Постанова
Іменем України
14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 757/58333/16-ц
провадження № 61-7535св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька Оксана Петрівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р, Олійника В. І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька О. П., про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що матір позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 75 років.
Після смерті ОСОБА_4 залишилася квартира АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності.
Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак було з`ясовано, що 29 серпня 2016 року (за два дні до смерті) його матір подарувала вказану квартиру його зведеній сестрі - відповідачу ОСОБА_2 . Цей договір дарування було посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П.
Позивач вважав недійсним договір дарування, оскільки мати, за його словами, була людиною похилого віку, хворіла рядом хронічних захворювань, постійно перебувала на стаціонарному лікуванні, а тому на час складання договору дарування, що оспорюється, вона взагалі не розуміла значення своїх дій і не мала можливості керувати ними або була в цьому значно обмежено.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 29 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва в складі судді: Підпалого В. В., від 06 вересня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі N161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі N 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі N 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. При цьому підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі N 6-9цс12);
висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Виходячи з вимог норми частини першої статті 225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях;
відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (постанова Верховного Суду від 10 травня 2018 року в справі № 387/266/17);
ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року було призначено у цивільній справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання як: чи розуміла ОСОБА_4, 1940 року народження повною мірою значення своїх дій та чи могла керувати ними станом на 29 серпня 2016 року, чи не була вона обмежена в цей час в можливості розуміти значення своїх дій та здатності керувати ними внаслідок її похилого віку та стану здоров`я? Проведення експертизи було доручено Київському міському центру судово-психіатричної експертизи (м. Київ, вул. Кирилівська,103-А). В результаті проведення зазначеної експертизи, на адресу суду було спрямовано висновок № 461 від 13 липня 2018 року, відповідно до якого комісія експертів "Київського міського центру судово-психіатричної експертизи" встановила, що у період часу, до якого відноситься укладання договору дарування квартири 29 серпня 2016 року ОСОБА_4 виявила ознаки органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом, за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. В подальшому, на підставі запиту адвоката Стоян М. М. від 15 жовтня 2019 року № 11, фахівцю у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 було доручено провести наукову оцінку висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 13 липня 2018 року № 461 і надати письмовий висновок, у якому відповісти на питання: чи дотримані нормативні та методичні вимоги при складанні висновку судово-психіатричного експерта від 13 липня 2018 року № 461 відносно ОСОБА_4 .?
оцінюючи висновок експерта як доказ, суд вважав, що оскільки при проведенні судово-психіатричної експертизи, експертом не досліджувалася медична карта амбулаторно хворої ОСОБА_4 з КМПНЛ № 2, не досліджувалися пояснення нотаріуса Маковецької О.П., то висновок експерта є неповним. Як вбачається, при проведенні експертизи, не було вжито усіх можливих заходів для отримання медичної карти амбулаторно хворого ОСОБА_4 з КМПНЛ № 2, в той час, як підекспертна відвідувала КМПНЛ № 2 і їй там надавалася амбулаторна психіатрична допомога. Зокрема, у відповіді КМПНЛ № 2 йшлося про те, що ОСОБА_4 під наглядом лікаря-психіатра не перебувала. За таких обставин, не витребувано повних відомостей про перебування ОСОБА_4 не тільки під наглядом, але і про проведення їй будь-яких психіатричних оглядів та надання амбулаторної психіатричної допомоги в КМПНЛ № 2. Не з`ясовано питання про перебування ОСОБА_4 на наркологічному обліку. Крім того, експертами не були отримані та не досліджувалися пояснення нотаріуса Маковецької О. П., яка посвідчувала оспорюваний правочин, яка могла би описати стан та поведінку під експертної у період часу, коли укладався договір. Станом на 29 серпня 2016 року дарувальника ОСОБА_4 не було визнано недієздатною, доказів суду надано не було. За таких обставин, враховуючи вищенаведене, висновок колегіальної судово-психіатричної експертизи від 13 липня 2018 року № 461 є неповним та відповідно до статей 79, 80 ЦПК України, суд вважав, що висновок є недостатнім та недостовірним;
