ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 381/4594/21
провадження № 61-12682св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів Журби С. О. Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є дочкою ОСОБА_2 .
У 2012 році ОСОБА_2 залишила свою дочку, яка з народження і дотепер проживає з батьком ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 влаштовувала своє особисте життя, не цікавилась дочкою. Після того, як ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дочку, за позовом ОСОБА_2 . судом ухвалено рішення про визначення місце проживання ОСОБА_1 з матір`ю та про відібрання дитини від батька.
ОСОБА_1, знаючи свою матір в повсякденному житті, не бажала з нею проживати, весь час проживала з батьком. Проведені виконавчі дії негативно впливали на її здоров`я та емоційний стан.
Надалі ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів з батька на ОСОБА_1 та систематично подавала позови про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Таким чином, в ОСОБА_3 утворилася формальна заборгованість зі сплати аліментів, але, не дивлячись на це, дочка й надалі проживала з ним.
Стосовно ОСОБА_3 проводилися виконавчі дії, що вкрай негативно вплинули на позивачку. У цей час мати не цікавилась своєю дочкою, не допомагала їй матеріально, не спілкувалася з нею.
Такі дії матері позивачка вважає зловживанням правами, знущанням із себе та жорстким поводженням, адже отримувачем аліментів має бути вона, а не мати.
Оскільки позивачка вважає дії відповідачки неприпустимими, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня
2023 року у складі судді Осаулової Н. А. задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 вихованням своєї дочки не займається і ухиляється від своїх обов`язків щодо її утримання та виховання, не проявляє до дитини материнської турботи, вчиняє дії всупереч інтересам дочки, тому позбавлення її батьківських прав стосовно дочки є доцільним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 вчиняла неодноразові дії, спрямовані на забезпечення їй можливості виконання батьківських (материнських) обов`язків. Серед іншого, відповідним рішенням суду відповідачці задоволено позов про визначення місця проживання дитини разом з нею. При цьому таке рішення не було виконано, хоча відповідачка вживала передбачені законом заходи щодо виконання такого рішення, в тому числі і за участі органів державної виконавчої служби.
Наведене, на думку апеляційного суду, свідчить про неможливість стверджувати про втрату взаємозв`язку між матір`ю та дитиною. Крім того, після визначення місця проживання позивачки разом із батьком, зважаючи на її бажання, відповідачка сплачувала стягнуті судом аліменти. Самі по собі непрості стосунки, які існують між позивачкою та відповідачкою не можуть свідчити про наявність таких виключних обставин, які б обумовлювали можливість позбавлення батьківських (материнських) прав відповідачки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив рішення у справі без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, в якій суд касаційної інстанції вказав про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не вказує на його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Апеляційний суд не врахував обставини, встановлені у справі № 381/68/16-ц, які є преюдиційними.
Також у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу).
Провадження у суді касаційної інстанції
27 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
13 червня 2024 рокуухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Після укладення 09 вересня 2014 року шлюбу з ОСОБА_1, ОСОБА_4 змінила прізвище на " ОСОБА_1".
Між сторонами були неодноразові судові спори щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Так, у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 381/68/16-ц вказано, що 21 травня 2013 року Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . У цій справі суди встановили, що рішенням Фастівського міськрайонного суду від 18 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2014 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_4, за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконанні у відділі Державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції знаходилося виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 від 04 серпня 2014 року з примусового виконання виконавчого листа № 2/381/832/14 від 25 липня 2014 року, виданого Фастівським міськрайонним судом Київської області, про відібрання малолітньої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, від ОСОБА_3 і передання її матері ОСОБА_4 .
Державний виконавець неодноразово здійснював дії щодо виконання рішення суду, однак виконати його неможливо, оскільки дитина категорично не погоджується проживати з матір`ю, про що були складені відповідні акти державного виконавця.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2015 року за заявою ОСОБА_3 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, заяву задоволено, визнано виконавчий лист № 2/381/832/14 від 25 липня 2014 року, виданий Фастівським міськрайонним судом Київської області, про відібрання малолітньої ОСОБА_1 від ОСОБА_3 та передання її матері таким, що не підлягає до виконання. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 лютого 2016 року ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовлено.
Суди встановили, що з часу ухвалення рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року про визначення місця проживання дитини із матір`ю обставини суттєво змінилися, що було враховано органом опіки та піклування при складенні нового висновку про визначення місця проживання дитини. При визначенні місця проживання дитини враховується її вік, та, як наслідок, залежно від досягнення 10-річного або 14-річного віку враховується її думка при визначені спірного питання.
