ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 947/37930/21
провадження № 61-5225св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінансгруп", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Корпорейшен",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм Олена Володимирівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Федяєв Сергій Володимирович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2022 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестмент Корпорейшен" (далі - ТОВ "Інвестмент Корпорейшен"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Немм О. В. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), про визнання договорів недійсними.
Позовну заяву мотивовано тим, що заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") заборгованість за кредитним договором від 07 серпня 2006 року № 014/0014/82/62326 у розмірі 446 440,37 дол. США, що еквівалентно 3 752 236,87 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 441 грн та витрати, пов`язані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідачів в судове засідання, у розмірі 240 грн.
ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 24 липня 2018 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило Публічному акціонерному товариству "Оксі Банк" (далі - ПАТ "Оксі Банк") право вимоги за вказаним кредитним договором від 07 серпня 2006 року.
24 липня 2018 року ПАТ "Оксі Банк" відступило право вимоги за договором іпотеки та кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" відповідно до договору про відступлення права вимоги.
26 липня 2018 року ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 26-07/18/1 право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/0014/82/62326 відступило ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно відбувається відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.
Договір про відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та ОСОБА_2 порушує вимоги частини другої статті 1083, частини третьої статті 1079 ЦК України, оскільки право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки були відступлені за договором факторингу від 24 липня 2018 року № 1327 від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПАТ "Оксі Банк". Наступне відступлення відбулось також за договором факторингу від 24 липня 2018 року № 1329 від ПАТ "Оксі Банк" до ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп", а тому подальше відступлення прав вимоги мало відбуватись на підставі частини другої статті 1083, частини третьої статті 1079 ЦК України виключно відповідно до положень глави 73 "Факторинг" ЦК України, тобто за договором факторингу, фактором в яких може бути виключно банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, а фізична особа ОСОБА_2 на момент укладення договору відступлення прав не мав права виступати фактором у договорах факторингу.
Позивач зазначив про нікчемність договору факторингу від 24 липня 2018 року № 1327 від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ПАТ "Оксі Банк" та договору факторингу від 24 липня 2018 року № 1329 від ПАТ "Оксі Банк" до ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп", оскільки вказані правочини порушують публічний порядок, які спрямовані на порушення прав і свобод людини і громадянина.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:
застосувати наслідки недійсності нікчемних правочинів, укладених між АТ "Райффазен Банк Аваль" та ПАТ "Оксі Банк", а саме: договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326 та договором іпотеки № 1327; договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326 та договором іпотеки № 1329, укладеними між ПАТ "Оксі Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп";
визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Немм О. В. за реєстровим № 1365, на підставі якого відступлені права вимоги за кредитним договором від 07 серпня 2006 року № 014/0014/82/62326, укладеним між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (після перейменування - АТ "Райффайзен Банк Аваль") та ОСОБА_1, за договором іпотеки від 08 серпня 2006 року, укладеним між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_1 ;
визнати недійсним договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326, укладеним 08 грудня 2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та ТОВ "Інвестмент Корпорейшен";
скасувати запис про проведення державної реєстрації іпотеки за ОСОБА_2, номер запису про іпотеку 28112427, дата державної реєстрації 08 серпня 2006 року, та запис про реєстрацію (перенесення) іпотеки, номер запису про іпотеку 28112427, дата державної реєстрації 21 вересня 2018 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Київський районний суд міста Одеси рішенням від 11 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав недійсним договір відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Немм О. В. за реєстровим № 1365.
Скасував запис про проведення державної реєстрації іпотеки
за ОСОБА_2 (номер запису 28113427) та запис про реєстрацію (перенесення) іпотеки (номер запису 28112427 від 21 вересня 2018 року).
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп", яке є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ОСОБА_2, який не може надавати фінансові послуги.
Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи.
Крім того, відступлення права вимоги за іпотечним договором ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_2 бути не міг.
Місцевий суд вважав, що оскільки договір відступлення прав вимоги за кредитним зобов`язанням позивача від 26 липня 2018 року був укладений ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" на користь фізичної особи ОСОБА_2 всупереч положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, тому оспорюваний договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 26 липня 2018 року підлягає визнанню недійсним, а запис про проведення державної реєстрації іпотеки за ОСОБА_2 та запис про реєстрацію (перенесення) іпотеки від 21 вересня 2018 року - скасуванню.
Суд першої інстанції також керувався тим, що для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, а також керувався вимогами частини першої статті 24 Закону України "Про іпотеку" в частині одночасності здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням та відступлення прав за іпотечним договором.
Місцевий суд вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, укладених 24 липня 2018 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль, посилаючись на норми підпункту 3 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки, як встановив Верховний Суд у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 520/17221/18, позивач ОСОБА_1 є засновником і керівником ТОВ "Хілтонгруп", зареєстрованого 12 березня 2016 року, та керівником ТОВ "Сіті Драйв", зареєстрованого 23 грудня 2016 року, тому є суб`єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", а тому на нього не поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності місцевий суд зазначив таке.
Федяєв С. В., посилаючись на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року, мотивував сплив позовної давності тим, що ОСОБА_1 було відомо про зміну іпотекодержателя ще 30 липня 2018 року.
Позивач заперечував цю обставину, посилаючись на те, що копія оспорюваного договору про відступлення прав за договором іпотеки від 26 липня 2018 року була надіслана приватним нотаріусом Немм О. В. на вимогу суду лише у грудні 2018 року, після чого він ознайомився з цим договором.
