ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 578/817/20
провадження № 61-7166cв23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Сумський обласний державний архів,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Великописарівного районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в складі судді Вʼюник Н. Г. та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив: визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 30 жовтня 2013 року, укладені між ним та ОСОБА_2, посвідчені нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В. В., зареєстровані в реєстрі за № 1797 та № 1799 відповідно; стягнути з відповідачів на його користь 20 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди; витребувати з незаконного володіння відповідачів житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку за цією ж адресою з кадастровим номером 5922355100:01:005:0541, площею 0, 0530 га.
На обґрунтування позову зазначав, що він був зареєстрований та з 25 лютого 1969 року по 19 листопада 2019 року проживав у належному йому житловому будинку АДРЕСА_1, який розташований на належній йому земельній ділянці площею 0,0530 га.
У 2008 році відповідачі запропонували здійснювати за ним догляд, після чого він надав згоду на їх реєстрацію у вищевказаному житловому будинку. У 2013 році відповідачі запропонували йому укласти договір, який у повній мірі захистив би інтереси сторін, у тому числі щодо зазначеного будинку.
ОСОБА_2, діючи недобросовісно, замість договору довічного утримання уклав з ним 30 жовтня 2013 року договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій розташований цей будинок.
Після укладення оспорюваних договорів він продовжував проживати у вищевказаному будинку, однак у листопаді 2019 року відповідачі проти його волі перемістили його до Комунальної установи "Сумський геріатричний пансіонат для ветеранів війни та праці", в якому він перебував протягом трьох місяців. З вищезазначеної комунальної установи його забрала племінниця ОСОБА_4 .
У силу свого похилого віку та стану здоров`я він помилився щодо природи оспорюваних правочинів та прав і обов`язків сторін, які виникають внаслідок їх укладення, він мав на меті укласти договір довічного утримання. Зазначеними протиправними діями відповідачів йому було заподіяно моральну шкоду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, на час укладення оспорюваних правочинів йому було 75 років, проте відсутні докази його хвороби, чи необхідності сторонньої допомоги.
Позивач належними та допустимими доказами не підтвердив, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені під впливом помилки, оскільки при їх укладенні нотаріусом було роз`яснено сторонам договору його зміст, вони були ознайомлені з природою правочину. Факт проживання позивача протягом тривалого часу у спірному житловому будинку не спростовує зазначених висновків суду, оскільки за комунальні послуги сплачували відповідачі. Доводи позивача про те, що він не отримував від відповідачів грошові кошти за договорами купівлі-продажу, належними доказами не підтверджені та спростовуються умовами вказаного правочину. Відсутні докази заподіяння відповідачами моральної шкоди позивачу.
Постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди у порушення статей 203 та 655 ЦК України належним чином не дослідили тієї обставини, що після укладення спірних правочинів позивач тривалий час продовжував проживати у спірному будинку, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки вважав, що укладав саме договір довічного утримання, іншого житла у нього немає. Суди не звернули уваги на доводи позивача про те, що відповідачі певний час надавали йому допомогу та здійснювали за ним догляд.
Суди не перевірили, чи є спірний житловий будинок, який був переданий у власність ОСОБА_2, єдиним житлом позивача. Сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Без виконання цих процесуальних дій, без установлення, дослідження та оцінки доказів, ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди не дослідили та не надали оцінку всі обставинам, від яких залежить правильне вирішення справи, від чого буде залежати необхідність дослідження доводів відповідачів про застосування позовної давності, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 30 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1797.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 30 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Краснопільської районної державної нотаріальної контори Вангородським В. В., зареєстрований у реєстрі за № 1799.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, по 10 000, 00 грн з кожного.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з доведеності факту укладення оспорюваних договорів внаслідок помилки з боку позивача. Відповідачі певний час здійснювали за ОСОБА_1 догляд і саме це стало причиною їх переїзду у будинок позивача для спільного проживання, відповідачі були ініціаторами укладення оспорюваних правочинів. Позивач тривалий час залишався проживати з відповідачами після продажу домоволодіння, свого житла не мав, відповідачі надавали йому допомогу, викликали лікарів.
Відповідачі не довели факт передачі грошових коштів позивачу до укладення договорів купівлі-продажу.
Вказані обставини є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійними та стягнення з відповідачів по 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вимоги про витребування спірного майна з володіння відповідачів задоволенню не підлягають, оскільки між власником та володільцем майна існують договірні правовідносини.
Право звернення до суду у позивача виникло з того моменту, коли він дізнався, що його права порушено, а саме з часу поміщення його до Сумського геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці (21 листопада 2019 року). ОСОБА_1 звернувся до суду 16 липня 2020 року, тобто у межах позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 засобами поштового звʼязку надіслали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 травня 2023 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 (провадження № 61- 3096св21) та від 03 травня 2022 року в справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржили судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач самостійно розпорядився належним йому майном у спосіб, передбачений діючим законодавством України. Під час укладення оскаржуваного договору нотаріус встановив особи сторін та їх дієздатність.
Суди не встановили обставини укладення позивачем оспорюваного договору під впливом помилки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Великописарівського районного суду Сумської області.
10 липня 2023 року справа № 578/817/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року зупинено дію та виконання рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.