно до якого передав в іпотеку земельну ділянку, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, у АДРЕСА_1 . Договір також передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу в позасудовому порядку (пункт 5.2.1). У пункті 2.1.7 договору зазначено, що предмет іпотеки не перебуває у спільній власності, що не відповідає дійсності.
Вказувала також, що ПАТ "Промінвестбанк" відступило на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" право вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, договорами застави та/або договорами поруки, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:
визнати недійсним пункт 5.2.1 іпотечного договору від 13 червня 2007 року № 157/23-2007, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк";
визнати недійсним іпотечний договір від 13 червня 2007 року № 157/23-2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк";
визнати недійсним пункт 5.2.1 іпотечного договору від 15 квітня 2005 року № 44/23-2005, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк";
визнати недійсним іпотечний договір від 15 квітня 2005 року № 44/23-2005, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк";
визнати недійсним пункт 5.2.1 іпотечного договору від 28 квітня 2007 року № 101/23-2007, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк";
визнати недійсним іпотечний договір від 28 квітня 2007 року № 101/23-2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 19 березня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 09 липня 2020 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" про визнання договору іпотеки та договору про позасудовий порядок реалізації іпотечного майна недійсними задовольнив.
Визнав недійсним пункт 5.2.1 іпотечного договору від 13 червня 2007 року
№ 157/23-2007, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 2445.
Визнав недійсним іпотечний договір від 13 червня 2007 року № 157/23-2007, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 2445.
Визнав недійсним пункт 5.2.1 іпотечного договору від 05 квітня 2005 року № 44/23-2005, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 622.
Визнав недійсним іпотечний договір від 05 квітня 2005 року № 44/23-2005, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 622.
Визнав недійсним пункт 5.2.1 іпотечного договору від 28 квітня 2007 року № 101/23-2007, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 1569.
Визнав недійсним іпотечний договір від 28 квітня 2007 року № 101/23-2007, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк", посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 1569.
Стягнув з ОСОБА_2, ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 512,27 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передане ОСОБА_2 у забезпечення виконання кредитних договорів майно, а саме земельна ділянка в місті Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) на АДРЕСА_1, було придбане під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1, тому таке майно є їх спільною сумісною власністю.
Місцевий суд керувався тим, що оскільки майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників, наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.
Суд першої інстанції виснував, що оспорювані договори, укладені між ОСОБА_2 та ПАТ "Промінвестбанк" без нотаріально посвідченої згоди позивача ОСОБА_1, яка є співвласником предмета іпотеки на підставі вимог статті 60 СК України і така обставина не спростована, тому ці договори відповідно вимог статей 203, 205, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними.
Щодо пропуску позовної давності у справі, заявленої ТОВ "Кредитні ініціативи", місцевий суд зазначив, що у період з 24 квітня 2012 року (дата розірвання шлюбу) і до часу звернення до суду будь-яке право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на спільне майно порушене не було. Водночас, дізнавшись про наявність оспорюваних правочинів наприкінці 2018 року, звернення із позовом до суду 13 березня 2019 року здійснене в межах позовної давності.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Кредитні ініціативи" оскаржило його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач посилався на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, зокрема частини четвертої статті 65 СК України, яка регулює наслідки укладення одним із подружжя угоди в інтересах сім`ї. Суд не проаналізував, яким чином було придбано спірне майно, не врахував, що це майно є особистою власністю ОСОБА_2, а також те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 11 травня 2023 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що майно, яке є предметом іпотеки за оспорюваними договорами, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та що оспорювані договори укладені без нотаріально посвідченої згоди позивача як співвласника майна, яке є предметом іпотеки, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними.
Під час вирішення спору суди першої та апеляційної інстанцій застосували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, згідно з яким відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Кредитні ініціативи" на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року, у якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 48/2419/13-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, у постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 644/12815/14 (провадження № 61?9291св18), від 26 січня 2022 року у справі № 215/5672/20, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час укладення спірних договорів чинне законодавство не вимагало надання нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя на укладення правочинів саме на спеціальному бланку. Такі вимоги до заяв, які залишаються у справах нотаріуса, не застосовуються.
Також заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права щодо позовної давності, у зв`язку з чим зроблено помилкові висновки про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, яка надійшла у липня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, позивач вказує на необґрунтованість вимог касаційної скарги, просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
ОСОБА_2 не скористався правом на подання відзиву, заперечень щодо доводів касаційної скарги ТОВ "Кредитні ініціативи" до суду не надіслав.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
У липні 2023 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка у місті Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) на АДРЕСА_1, що підтверджено рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2005 року у справі № 2-1992/05, копією свідоцтва про право власності, серія САА, № 118151 від 15 листопада 2005 року, та копією Державного акта на право власності на земельну ділянку, зареєстровану за актовим записом № 0104070000396, виданого 21 вересня 2004 року Ужгородською міською радою народних депутатів Закарпатської області на підставі договору купівлі-продажу, серія ВВЕ № 550288 від 01 липня 2004 року, з якого також вбачається, що вказана земельна ділянка передана ОСОБА_2 як приватному підприємцю.
ОСОБА_2 та ЗАТ Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (правонаступником якого є ПАТ "Промінвестбанк") уклали договори, а саме: договір про іпотечний кредит від 11 червня 2007 року № 73/8-07, який забезпечений іпотечним договором від 13 червня 2007 року № 157/23-2007, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 2445; кредитний договір від 05 квітня 2005 року № 13/4-05, який забезпечений іпотечним договором від 05 квітня 2005 року № 44/23-2005, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 622; договір про іпотечний кредит від 27 квітня 2007 року № 47/8-07, який забезпечений іпотечним договором від 28 квітня 2007 року № 101/23-2007, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Дроботею А. В., зареєстрований у реєстрі за № 1569, що підтверджено копіями вказаних договорів.
Відповідно до змісту вказаних іпотечних договорів ОСОБА_2 передано в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку у місті Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, та об`єкт нерухомості (автомагазин) на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктами 5.2.1 іпотечного договору від 13 червня 2007 року № 157/23?2007, іпотечного договору від 05 квітня 2005 року № 44/23-2005, іпотечного договору від 28 квітня 2007 року № 101/23-2007 позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; продажу іпотекодавцем (або за його дорученням, оформленим відповідною довіреністю іпотекодержателем) предмета іпотеки третій особі на користь іпотекодержателя; прийняття предмета іпотеки у власність іпотекодержателем (із погашенням іпотекодавцем за рахунок коштів, отриманих від іпотекодержателя внаслідок такого прийняття зобов`язань за кредитним договором, або без проведення погашення у такий спосіб); шляхом продажу предмета іпотеки на біржі (з аукціону, публічних торгів); іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації предмета іпотеки законодавству.
З 19 серпня 2000 року до 24 квітня 2012 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
За час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність об`єкт нерухомості (автомагазин) у АДРЕСА_1, який зареєстрований за ОСОБА_3, та земельну ділянку у місті Ужгороді, кадастровий № 2110100000:73:001:0010, яка оформлена на ОСОБА_2 як приватного підприємця.
Відповідно до реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11 березня 2022 року внесено відомості про припинення ПАТ "Промінвестбанк" в результаті ліквідації.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Щодо суті спору
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
У частинах першій, другій статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (оспорюваний правочин) (згідно зі статтею 215 ЦК України).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.
Згідно із частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.