ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 285/6168/21
провадження № 61-3868св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державний навчальний заклад "Новоград-Волинське вище професійне училище",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного навчального закладу "Новоград-Волинське вище професійне училище" на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2023 року у складі судді Коцюби О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Трояновської Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного навчального закладу "Новоград-Волинське вище професійне училище" (далі - ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що вона працює на посаді майстра виробничого навчання у ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище".
Наказом від 08 листопада 2021 року № 115-Вк її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
При винесенні цього наказу відповідач не врахував, що наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARKS-CoV-2, а лише затверджує перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У свою чергу, відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Положеннями трудового законодавства України не передбачена можливість відсторонення від роботи у разі відсутності щеплення.
Також зазначає, що має проблеми зі здоров`ям, водночас вакцина не пройшла випробування у повному обсязі й відсутня інформація про всі можливі ризики для здоров`я.
Просила суд:
визнати незаконним та скасувати наказ директора ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" № 115-ВК від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року;
стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі;
стягнути з відповідач 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, які на час винесення оспорюваного наказу не скасовано та не визнано неконституційними, вбачається, що на керівників установ, підприємств законодавством покладено обов`язок про відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. При цьому зазначені норми права не надають їм повноважень, виходячи з окремих випадків та ситуацій, на власний розсуд приймати рішення щодо відсторонення чи не відсторонення працівника від роботи.
Зі змісту оскарженого наказу вбачається, що він був виданий керівником на підставі зазначених норм права, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування.
Щодо пропорційності втручання у приватне життя за відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача, критерії оцінки якої сформулювала Велика Палата Верховного Суду.
Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, суд враховує, що у справі встановлено, що позивач працює майстром виробничого навчання у ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. ОСОБА_1, як майстер виробничого навчання, забезпечує навчання студентів, організовує та планує навчальний процес, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього закладу та студентами, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.
З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи, суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.
Принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення, оскільки за обставинами справи загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя. Позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семеньки В. М. задоволено.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" № 115-ВК від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.
Стягнено з ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 48 369,46 грн (без врахування податків і обов`язкових платежів).
Стягнено з ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" на користь ОСОБА_1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARKS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясовувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARKS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікувати коронавірусом SARKS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівників, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19.
Отже, при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють на особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).
Колегія суддів вважає, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків. Суду не надано доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. За таких обставин таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.
Відсутність у відповідача можливості забезпечити роботу ОСОБА_1 за дистанційною чи іншою, альтернативною очній, формами навчання, не свідчить про наявність підстав для її відсторонення від виконання посадових обов`язків, оскільки у спірних правовідносинах працівник є слабшою стороною й саме на роботодавцеві лежить обов`язок не допускати непропорційного втручання у права останнього.
Долучена до матеріалів справи довідка про доходи ОСОБА_1 свідчить про те, що її середньоденний заробіток становить 681,26 грн ((13 671,94 грн +14 941,07 грн) : (22 р.д. + 20 р.д.)). Термін відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 15 лютого 2022 року становить 71 робочий день. Тоді, середній заробіток позивачки за цей період становитиме 48 369,46 грн (681,26 грн х 71 роб. дн.).
Відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Внаслідок незаконного відсторонення від роботи позивачка тривалий час не виконувала свої посадові обов`язки й не отримувала заробітну плату, яка є єдиним джерелом її доходів. Вказані обставини свідчать про наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.
Аргументи учасників справи
У березні 2024 року ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом було взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 та у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19. Проте суд апеляційної інстанцій безпідставно не взято до уваги: пункти 10-132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року по аналогічній справі № 285/6167/21 за позовом ОСОБА_2 до ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище".
Колегія суддів помилково зробила висновок, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, відсутність нагальності потреби у відстороненні саме позивачки від роботи та про те, що таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки, що відсутність у відповідача можливості забезпечити роботу ОСОБА_1 за дистанційною чи іншою, альтернативною очній, формами навчання, не свідчить про наявність підстав для її відсторонення від виконання посадових обов`язків, оскільки у спірних правовідносинах працівник є слабшою стороною й саме на роботодавцеві лежить обов`язок не допускати непропорційного втручання у права останнього.
Також безпідставним є висновок про відшкодування роботодавцем моральної шкоди, які провадяться у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Заподіяння моральної шкоди не доведено позивачем, а висновок апеляційного суду про те, що внаслідок незаконного відсторонення від роботи позивач тривалий час не виконувала свої посадові обов`язки й не отримувала заробітну плату, яка є єдиним джерелом її доходів, не підтверджено доказами, при тому, що позивач є особою пенсійного віку і отримує пенсію.
Системний аналіз частини шостої, сьомої статті 12 Закону № 1645-111 дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-ХІІ та інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-ХІІ. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-111.
Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Тому висновки апеляційного суду про те, що роботодавець відсторонив позивачку без належних правових підстав, не відповідають дійсності.
Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див. пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), не було порушено права ОСОБА_1 на працю, передбачене у статті 46 Конституції України. В аналогічній справі № 285/6167/21 за позовом ОСОБА_2 до ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" Верховний Суд в постанові від 22 березня 2023 року не встановив порушення права позивача на працю, передбаченого у статті 43 Конституції України.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 22 березня 2023 року у справі № 285/6167/21, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20).
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ДНЗ "Новоград-Волинське вище професійне училище" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та відшкодування 500 грн моральної шкоди. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.