03 листопада 2019 року, фахівцем у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 було складено висновок № 8, у якому він зазначив, що висновок судово-психіатричного експерта від 13 липня 2018 року № 461 відносно ОСОБА_4 складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог. Експертний аналіз відзначається очевидною неповнотою: не отримана медична карта амбулаторного хворого з Київської міської психоневрологічної лікарні № 2, не перевірені дані щодо наркологічного обліку під експертної, не досліджувалися пояснення нотаріуса ОСОБА_6 стосовно психічного стану під експертної на період, що цікавить суд. Диференційна діагностика проведена неповно. Аргументація експертного висновку є недостатньо переконливою з наукової точки зору. Діагноз, встановлений експертами, не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. На підставі наведеного, представники відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, зокрема заперечували проти висновку колегіальної судово-психіатричної експертизи від 13 липня 2018 року № 461, вважаючи його неналежним доказом у справі. Сторона позивача не зверталася до суду з клопотаннями про допит експерта в судовому засіданні, з метою усунення недоліків, які були виявлені у висновку експерта (чи уточнення висновку). Тому, суд погодився із доводами викладеними у висновку фахівця ОСОБА_5, та не може визнати висновок судово-психіатричного експерта від 13 липня 2018 року № 461 відносно ОСОБА_4 належним доказом, який би підтверджував той факт, що остання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними у період укладення договору дарування, зокрема 29 серпня 2016 року, оскільки він відзначається очевидною неповнотою;
проаналізувавши вказані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що станом на момент укладення договору дарування квартири 29 серпня 2016 року, ОСОБА_4 не могла усвідомлювати своїх дій та керувати ними, що в силу статті 225 ЦК України стало б причиною для визнання правочину недійсним. Виходячи з наведеного, із заявлених позовних вимог і обґрунтування позову, оцінивши всі наявні докази в їх сукупності, суд вважав, що позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним є безпідставними та не доведеними належними і допустимими доказами, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 29 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 650/1252/17 (провадження № 61-18032св20);
позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_4 на момент вчинення оспорюваного договору дарування від 29 серпня 2016 року не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, отже правочин на підставі статті 225 ЦК України є недійсним;
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними;
суд першої інстанції дав невірну оцінкам доказам, дійшов помилкового висновку відмовляючи у задоволенні позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, а саме висновком судово-психіатричного експерта від 13 липня 2018 року № 61, що під час вчинення ОСОБА_4 оспорюваного правочину, вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Судово-психіатрична експертиза була проведена на основі всіх письмових доказів, що містились в матеріалах справи, а також відповідно до вимог ЦПК України сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та повідомив експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до уваги висновок фахівця у галузі судово-психіатричної експертизи ОСОБА_5 від 03 листопада 2019 року стосовно проведення наукової оцінки висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 13 липня 2018 року № 461. Оскільки як вказано у самому висновку фахівця - експерта ОСОБА_5 він є науковою оцінкою на предмет дотримання нормативних та методичних вимог при складанні висновку судово-психіатричного експерта від 13 липня 2018 року № 461 відносно ОСОБА_4 . Навіть надаючи наукову оцінку експерт ОСОБА_5 не зазначив про порушення експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи конкретного пункту конкретного нормативно-правового акту, а лише посилався на істотне порушеннями нормативних та методичних вимог, неповний обсяг дослідження, відсутність аргументації. Отже, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що зазначений висновок експерта ОСОБА_5 не може бути віднесений до письмових доказів (висновків спеціалістів).
суд апеляційної інстанції вважав, що проведена судово-психіатрична експертиза від 13 липня 2018 року є належним та допустимим доказом, що підтверджує психічний стан ОСОБА_4, 1940 року народження, а саме те, що ОСОБА_4 при посвідченні оспорюваного договору дарування не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновки суду першої інстанції про те, що при проведенні експертизи, не було вжито усіх можливих заходів для отримання медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_4 з КМПНЛ № 2, в той час, як підекспертна відвідувала КМПНЛ № 2 і їй там надавалася амбулаторна психіатрична допомога, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки як вбачається з матеріалів справи Київський міський Центр судово-психіатричної експертизи звернувся до суд з клопотанням від 22 травня 2018 року про надання додаткових матеріалів та просив зокрема витребувати амбулаторну медичну карту ОСОБА_4 з Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 (а. с. 39 том 2). На заявлене експертами клопотання суд першої інстанції витребував із медичних установ запитану експертами медичну документацію та отримав відповідь з Київської міської психоневрологічної лікарні № 2, про те, що ОСОБА_4, 1940 року народження, в їхньому закладі під наглядом лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 36 том 2). З огляду на викладене, експерти зробили все можливе щоб отримати зазначену амбулаторну медичну карту, однак запитуваної амбулаторної медичної картки в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2 немає. Крім того, відповідач у справі мала можливість протягом 5 років розгляду справи в суді першої інстанції подати всі необхідні докази (медичні документи). Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості відповідно до норм ЦПК України збирати нові докази та долучати їх до справи. Висновки суду першої інстанції про те, що експертами не були отримані та не досліджувалися пояснення нотаріуса, яка посвідчувала оспорюваний правочин, яка могла би описати стан та поведінку підекспертної у період часу, коли укладався договір, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими, та приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ні ЦПК України, ні Законом України "Про судову експертизу" не передбачає повноваження експерта отримувати пояснення учасника справи - третьої особи приватного нотаріуса. Крім того в суді апеляційної інстанції адвокат відповідача повідомила, що судом першої інстанції було задоволено клопотання про виклик нотаріуса та допит в якості свідка, однак остання до суду не з`явилась, учасник процесу не забезпечив її явку в судове засідання;
