ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 615/1010/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
прокуратури (позивача) - Савицької О. М. (за посвідченням),
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
розглянув касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 (суддя Калініченко Н. В.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 (головуючий - Радіонова О. О., судді Істоміна О. А., Медуниця О. Є.) у справі
за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави
до: 1) ОСОБА_1,
2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним, скасування його реєстрації та повернення земельної ділянки.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У вересні 2020 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури (далі - прокурор, позивач) звернувся в інтересах держави до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, орендар, відповідач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, Управління, орендодавець, відповідач-2) про:
1) визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2016 № 10177-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі - наказ № 10177-СГ, оспорюваний наказ), яким затверджено документацію із землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 9,3252 га, кадастровий номер 6321255400:03:000:0701 (далі - спірна земельна ділянка, об`єкт оренди), із земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населеного пункту на території Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області;
2) визнання недійсним договору оренди землі від 05.10.2016 (далі - договір оренди від 05.10.2016, оспорюваний договір), укладеного між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 про передачу в оренду спірної земельної ділянки;
3) скасування державної реєстрації договору оренди від 05.10.2016;
4) зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі, посилаючись на положення статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) звертаючись до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 не мав на меті створювати нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого Фермерського господарства "Агрофортуна" (далі - ФГ "Агрофортуна"), засновником і кінцевим бенефіціарним власником якого є відповідач-1, в обхід участі в земельних торгах, як того вимагає закон, оскільки у вказаного фермерського господарства вже перебували земельні ділянки, які отримано ОСОБА_1 в оренду в 2014 році; 2) ОСОБА_1 належним чином не обґрунтував розміру земельної ділянки з урахуванням можливості її обробітку, тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриману у користування землю, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для оренди сільськогосподарської техніки, а також досвід для ефективного обробітку землі; 3) розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду земельної ділянки, Управління не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.
3. У відзиві на позовну заяву та в окремій заяві від 21.10.2020 відповідач-1 просить застосувати наслідки пропуску прокурором позовної давності.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 (суддя Токмакова А. П.) позов задоволено повністю в зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог.
5. Постановою Харківського апеляційного суду від 17.01.2022 (головуючий - Бурлака І. В., судді Котелевець А. В., Яцина В. Б.) рішення Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов прокурора залишено без задоволення з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.
6. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.08.2023 (головуючий - Червинська М. Є., судді Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В., Коротун В. М., Тітов М. Ю.) касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Валківського районного суду Харківської області від 26.11.2020 та постанову Харківського апеляційного суду від 17.01.2022 скасовано. Провадження в справі № 615/1010/20 за позовом прокурора до ОСОБА_1 і ГУ Держгеокадастру у Харківській області про визнання наказів незаконними, договорів оренди землі недійсними, скасування їхньої реєстрації та повернення земельної ділянки у відання держави закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки цей спір виник щодо користування землями фермерського господарства, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2023 (головуючий - Червинська М. Є., судді Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В., Коротун В. М., Тітов М. Ю.) справу № 615/1010/20 направлено за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Харківської області.
7. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.
8. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 31, 93, 116, 121, 123, 124, 134 ЗК України, статей 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 4, 45, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, місцевий та апеляційний господарський суди дійшли висновку про те, що:
1) враховуючи те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і прокурором визначено зазначений орган відповідачем, то цей позов обґрунтовано заявлено прокурором самостійно, що виключає необхідність повідомлення органу в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в силу відсутності такого органу;
2) у частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 10177-СГ позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області), що не відповідає нормі частини 1 статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі (позивачами і відповідачами) можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу. Адже позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (схожі за змістом висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункти 7.3- 7.9)). Таким чином, прокурор обрав неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою відмови в цій частині позовних вимог;
3) право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства (такий висновок викладено в постановах від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19). Оскільки ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ "Агрофортуна" та вже отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства, тобто 29.01.2015 реалізував гарантоване державою право на отримання земельної ділянки на пільгових засадах, то надання відповідачу-1 в оренду спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентній основі (без проведення земельних торгів) після державної реєстрації ФГ "Агрофортуна" суперечить положенням статей 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", тим більше, що створення відповідачем-1 нового фермерського господарства - Фермерського господарства "Агрофортуна 2021" (далі - ФГ "Агрофортуна 2021") відбулося не впродовж розумного строку, а зі спливом більше 4 років з моменту передачі спірної земельної ділянки в оренду та державну реєстрацію ФГ "Агрофортуна 2021" здійснено вже після подання прокурором позову в цій справі (схожий висновок викладено в пункті 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19);
4) оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту та не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки позивач мав звернутися до суду із негаторним позовом, який є ефективним способом захисту порушеного права у наведеному випадку. Отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту, наслідком чого є відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016 (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19). За таких обставин не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного договору та повернення спірної земельної ділянки орендодавцю;
5) з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2023 № 359992938 убачається, що на виконання пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" право власності на спірну земельну ділянку 13.01.2021 зареєстровано за територіальною громадою м. Валки в особі Валківської міської ради, отже, під час розгляду справи змінилася форма власності (з державної на комунальну) та змінився власник земельної ділянки (держава в особі ГУ Держгеокадастру у Харківської області) на місцеву територіальну громаду в особі Валківської міської ради, а тому навіть за умови задоволення позову повернення земельної ділянки є неможливим з огляду на зміну її власника.
