ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 400/2934/20
адміністративне провадження № К/9901/28768/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2021 (головуючий суддя: Птичкіна В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 (головуючий суддя: Бойко А.В., судді: Федусик А.Г., Шевчук О.А.) у справі № 400/2934/20 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмирал Агро" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Миколаївській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Піві Прогресівка-Бета" про визнання протиправним і скасування дозволу на виконання будівельних робіт,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У липні 2020 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач-2), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 або позивач-3), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 або позивач-4), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 або позивач-5), ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 або позивач-6), ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7 або позивач-7), ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 або позивач-8), ОСОБА_9 (далі - ОСОБА_9 або позивач-9), Товариство з обмеженою відповідальністю "Адмирал Агро" (далі - ТОВ "Адмирал Агро" або позивач-10) звернулися до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України або відповідач-1), Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Миколаївській області (далі - УДАБІ України у Миколаївській області або відповідач-2), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Піві Прогресівка-Бета" (далі - ТОВ "Піві Прогресівка-Бета"), в якому просили визнати протиправним і скасувати дозвіл № МК 112192611064 на виконання будівельних робіт "Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція "ПівіПрогресівка-Бета" на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області", виданий ДАБІ України.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 11.03.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021, у задоволенні позову відмовив.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 (позивач-2) подав касаційну скаргу, у якій просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09.08.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі (мешканці м. Миколаїв, сіл Ташине і Прогресівка Березанського району Миколаївської області і ТОВ "Адмирал Агро", місцезнаходження якого є смт Березанка Березанського району Миколаївської області) стверджують, що відповідно до інформації, яка міститься у Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0198, на території якої здійснюватиметься будівництво (що передбачає прокладення кабелів), належить до прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
Своєю чергою, пункт 11 частини третьої статті 3 Закону України від 23.05.2017 №2059-VIII "Про оцінку впливу на довкілля" (надалі - Закон № 2059-VIII) визначає, що прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду є видом діяльності, що підлягає оцінці впливу на довкілля.
Таким чином, позивачі вважають, що ТОВ "Піві Прогресівка-Бета" до заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт, відповідно до частини третьої статті 37 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (надалі - Закон № 3038-VI), мало також додати результати оцінки впливу на довкілля.
Проте, оскільки додатки до заяви не містять результатів оцінки впливу на довкілля, відповідач-2 повинен був відмовити третій особі у видачі оскаржуваного дозволу.
Також позивачі зазначили, що в порушення статті 4 Закону № 2059-VIII не було забезпечено своєчасне, адекватне та ефективне інформування громадськості про плановану діяльність; в порушення статті 7 Закону № 2059-VIII не було забезпечено проведення громадського обговорення у процесі оцінки впливу на довкілля.
Зазначені факти, на переконання позивачів, свідчать про те, що відповідач-2 не врахував усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не врахував права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушив принцип добросовісності та розумності і права позивачів.
В обґрунтування тверджень про порушення екологічних прав і доводів про право на судовий захист позивачі послалися на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частину сьому статті 41, статтю 50 Конституції України, норми ратифікованої Законом України від 06.07.1999 № 832-XIV Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція), норми Закону України від 25.06.1991 № 1264-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища", рішення Європейського суду з прав людини.
Відповідачі позов не визнали. Зазначили, що відповідність проєкту вимогам містобудівного законодавства, в тому числі і в частині оцінку впливу на навколишнє природне середовище, була підтверджена експертним звітом. Також за позицією відповідачів, у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки відсутні докази порушення прав, свобод та інтересів позивачів саме фактом видачі оскаржуваного дозволу.
Позивачі подали відповідь на відзив. Наполягають, що відповідно до даних, що містяться в Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0198, на території якої здійснюватиметься будівництво (що передбачає прокладення кабелів), належить до прибережних захисних смуг вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.
У відомостях про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 4820985000:14:000:0198 визначено вид обмеження: "Прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах".
Отже, відповідно до пункту "а" частини першої статті 58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України), спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду та є природоохоронною територією.
Третя особа також подала пояснення у справі, в яких стверджує, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, тому до заяви про видачу дозволу обґрунтовано не були додані результати оцінки впливу на довкілля.
Своєю чергою, на переконання третьої особи, відповідач діяв у межах та у спосіб визначених Законом № 3038-VI повноважень.
Окрім того, Товариство заперечило твердження позивачів про те, що Управління порушило їхні права, і вказало на пропуск позивачами строку звернення до суду.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій установлено, що у вересні 2019 року ТОВ "Піві Прогресівка-Бета" звернулося до УДАБІ у Миколаївській області із заявою про видачу дозволу на виконання будівельних робіт "Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів) Березанського району Миколаївської області".