в суді апеляційної інстанції представник відповідача повідомила суд про те, що вона як адвокат не зверталась до приватного нотаріуса, який посвідчував оспорюваний договір дарування, задля того, щоб останній повідомив фактичні обставини, які відбулись в момент укладення договору (чи усвідомлювала ОСОБА_4 свої дій, чи розуміла зміст правочину). Письмових пояснень не відбирала. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок судової експертизи проведено експертами вищої кваліфікаційної категорії. Експертами були враховані всі докази у справі, зокрема такі як, покази свідків з обох сторін учасників процесу, медична документація, тому цей висновок відповідає принципам законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження;
відтак, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги підлягають до задоволення, померла ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваного договору дарування від 29 серпня 2016 року не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, отже правочини на підставі статті 225 ЦК України є недійсним.
Аргументи учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, у якій просила:
скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;
рішення суду першої інстанції залишити в силі;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не вірно застосовані норми не вірно застосовано норму статті 225 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 159/2179/19; від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15; від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17, якими зокрема визначено, що в, основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях, а розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. В постанові Верховного Суду, від 17 червня 2020 у справі №761/І9866/14-ц Верховним Судом викладено правовий висновок, що під час прийняття, судового рішення мають враховуватись всі докази, а це, тільки висновок експерта.
при перевірці й оцінці експертного- висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (постанова Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 387/266/17;
судом апеляційної, інстанції без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 159/2179/19, 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, при прийнятті оскаржуваного рішення фактично враховано лише висновок експерта, який ґрунтується на припущеннях, не перевіривши достатність поданих експертові об`єктів дослідження; відповідність відповідей на поставлені питання іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його, узгодженість з іншими матеріалами справи;
всупереч висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц та від 07 грудня 2022 року у справі № 159/2179/19 судом апеляційної інстанції фактично прийнято оскаржуване рішення виключно на підставі висновку судово-психіатрічного експерта № 461 від 13 липня 2018 року, який ґрунтується на припущеннях (в тому числі на показах свідків, допити яких відсутні в матеріалах справи), є неналежним та недопустимим доказом, оскільки ряд важливих для експертного аналізу матеріалів залишився за рамками, дослідження має не узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи.
судом апеляційної інстанції не досліджено зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), зокрема: оскаржуваний договір дарування, з якого вбачається, що дієздатність ОСОБА_4 перевірено (т. 1 а. с. 90-91). Доказів зворотного позивачем не надано; заяву про приєднання № 2344524/010716 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття: поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), заяву на видачу картки Киянина, договору добровільного страхування, які ОСОБА_4 особисто підписувала 01 липня 2016 року, що свідчить про те, що в 2016 році, ОСОБА_4 була дієздатною, повністю розуміла значення свої дії та свідомо, підписувала банківські договори та договір страхування, її дієздатність перевірялась та не викликала сумніви ні банківських працівників, ні в інших осіб; висновок експерта, з якого, вбачається неузгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи. Як вбачається з дослідницької частини висновку, експерта, експерти досліджувати медичну документацію за 2012, 2014 роки, проте оскаржуваний договір був укладений 29 серпня 2016 року. Також, в дослідницькій частині висновку експерта відображені покази свідків ОСОБА_9 (донька померлої, сторінки 18-23 висновку), ОСОБА_10 (сторінка 23 висновку), ОСОБА_11 (ст. 24-26 висновку), з який вбачається, що на дату укладення спірного договору ОСОБА_4 була дієздатна, повністю розуміла значення своїх дій (читала книги, дивилась телевізор та обговорювала з друзями фільми та відео, гріла їжу, ходила в магазин, їздила в ботанічний сад, тощо) говорила близьким про те, що бажає подарувати спірну квартиру відповідачу. Також, як зазначено вище, в день укладення спірного договору ОСОБА_4 попросила онуку разом ОСОБА_11 поїхати з нею до нотаріуса, розповідала онуці, що бажає подарувати спірний будинок відповідачу та їде до нотаріуса укладати договір дарування, а після підписання у нотаріуса спірного договору сказала, що дуже задоволена оскільки давно бажала подарувати квартиру відповідачу, вона чітко розуміла значення своїх дій та керувала ними. Дані обставини свідчать про не узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 через Електронний суд подав відзив на касаційну скаргу, що підписаний адвокатом Рибитвою О. А., в якому просив, залишити постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року без змін.
