ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 450/1010/21
провадження № 51-2146км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
потерпілих: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
представника потерпілих ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021140000000080, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Гірське Миколаївського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 жовтня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання, які стосуються: зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання; початку строку відбування покарання; застави; цивільних позовів; відшкодування процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження та смерть потерпілого.
Так, ОСОБА_6 23 січня 2021 року приблизно о 08:50, керуючи автобусом БАЗ А079.14 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись поблизу будинку АДРЕСА_2, грубо порушив вимоги пунктів 1.5., 1.10 розд. 1 (у частині значення терміна "залізничний переїзд"); підпункти "б", "д" п. 2.3 розд. 2, пункти 20.2, 20.3, підпункти "в", "ґ" п. 20.5 розд. 20 та вимоги дорожнього знака 2.2 "Стоп" дод. 1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну й у зв`язку з чим своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху під час проїзду регульованого залізничного переїзду, на якому в цей час працював забороняючий сигнал світлофора, не зупинив керованого ним транспортного засобу, одночасно не виконав вимог дорожнього знаку "Стоп", що встановлений перед світлофорним об`єктом, перебуваючи в межах регульованого залізничного переїзду не надав переваги в русі електровозу двосекційному ВЛ11М159, який наближався ліворуч відносно напрямку його руху, що призвело до зіткнення автобуса з електровозом.
Унаслідок порушення водієм ОСОБА_6 вимог ПДР, у результаті дорожньо-транспортної пригоди, пасажир автобуса "БАЗ А079.14" (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) ОСОБА_11 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажир цього ж автобуса ОСОБА_12 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.
Львівський апеляційний суд 02 квітня 2024 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та постановив новий, яким призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті судове рішення залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6,посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок суду апеляційної інстанції в частині призначення покарання та вважати його засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами йна підставі ст. 75 КК звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Суть касаційної скарги засудженого зводиться до тверджень про необґрунтованість рішення апеляційного суду.
Як зазначає ОСОБА_6,апеляційний суд обмежився формальним перерахунком даних, які його характеризують, однак безпідставно не визнав обставинами, що пом`якшують покарання - щирого каяття, добровільного часткового відшкодування шкоди й не врахував відсутності обставин, які обтяжують покарання та його посткримінальної поведінки, а саме того, що після ДТП він залишився на місці події, намагався усунути наслідки діяння, допомогти потерпілим і вживав усіх можливих заходів задля виклику уповноважених працівників органів правопорядку та швидкої допомоги.
Аргументуючи свої вимоги, касатор указує й про те, щопоза увагою суду залишилася його позитивна характеристика за місцем проживання, перебування в нього на утриманні неповнолітнього сина та матері похилого віку, яка має інвалідність II групи.
Крім того, ОСОБА_6 вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність призначення додаткового покарання, оскільки він бере активну участь у волонтерській діяльності. До того ж, як наголошує засуджений, позбавлення його права керувати транспортними засобами призведе до того, що він не зможе працювати і заробляти кошти для відшкодування потерпілим заподіяної шкоди та позбавить засобів для існування.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 вважають касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд належним чином дослідив матеріали кримінального провадження й, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував дані про його особу, обставини вчинення кримінального правопорушення та наслідки, на підставі чого дійшов умотивованого висновку про призначення засудженому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК. З огляду на це просять судове рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив застосувати щодо нього приписи ст. 75 КК, тобто звільнити від відбування покарання з випробуванням.
Прокурор ОСОБА_5, представник потерпілих ОСОБА_10 і потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених районним судом, а також стосовно правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.
Щодо доводів касатора про суворість призначеного покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на думку засудженого, виявлося у безпідставному незастосуванні положень про його звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, передбачених ст. 75 КК
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК (у редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) у разі якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.