Згідно з довідками медичних закладів ОСОБА_1 хворіла з 02 червня 2015 року до 19 червня 2015 року із діагнозом остаточні явища гострого бронхіту, психоемоційна розбалансованість. Рекомендований суворий психоемоційний спокій. Крім цього, ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в дитячому відділенні Фастівської ЦРЛ з 19 червня 2015 року до 26 червня 2015 року з діагнозом гострий ларинготрахеїт, істероїдна реакція. Дитині рекомендовано суворий психоемоційний спокій. 22 травня 2015 року складено епікриз стосовно ОСОБА_1, яка перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 травня до 22 травня 2015 року з діагнозом гострий ларинготрахеїт, психоневрологічний синдром (істероїдна реакція). Рекомендовано уникати емоційного перенавантаження, стресових ситуацій.
Суди встановили, що ОСОБА_3 проживає разом з дочкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, з народження і дотепер. Дитина знаходиться на повному утриманні батька. За місцем проживання батька створено всі необхідні умови для проживання дитини. ОСОБА_3 здійснює матеріальне забезпечення дитини. Вбачається позитивне ставлення дитини до батька, прагнення до спілкування та спільного проведення часу, особиста емоційна прихильність до батька, що приводить до висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком.
На підставі висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради від 31 жовтня 2016 року № 06-23/494 встановлено, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2013 року не виконується, дитина з матір`ю не проживає. Провівши бесіду з дитиною, орган опіки і піклування встановив, що дитина на цей час не має бажання проживати з матір`ю. Відповідно до наданої характеристики із навчального закладу вихованням дитини займається батько ОСОБА_3, систематично приводить та забирає дитину зі школи, хвилюється та турбується за дочку. Дитина зареєстрована та проживає з ним за адресою: АДРЕСА_2, та знаходиться на його утриманні. Відповідно до проведених обстежень практичними психологами, спеціалістами в галузі судової психології дитини виявляє емоційну прив`язаність до батька. Тому визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_1 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2, є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.
ОСОБА_1 завжди проживала та проживає дотепер із батьком за адресою: АДРЕСА_2 . Мати з ними не проживає приблизно 5 років Останній раз матір бачила влітку 2015 року, на свята мама її не вітає. З приводу відносин з батьком ОСОБА_1 зазначила, що між ними дуже теплі стосунки, він дбає про неї - годує, утримує, водить до школи, допомагає вчити уроки, гуляє та спілкується з нею, тому вона хоче жити виключно з ним. Тобто дитина повністю заперечує щодо визначення її місця проживання разом з матір`ю, наводить аргументовані заперечення такого небажання, які об`єктивно підтверджуються, і саме інтересу дитини в цьому випадку слід надати перевагу.
Суди встановили, що відповідно до висновку спеціаліста-психолога ОСОБА_7 найважливішою, значимою людиною для ОСОБА_1 є її батько, вона виявляє велику любов до нього, ототожнює себе з ним та боїться залишитися без нього. Виклад думок ОСОБА_1 та її висловлювання про матір свідчать про її власну позицію з цього приводу.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року у справі № 381/1118/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2014 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 04 березня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 381/68/16-ц, визначено місце проживання дитини ОСОБА_1 за місцем проживання та реєстрації батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
24 січня 2019 року Фастівським міськрайонним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 381/4642/17, яким звільнено ОСОБА_3 з 21 червня 2017 року від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 у розмірі частини з усіх видів заробітку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття, стягнутих за рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3, аліменти на дочку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі частини з усіх видів її заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, щомісячно починаючи з 14 грудня 2017 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 381/4642/17 рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів за період із 01 березня 2018 року по 31 жовтня 2018 року в сумі 4 604,81 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Під час розгляду справи № 381/4642/17 встановлено, що вказана заборгованість утворилась до часу, з якого визначено місце проживання дитини з батьком (до 21 червня 2017 року - дата набрання рішення законної сили), а відтак до цього часу ОСОБА_3 мав добросовісно виконувати рішення про стягнення з нього аліментів на дитину. Відповідно до вимог цивільного законодавства, сплачені аліменти не підлягають поверненню.
Суди також встановили, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно дочки.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від
висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства", далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.