У заяві третя особа зазначила, зокрема, місце розташування об`єкта будівництва: Миколаївська область, Березанський район на території Ташинської сільської ради (за межами населеного пункту) кадастрові номери 4820985000:14:000:0098 та 4820985000:15:000:0160.
18.09.2019 УДАБІ у Миколаївській області було видано Товариству дозвіл на виконання будівельних робіт № МК 112192611064.
Вважаючи, що оскаржуваним дозволом порушуються законні права та інтереси позивачі, останній звернулися з позовом до суду.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності обов`язку у третьої особи здійснювати відповідно до вимог Закону № 2059-VIII оцінку впливу на довкілля при намірі виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, оскільки такий обов`язок виникає лише у разі проведення робіт із прокладання кабелю на землях водного фонду.
Із інформації, що міститься у Державному земельному кадастрі, суди попередніх інстанцій установили, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 віднесена до категорії "Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення".
Згідно із відомостями, зазначеними у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, цільове призначення спірної земельної ділянки - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.
Своєю чергою, згідно наявної інформації Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 має обмеження у використанні, а саме - прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх водах.
Одночасно з цим суди констатували, що до земель водного фонду належать лише землі, визначені у статті 4 ВК України, в тому числі, безпосередньо прибережні захисні смуги.
У контексті спірних правовідносин судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка, площею 79,6926 га, відноситься до категорії "Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення" і в цілому не відноситься до земель водного фонду. Зазначена обставина також підтверджується відповіддю Державного агентства водних ресурсів України, наданою листом від 20.09.2018 № 5748/9/11-18, яким повідомлено ТОВ "Піві Прогресівка-Бета" про відсутність підстав для погодження проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Водночас обмеження у використанні земельної ділянки встановлюють певні вимоги (у спірному випадку згідно зі статтею 62 ЗК України) до використання земельних ділянок або їх частин, але не визначають належність цієї земельної ділянки до певної категорії земель.
Отже наявність обмеження на земельній ділянці у вигляді прибережної захисної смуги, за висновками судів обох інстанцій, не свідчить про віднесення всієї спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга позивача-2 обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 27.05.2020 у справі №310/8559/16-ц, від 27.01.2020 у справі № 488/6479/14-ц, від 09.12.2020 у справі №676/2332/18, від 12.11.2020 у справі № 487/688/18.
Із посиланням на пункти 2, 11 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII скаржник стверджує, що у процесі провадження планової діяльності (прокладання кабелів при здійсненні будівництва сонячної електростанції), Товариством мала проводитися оцінка впливу на довкілля з двох підстав, по - перше, у зв`язку із зміною цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, по - друге, у зв`язку з прокладенням кабелів на землях водного фонду.
Скаржник також наполягає, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.
Водночас, за позицією скаржника, суди попередніх інстанцій зробили неправильний висновок, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, в зв`язку з чим визнали відсутнім обов`язок третьої особи отримувати результати оцінки впливу на довкілля.
Суди попередніх інстанцій також не врахували правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.11.2020 у справі № 437/688/18 про можливість одночасного віднесення однієї і тієї ж земельної ділянки і до земель водного фонду і до земель іншого цільового призначення.
Також на переконання скаржника, наданий ТОВ "Піві Прогресівка - Бета" лист Державного агентства водних ресурсів України від 20.09.2018 не можна вважати належним і допустимим доказом у справі.
Підсумовуючи викладене, скаржник вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про правомірність видачі оскаржуваного дозволу.
Від Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), яка є правонаступником ДАБІ України (відповідач-1), надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ДІАМ стверджує, що законодавчо не визначено можливості скасувати в порядку державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт.
ДІАМ також не погоджується із доводами скаржника про необхідність отримання третьою особою результатів оцінки впливу на довкілля, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 не належить до земель водного фонду, а відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Своєю чергою, наявність обмеження на земельній ділянці у вигляді прибережної захисної смуги не свідчить про віднесення всієї спірної земельної ділянки до земель водного фонду.
За наведених вище аргументів, ДІАМ вважає відсутніми підстави для скасування в судовому порядку дозволу № МК 112192611064, виданого 18.09.2019 УДАБІ у Миколаївській області.
ДІАМ також вважає, що оскаржуваним дозволом не порушуються права позивачів.
