ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 332/224/22
провадження № 61-17476св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Харьков Віталій Олександрович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15 квітня 2004 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду регулювальника вагонів 3 розряду до АТ "Українська залізниця". 25 вересня 2007 року позивач переведений на посаду складача поїздів 5 розряду, а 15 травня 2009 року - на посаду складача поїздів 6 розряду.
08 грудня 2021 року наказом АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" № 58/ОС відсторонено від роботи ОСОБА_1 як невакцинованого працівника без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).
Вказаний наказ, на думку позивача, є незаконним та не містить відповідних підстав для його винесення, оскільки роботодавець не обґрунтував необхідності відсторонення ОСОБА_1, не виконав свого обов`язку щодо забезпечення проведення медичного огляду працівників та надання їм повної інформації про щеплення та наслідки. Крім того, у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу позивача позбавлено права на працю, яке закріплене Конституцією України, а також порушено вимоги статей 4, 46 КЗпП України.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ начальника станції Запоріжжя-Ліве структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця"
від 08 грудня 2021 року № 58/ОС про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;
поновити ОСОБА_1 на посаді складача поїздів 6 розряду станції Запоріжжя-Ліве структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця";
зобов`язати АТ "Українська залізниця" нарахувати та виплатити
ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період із 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в розмірі
41 504,65 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ начальника станції Запоріжжя-Ліве структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця"
від 08 грудня 2021 року № 58/ОС про відсторонення від роботи ОСОБА_1
Стягнено з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи за період
із 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року в розмірі 41 504,65 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з
АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому на підставі вимог статті 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.
Суд зробив висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України з огляду на те, що в Україні відсутні закони, що передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
Оскільки за час незаконного відсторонення від роботи в період із 09 грудня
2021 року до 01 березня 2022 року позивач не мав професійної взаємодії та не отримував заробітної плати, а тому суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача виплатити позивачеві середній заробіток за час відсторонення від роботи (вимушеного прогулу) на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині поновлення на роботі, суд першої інстанції керувався тим, що позивача було відсторонено від виконання обов`язків, а не звільнено з посади.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, АТ "Українська залізниця" оскаржило його у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення. У частині позовних вимог про поновлення на роботі рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовлялися або ухилялися від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачено законом. Приписи законів України щодо відсторонення були чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяли працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяли визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Ураховуючи характер виконуваних складачем поїздів 6 розряду структурного підрозділу АТ "Українська залізниця" обов`язків, що передбачає особистий контакт з іншими працівниками, неможливість забезпечення його дистанційної/надомної роботи, а також з огляду на попередження позивача про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, або надання медичного висновку щодо наявності протипоказань проти щеплення, та факт ухилення позивача від здійснення таких дій роботодавець обґрунтовано, з дотриманням вимог законодавства, відсторонив його від роботи з 09 грудня 2021 року на час усунення причин, що спричинили відсторонення.
При цьому, на думку апеляційного суду, тимчасове відсторонення позивача від роботи було пропорційним меті охорони здоров`я населення, мало об`єктивні підстави та було виправданим.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня
2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Українська залізниця" витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, у розмірі 2 977,20 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Харьков В. О., на постанову Запорізького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2023 року у частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і стягнення заробітної плати.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу, з урахуванням уточненої редакції, мотивовано тим, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 528/1323/21, від 09 серпня 2023 року у справі № 562/3856/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 173/2717/21.
У вказаних справах Верховний Суд констатував незаконність відсторонення невакцинованих працівників АТ "Українська залізниця" (зокрема, слюсаря з ремонту рухомого складу, машиніста крана автомобільного 6 розряду, оператора з обслуговування та ремонту вагонів 4 розряду пункту технічного обслуговування вагонів) у зв`язку з відсутністю значної кількості соціальних контактів під час викоанння обов`язків і, як наслідок, відсутність загрози, що вимагала б вжиття суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя та отримання заробітку. Таким чином, дії роботодавця визнано непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачала відсторонення працівників.
Суд апеляційної інстанції не надав індивідуальної оцінки виконуваним трудовим обов`язкам ОСОБА_1, не дослідив питання об`єктивної необхідності під час їх виконання особисто контактувати з іншими людьми, не установив кількість соціальних контактів працівника на робочому місці та не взяв до уваги робочу інструкцію № 235, затверджену 27 лютого 2019 року, та інструкцію з охорони праці № 1 для складача поїздів, затверджену наказом головного інженера від 12 листопада 2020 року № 482, якими передбачено, що весь час складач поїздів працює з великими металевими предметами та спілкується з іншими працівниками засобами двостороннього паркового зв`язку.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня
2022 року у справі № 130/3548/21, апеляційний суд хибно тлумачив та застосував правові висновки, викладені у ній, до обставини цієї справи.
У лютому 2024 року АТ "Українська залізниця" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки відсторонення від роботи позивача внаслідок відсутності вакцинації від
COVID-19 здійснено з дотримання вимог законодавства та, враховуючи кількість його соціальних контактів, неможливість введення дистанційного режиму роботи, таке відсторонення було пропорційним та необхідним.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив,
у якій вказує на безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві, оскільки основні професійні обов`язки та завдання ОСОБА_1 не передбачають особистого контакту з пасажирами чи співробітниками,
а забезпечення дистанції, надання засобів індивідуального захисту було обов`язком роботодавця.
У березні 2024 року АТ "Українська залізниця" подало до Верховного Суду заперечення на відповідь на відзив, у якому, посилаючись на законність та вмотивованість постанови апеляційного суду, просить залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Заводського районного суду м. Запоріжжя.
У лютому 2024 року справа № 332/224/22 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 квітня 2004 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду регулювальника швидкості руху вагонів 3 розряду до регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця".
25 вересня 2007 року ОСОБА_1 переведений на посаду складача поїздів 5 розряду, а 15 травня 2009 року - на посаду складача поїздів 6 розряду (т. 1,
а. с. 16).
Наказом начальника станції Запоріжжя-Ліве структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 58/ОС ОСОБА_1 відсторонений від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти СОVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти СОVID-19 (форма № 028-1/о). Підстава: стаття
46 КЗпП України, частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказ Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29 листопада 2021 року (т. 1, а. с. 17).
Наказом структурного підрозділу "Запорізька дирекція залізничних перевезень" станції Запоріжжя-Ліве регіональної філії "Придніпровська залізниця"
АТ "Українська залізниця" від 11 березня 2022 року № 40/ОС про допуск до роботи невакцинованого працівника на підставі Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, позивача допущено до роботи
з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (т. 1, а. с. 201).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У статті 2-1 КЗпП України визначено, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного спʼяніння; відмови або ухилення від обовʼязкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
За своєю правовою природою відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків. Відсторонення від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноваженого на це компетентного органу з підстав, передбачених законом, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, вирішується спір щодо законності відсторонення від роботи позивача як невакцинованого працівника без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року
№ 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік
№ 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року
№ 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83, до якого віднесено, зокрема, АТ "Українська залізниця".
Зазначений наказ Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада
2021 року № 2393 набрав чинності 09 грудня 2021 року.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.
Таким чином, після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення").
За пунктом 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.