При цьому суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували питання застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку (за заявою орендаря від 21.10.2020) як у зв`язку з відмовою в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, так і з огляду на те, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо застосування позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що суди не врахували:
1) висновків щодо застосування положень статті 391 ЦК України (в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23;
2) висновку щодо застосування норм статті 1481 ЗК України та статті 9 Закону України "Про оренду землі" (в контексті переходу до Валківської міської ради як нового власника орендованої земельної ділянки прав та обов`язків орендодавця за договором оренди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19;
3) висновку щодо застосування положень статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України (в контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закони")), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20;
4) висновку щодо застосування норм статті 16 ЦК України та статті 5 ГПК України (в контексті необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17;
5) висновку щодо застосування положень статей 4, 45 ГПК України (в контексті визначення позивачем належного відповідача, а факт пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18;
6) висновку щодо застосування норми статті 53 ГПК України (в контексті права прокурора як самостійного позивача звертатися до суду для захисту інтересів держави в разі, якщо прокурором визначено відповідачем ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке в спірних правовідносинах є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19;
7) висновку щодо застосування положень статті 56 ГПК України (в контексті того, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
11. ГУ Держгеокадастру у Харківської області у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні повністю з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Розгляд справи Верховним Судом
12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у справі № 615/1010/20 та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 13.08.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
13. Згідно з наказами Головного управління Держземагенства у Харківській області від 12.11.2014 №№ 3046-СГ, 3048-СГ, 3049-СГ надано ОСОБА_1 в оренду 8 (вісім) земельних ділянок загальною площею 122,0832 га, кадастрові номери: 6321282000:02:000:0335, 6321282000:02:000:0333, 6321255400:03:000:0799, 6321255400:03:000:1798, 6321285000:01:000:0649, 6321285000:01:000:0650, 6321285000:01:000:0648, 6321285000:01:000:0644, розташованих за межами населених пунктів на території Гонтово-Ярської, Новомерчинської сільських рад та Ков`язької селищної ради Валківського району Харківської області.
22.12.2014 на виконання зазначених наказів між ГУ Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди вказаних земельних ділянок загальною площею 122,0832 га строком на 49 років, які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
14. 29.01.2015 ОСОБА_1 одноособово створив ФГ "Агрофортуна" (код ЄДРПОУ 39608813).
Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ФГ "Агрофортуна", державну реєстрацію якого проведено 29.01.2015.
15. 27.09.2016 наказом № 10177-СГ затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду спірну земельну ділянку.
05.10.2016 на виконання оспорюваного наказу між ГУ Держгеокадастру у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років.
16. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.12.2023 № 359992938 убачається, що 13.01.2021 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за територіальною громадою м. Валки в особі Валківської міської ради.
Позиція Верховного Суду
17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди заступника керівника Харківської обласної прокуратури із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку, то колегія суддів здійснює їх касаційний перегляд лише у відповідній частині.
Таким чином, рішення та постанова судом касаційної інстанції наразі не переглядаються в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 10177-СГ як такі, що не оскаржуються в цій частині.
19. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
20. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, а вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту та не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки позивач мав звернутися до суду із негаторним позовом, який є ефективним способом захисту порушеного права у наведеному випадку. Отже, прокурором обрано неефективний спосіб захисту, наслідком чого є відмова в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016 (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19). За таких обставин не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про скасування державної реєстрації оспорюваного договору та про повернення спірної земельної ділянки орендодавцю.
При цьому суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджували питання застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 05.10.2016, скасування державної реєстрації зазначеного договору та зобов`язання ОСОБА_1 повернути Управлінню спірну земельну ділянку (за відповідною заявою орендаря від 21.10.2020) як у зв`язку з відмовою в задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту прав держави, так і з огляду на те, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо застосування позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.
21. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень: 1) висновків щодо застосування положень статті 391 ЦК України (в контексті визначення критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23; 2) висновку щодо застосування норм статті 1481 ЗК України та статті 9 Закону України "Про оренду землі" (в контексті переходу до Валківської міської ради як нового власника орендованої земельної ділянки прав та обов`язків орендодавця за договором оренди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19; 3) висновку щодо застосування положень статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України (в контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закони")), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20; 4) висновку щодо застосування норм статті 16 ЦК України та статті 5 ГПК України (в контексті необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17; 5) висновку щодо застосування положень статей 4, 45 ГПК України (в контексті необхідності визначення позивачем належного відповідача, який має відповідати за позовом, а факт пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18; 6) висновку щодо застосування норми статті 53 ГПК України (в контексті права прокурора як самостійного позивача звертатися до суду для захисту інтересів держави в разі, якщо прокурором визначено відповідачем ГУ Держгеокадастру у Харківській області, яке в спірних правовідносинах є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в т. ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19; 7) висновку щодо застосування положень статті 56 ГПК України (в контексті того, що в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, але водночас вважає передчасними зазначені висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
22. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
23. Колегія суддів зазначає, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 653/1096/16-ц, 359/3373/16-ц, 633/408/18, 922/1130/23, 920/418/19, 904/5726/19, 685/1008/20, 523/9076/16-ц, 308/3162/15-ц, 183/1617/16, 5023/10655/11, 127/93/17-ц, 570/3439/16-ц, 372/51/16-ц, 915/478/18, 367/2022/15-ц, 587/430/16-ц, 910/7122/17, 712/8916/17, 917/468/19, 125/2157/19 і справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.
24. Так, на відміну від цієї господарської справи, в межах якої прокурором на підставі статті 216 ЦК України заявлено та судами розглянуто позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі, яка фактично є вимогою про застосування односторонньої реституції (двостороння реституція неможлива в силу законодавчої заборони повернення орендної плати, передбаченої частиною 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі"), а суди відмовили в задоволенні позову саме з мотивів необрання прокурором такого ефективного способу захисту прав держави, як негаторний позов (про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном), зміст постанов Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (предмет позову - виселення мешканців із службового житлового приміщення), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (предмет позову - витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (предмет позову - витребування земельної ділянки на користь держави з володіння фізичної особи) свідчить про розгляд судами негаторного та віндикаційного позовів відповідно.
У свою чергу, ухвалюючи постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 (предмет позову - визнання наказу незаконним, визнання недійсним договору оренди, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки державі в особі Богодухівської міської ради Харківської області), виходив із того, що відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що він володіє нею незаконно, в зв`язку з чим власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном, а тому позов прокурора про повернення земельних ділянок є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.
25. Суд касаційної інстанції вважає помилковим посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм статті 1481 ЗК України та статті 9 Закону України "Про оренду землі" (в контексті переходу до Валківської міської ради, як нового власника орендованої земельної ділянки, прав та обов`язків орендодавця за договором оренди), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, оскільки спірні відносини повторного отримання фізичною особою земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових (неконкурентних) засадах зазначеними нормами земельного законодавства не регулюються з підстав допустимості переходу прав та обов`язків орендодавця за чинним, але аж ніяк не за нікчемним або недійсним договором оренди землі. Тобто вказана постанова Великої Палати Верховного Суду взагалі не містить висновків щодо застосування норм статей 121, 123, 134 ЗК України та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", недотриманням яких при вчиненні відповідачами оспорюваного правочину прокурор власне й обґрунтовує заявлені позовні вимоги.
Крім того, зазначене посилання скаржника є взаємовиключним у співвідношенні з наведеними у касаційній скарзі його доводами про згоду з висновком судів попередніх інстанцій щодо нікчемності договору оренди, а також зважаючи на відсутність вирішення судами питання про процесуальне правонаступництво Валківської міської ради щодо ГУ Держгеокадастру у Харківській області як орендодавця.
26. Колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України (в контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закони")), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20, реалізація судом викладеного в зазначених постановах Верховного Суду висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.
Натомість у цій справі відмова в задоволенні позову обґрунтовується тим, що прокурором на підставі статті 216 ЦК України заявлено та судами розглянуто позовну вимогу про зобов`язання ОСОБА_1 (орендаря) повернути Управлінню (орендодавцю) спірну земельну ділянку шляхом складання акта прийому-передачі, яка фактично є вимогою про застосування реституції, тоді як ефективним способом захисту прав держави є негаторний позов, який в межах цієї справи прокурор не подавав.
27. Крім того попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18).
За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності застосування судами принципу jura novit curia ("суд знає закони") при вирішенні цього господарського спору, а тому відхиляє передчасні доводи скаржника про неврахування судами висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20.
28. У свою чергу помилковим є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій загального висновку щодо застосування норм статті 16 ЦК України та статті 5 ГПК України (в контексті необхідності обрання позивачем ефективного способу захисту своїх прав, оскільки обрання неналежного або неефективного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, позаяк суди відмовили в задоволенні позову саме з тих мотивів, що прокурор не обрав такий ефективний спосіб захисту прав держави, як негаторний позов.
Таким чином, зі змісту оскаржуваних рішення та постанови чітко вбачається, що при їх ухваленні суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України та зважаючи на неефективність обраного позивачем способу захисту прав держави, якраз врахували зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) безпідставно наголошує скаржник.