Від ТОВ "Піві Прогресівка-Бета" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа стверджує про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача-2 з тих підстав, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник для обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, є нерелевантними до справи, що переглядається, оскільки стосуються правовідносин, які повністю відрізняються за суб`єктним складом учасників справи, предметом та підставами позову, а також фактичними та правовими обставинами справи.
Щодо суті спору, третя особа наполягає, що в неї не виник обов`язок отримувати результати оцінки впливу на довкілля у відповідності до вимог пункту 11 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII при здійсненні будівництва фотогальванічної електростанції "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА", оскільки спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду, а відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Третя особа визнає, що прибережна захисна смуга може бути встановлена на земельній ділянці, яка відноситься до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Проте встановлення прибережної смуги має наслідком певні обмеження у використанні земельної ділянки, але не визначає належність цієї земельної ділянки до певної категорії земель.
Також третя особа зазначає, що у межах розгляду цивільної справи № 489/3873/20 надавалася оцінка цільовому призначенню земельної ділянки з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098.
Суди у справі № 489/3873/20 встановили, що земельну ділянку з кадастровим номером 4820985000:14:000:0098 не віднесено до будь-якого виду діяльності передбаченого частинами другою, третьою статті 3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" та до земель водного фонду, а відтак підстави необхідності отримання оцінки впливу на довкілля при зміні цільового призначення земельної ділянки відсутні.
Також суди у справі № 489/3873/20 констатували, що нормами статті 90 ВК України прямо дозволяється надання земельних ділянок прибережної захисної смуги для розміщення на ній об`єктів, що виробляють електроенергію за рахунок енергії сонця.
Своєю чергою, встановлені судами обставини у справі № 489/3873/20 є преюдиційними в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України.
Також на переконання третьої особи не відповідають дійсності доводи скаржника про прокладення ТОВ "Піві Прогресівка-Бета" кабелів на спірній земельній ділянці. Зазначені обставини відповідачами і третьої особою не визнавалися, а судами попередніх інстанцій не встановлювалися.
Інші учасники справи, правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.
Надаючи правову оцінку праву звернення з цим позовом до суду, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини 7 статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
Верховний Суд вважає за необхідне розтлумачити підстави для звернення з позовом до суду для захисту охоронюваного законом інтересу у сфері належного функціонування природних екосистем в світлі гарантій, закріплених в Орхуській конвенції - міжнародному договорі, який встановив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах.
Орхуська конвенція ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-ХІV та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Так, відповідно до положень статті 2 Орхуської Конвенції "Громадськість" означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою (пункт 4).
Зміст наведених норм Орхуської Конвенції свідчить, що ця Конвенція закріпила фундаментальне право громадськості, в тому числі однієї фізичної особи, оскаржити рішення, дії чи бездіяльність якими порушуються норми чинного законодавства, що стосується охорони навколишнього середовища.
Для забезпечення запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, допустимого рівня безпеки населення та навколишнього природного середовища здійснюється державний нагляд (контроль) спеціально уповноваженими органами, яким делеговано повноваження здійснювати відповідні заходи державного нагляду (контролю).
У пункті 9 Орхуської конвенції, визначено, що крім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
Отже, положеннями Орхуської конвенції передбачено право оскарження порушень виключно "законодавства, що стосується навколишнього середовища". Критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища, повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської конвенції, якою є "сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту".
Відтак, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного "екологічного" результату, у зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб, у порядку, передбаченому пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовища, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини.
Подібна правова позиція щодо тлумачення вказаного пункту Орхуської конвенції викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2020 року у справі №420/2256/19, від 17 січня 2024 року у справі №240/9382/19, від 16 березня 2023 року у справі № 640/351/20.
Преамбулою до Закону України 25 червня 1991 року № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі також Закон № 1264-XII) невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти "а", "д", "з" частини першої цієї статті).
Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти "в", "д" частини 1 статті 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до статті 11 Закону № 1264-XII Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.
Місцеві ради, органи державної влади в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов`язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.
Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно через об`єднання громадян (громадськість).
Отже, зважаючи на те, що цей позов подано на захист екологічних прав позивачів, колегія суддів відхиляє доводи ДІАМ про відсутність у позивачів права на звернення з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку по суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.
У межах розгляду цієї справи розглядається законність видачі ТОВ "Піві Прогресівка-Бета" дозволу від 28.09.2019 № МК 112192611064 на виконання будівельних робіт "Нове будівництво комплексу будівель та споруд: фотогальванічна електростанція "ПІВІ ПРОГРЕСІВКА-БЕТА" на території Ташинської сільської ради (за межами населених пунктів), Березанського району, Миколаївської області".
Закон № 3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.