ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 308/360/20
провадження № 61-3588св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ужгородська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на самочинно реконструйований об`єкт нерухомого майна з правом подальшого введення його в експлуатацію, а саме - самочинно реконструйований багатоквартирний житловий будинок з комерційними приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2016 році вона придбала квартири і нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, та здійснила реконструкцію об`єкта без отримання відповідного дозволу.
Під час цієї реконструкції будь-яких заяв, претензій чи скарг щодо реконструкції не надходило.
Після завершення будівництва на її замовлення виготовлений технічний паспорт із відміткою про проведене технічне обстеження, яким встановлено можливість надійної і безпечної експлуатації нерухомого майна.
27 вересня 2019 року на підставі рішення Ужгородської міської ради від 05 вересня 2019 року № 1690 між нею і територіальною громадою м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради укладено договір оренди землі № 2087, за умовами якого їй надано в оренду земельну ділянку площею 0,0310 кв. м для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1, зі строком дії до 05 вересня 2024 року.
Вона зверталася до відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради щодо прийняття самочинно реконструйованого об`єкта до експлуатації та оформлення права власності, проте їй надали роз`яснення про неможливість прийняття об`єкта в експлуатацію з тих підстав, що введення в експлуатацію можливе лише відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461), шляхом реєстрації декларацій встановленої форми, якого вона не дотрималась.
Посилаючись на те, що самочинно реконструйований об`єкт нерухомого майна не суперечить вимогам державних будівельних норм, не порушує прав інших осіб, позивачка просила визнати за нею право власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 27 лютого 2020 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на самочинно реконструйований багатоквартирний житловий будинок із вбудованими комерційними приміщеннями, загальною площею 837,8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними, оскільки спірна будівля багатоквартирного будинку зведена з дотриманням будівельних норм і правил, а відсутність дозволу на будівництво позбавляє її можливості зареєструвати у встановленому законом порядку право власності.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - виконувач обов`язків керівника Ужгородської місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - Департамент культури) і виконавчого комітету Ужгородської міської ради оскаржив його в апеляційному порядку.
Суди справу розглядали неодноразово.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 17 лютого 2022 року закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури в особі Департаменту культури і виконавчого комітету Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2020 року.
Верховний Суд постановою від 14 вересня 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнив. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Закарпатський апеляційний суд постановою від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і виконавчого комітету Ужгородської міської ради, задовольнив. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції, порушивши норми законодавства визнав право власності на нього за позивачкою за відсутності між сторонами спору про право цивільне. При цьому суд вийшов за межі своїх дискреційних повноважень та підмінив собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати погодження проекту будівельних робіт та видачу забудовнику дозволу на проведення таких робіт в історичному ареалі населеного пункту.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18, від 03 грудня 2019 року у справі № 810/3164/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц та № 448/764/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не задовольнив клопотання представника позивачки про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю у іншому судовому процесі. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що, здійснюючи реконструкцію об`єктів нерухомого майна, позивачка дотримала вимоги законодавства, а ввказане будівництво відповідає містобудівній документації. Також скарга містить доводи про те, що на момент подання апеляційної скарги прокурор не довів свого права на представництво інтересів держави в особі відповідних органів.
У травні 2024 року керівник Ужгородської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити в силі, оскільки вона є законною й обґрунтованою, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
22 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 23 та 25 травня, 04 червня та 14 липня 2016 року ОСОБА_1 придбала квартири та об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу.
ОСОБА_1 здійснила реконструкцію вказаних об`єктів нерухомого майна без отримання відповідного дозволу та після завершення будівництва виготовила технічний паспорт з відміткою про проведене технічне обстеження, згідно з яким встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.
27 вересня 2019 року між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради в особі директора Бабидорича В. І. та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі № 2087, за умовами якого ОСОБА_1 прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на АДРЕСА_1, площею 0,0310 га, кадастровий номер 2110100000:01:001:0316, із строком дії договору до 05 вересня 2024 року.
Щодо прийняття реконструйованого об`єкта до експлуатації та, відповідно, оформлення права власності ОСОБА_1 зверталася до відділу ДАБІ Ужгородської міської ради, де їй надали роз`яснення про неможливість прийняття об`єкта в експлуатацію та пояснили, що вказані дії можливо вчинити лише згідно з Порядком № 461 шляхом реєстрації декларацій встановленої форми.
Листом Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради від 08 вересня 2021 року № 237/26.01-13 підтверджено ту обставину, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 розташована в історичному ареалі міста та у зоні регулювання забудови 1-ї категорії, а отже, необхідне погодження проектної документації на будівництво та отримання дозволу на проведення робіт в історичному ареалі міста Ужгорода у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.