Відзив мотивований тим, що:
суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги, як належний та допустимий доказ Висновок судово-психіатричної експертизи від 13 липня 2018 року.
Цим Висновком установлено, що у період часу, до якого відноситься укладання договору дарування квартири - 29 серпня 2016р. - ОСОБА_4, 1940 року народження, виявляла ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом (згідно з МКХ-10, шифр F07.9), за своїм психічним станом не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновком комісійної експертизи встановлено абсолютну неспроможність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій на час підписання договору дарування від 29 серпня 2016 року;
зазначена експертиза була проведена за ухвалою суду, виключно на матеріалах справи та медичній документації, які суд за клопотанням експертів витребував у відповідних медичних установ. У сторони позивача будь-яких питань до зазначеної експертизи не виникало, тому логічно, що стороною позивача не було заявлено клопотання про виклик у судове засідання експертів. У сторони відповідача було таке право, передбачене вимогами ЦПК України, під час слухання справи в суді першої інстанції, але вона цим правом не скористалась. Тому дивним є нарікання представника відповідачки в касаційній скарзі на те, що сторона позивача не зверталась до суду з клопотанням про допит експерта з метою усунення недоліків, які на думку сторони відповідача, наявні у висновку судової експертизи. Апеляційний суд, об`єктивно та обґрунтовано, на відміну від суду першої інстанції, не взяв до уваги Висновок фахівця № 8 від 03 листопада 2019 року. Цей Висновок фахівця не є належним доказом у справі. Як вказано у самому Висновку фахівця - експерта ОСОБА_5 він є науковою оцінкою на предмет дотримання нормативних і методичних вимог при складанні Висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 13.07.2018р. №461. При цьому не наведено, яким нормативним актом керувався фахівець - експерт ОСОБА_5, надаючи саме наукову оцінку. Навіть надаючи наукову оцінку експерт ОСОБА_5 не зазначив про порушення експертами Київського міського центру судово-психіатричної експертизи конкретного пункту конкретного нормативно-правового акту, а лише посилався на порушення нормативних та методичних вимог, начебто, неповний обсяг дослідження, висловлював думку, що експерти обмежили обсяг досліджуваних об`єктів не витребувавши з Київської міської психоневрологічної лікарні №2 амбулаторну медичну карту ОСОБА_4 ;
обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Тобто психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин. Такий засіб доказування як "рецензія на висновок експерта" не передбачений ані ЦПК України, ані Законом України "Про судову експертизу". Тому враховуючи наведене вище, зазначений Висновок експерта ОСОБА_5 не може бути навіть віднесений до письмових доказів. Зазначенні висновки суду апеляційної інстанції гуртуються на вимогах норм матеріального та процесуального права, і стороною відповідачки не спростовані;
не відповідає дійсним обставинам справи висновок спеціаліста експерта ОСОБА_5, який безпідставно взяв до уваги суд першої інстанції, про те що, Висновок судової експертизи відзначається очевидною неповнотою, оскільки не отримана медична карта амбулаторного хворого з Київської міської психоневрологічної лікарні №2, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається (а.с. 39 Том 2), що Київський міський Центр судово-психіатричної експертизи звернуся до суду з Клопотанням від 22 травня 2018 року про надання додаткових матеріалів та серед іншого просив витребувати амбулаторну медичну карту ОСОБА_4 з Київської міської психоневрологічної лікарні №2. На зазначене клопотання суд витребував із медичних установ запитану експертами медичну документацію та серед іншого, отримав відповідь з Київської міської психоневрологічної лікарні №2, про те, що гр. ОСОБА_4 в їхньому закладі під наглядом лікаря-психіатра не перебуває (а. с. 36 Том 2). Тому відповідно, і не була надана амбулаторна медична карта, бо її не існує. Але районний суд, безпідставно погодився з наведеним вище, висновком експерта ОСОБА_5, що явно протирічить матеріалам справи, з яких вбачається що, як експерти, так і суд першої інстанції у попередньому складі, зробив усе можливе, щоб отримати зазначену амбулаторну медичну карту, але було встановлено що цієї картки в КМПНЛ №2 не існує. Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції не уважно досліджував матеріали справи і прийшов до хибного висновку.