Місцевий суд вважав, що відповідач всупереч положенням частини першої статті 81 ЦПК України не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень, а саме не надав суду належним чином засвідченої копії цієї ухвали, а з копії позовної заяви про скасування державної реєстрації права власності (а. с. 97, т. 1) неможливо встановити, коли саме позов було подано та коли позивач, на думку відповідача, дізнався про порушене право.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Федяєв С. В.,оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційні скарзі відповідач посилався на порушення місцевим судом норм права щодо застосування позовної давності, у зв`язку з чим просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у їх задоволенні повністю. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно відхилив доказ у вигляді ухвали Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року у справі № 758/11344/18, з якої убачається обізнаність позивача про оскаржені договори та пропуск позовної давності.
Одеський апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 11 жовтня 2022 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить вимогам закону, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11.
Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що суд першої інстанції, врахувавши наявні у матеріалах справи докази та правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про задоволення позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та ОСОБА_2 .
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про пропуск позивачем позовної давності суд апеляційної інстанції зазначив таке.
Підставою підтвердження пропуску позовної давності відповідач зазначав звернення ОСОБА_1 до Подільського районного суду міста Києва із заявою про забезпечення доказів (справа № 758/11344/18). Водночас ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та зі змісту вказаної ухвали не убачається обізнаність заявника про обставини, підстави та характеристики суб`єктного складу сторін оспорюваного договору, які могли стати йому відомими під час ознайомлення із змістом цього договору. Натомість наявні у справі докази дають підстави погодитись із доводами позивача про його ознайомлення із змістом оспорюваного договору від 26 липня 2018 року після направлення копії цього договору на адресу суду нотаріусом Київського нотаріального округу Немм О. В. листом від 18 грудня 2018 року (а. с. 212, т. 1).
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно із оспорюваним договором від 26 липня 2018 року, укладеним між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" (кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор), сторони пунктом 3.1.1 погодили, що кредитор зобов`язаний протягом п`яти календарних днів після дати підписання акта приймання-передачі повідомити боржника (іпотекодавця ОСОБА_1 ) про відступлення права вимоги за договором іпотеки новому кредитору.
Саме виконання вказаних умов сторонами зазначеного договору щодо повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги в обумовлені договором строки давало б підстави вважати останнього обізнаним про наявність договору і його зміст. Однак з матеріалів справи не вбачається належне повідомлення іпотекодавця про умови переходу прав до нового кредитора.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Федяєв С. В., на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, у якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14?364цс19) щодо початку перебігу позовної давності.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом зі спливом позовної давності.
Так, відповідач вказує, що ОСОБА_1 дізнався про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 08 вересня 2006 року ОСОБА_2 ще 30 липня 2018 року, про що ОСОБА_1 зазначив у заяві про забезпечення позову. Наведені обставини викладено в ухвалі Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2018 року у справі № 758/11344/18 про відмову у забезпеченні доказів.
Отже, відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 довідався про відступлення права вимоги за іпотечним договором 30 липня 2018 року, тому звернення до суду 30 листопада 2021 року із вимогою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" (кредитор) та ОСОБА_2, вчинено зі спливом позовної давності.
Також відповідач вказує, що 25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про забезпечення позову, у якій зазначав, що у кінці вересня 2018 року йому стало відомо (а потім була отримана інформація на підтвердження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек) про відступлення права вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" на користь ПАТ "Оксі Банк", а згодом і про відступлення права вимоги ОСОБА_2 . Ці обставини підтверджуються ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 29 жовтня 2018 року. Отже, хоча у вказаній заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначав іншу дату, коли він дізнався про відступлення права вимоги за договором іпотеки ОСОБА_2, проте строки звернення до суду із цим позовом пропущені.
Заявник посилається на те, що відзив на позовну заяву поданий ним під час дії Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку із прийняттям якого Єдиний державний реєстр судових рішень тимчасово призупинив свою роботу, що унеможливило пошук інформації щодо судових справ.
Відповідач зазначає, що не мав можливості надати суду належним чином завірену копію судового рішення, оскільки ухвалу було постановлено за заявою ОСОБА_1 про забезпечення доказів до пред`явлення позову. ОСОБА_2 не був стороною справи № 758/11344/18.
Водночас після відновлення роботи Єдиного державного реєстру судових рішень представник ОСОБА_2 надав суду текст ухвали Подільського районного суду міста Києва у справі № 758/11344/18, що підтверджується протоколом судового засідання від 05 вересня 2022 року, проте текст вказаної ухвали в матеріалах справи на час ознайомлення із нею відсутній (станом на 03 листопада 2022 року).
Крім того, зазначає, що, як убачається із судового рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 лютого 2020 року у справі № 520/17221/18, ОСОБА_2 належним чином здійснив свій обов`язок щодо повідомлення іпотекодержателя ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги та звернення стягнення на предмет іпотеки, та 15 серпня 2018 року таке повідомлення було отримано останнім, що також доводить факт того, що ОСОБА_1 мав можливість дізнатись про порушення своїх прав 15 серпня 2018 року.
Натомість суди першої та апеляційної інстанцій не враховали викладені обставини під час вирішення заяви ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов у січні 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1, позивач вказує на необґрунтованість вимог відповідача, просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позивач у відзиві зазначає, що підставою прийняття рішення судом першої інстанції щодо недійсності договору про відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія Укрфінансгруп" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Немм О. В. за реєстровим № 1365, є постанова Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у справі № 520/175/14-ц за заявою ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження, у якій зазначено, що фізична особа не може надавати фінансові послуги, зокрема бути кредитором у договорі факторингу. Отже, порушення ОСОБА_2 норм чинного законодавства під час укладення договору факторингу було виявлено 07 квітня 2020 року.
08 квітня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Федяєв С. В., надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що викладені ОСОБА_1 у відзиві обставини не спростовують доводів касаційної скарги, а тому остання підлягає задоволенню з викладених у ній підстав.
29 липня 2024 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач просить вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2023 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією в складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що заочним рішенням Київського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2015 року солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 07 серпня 2006 року № 014/0014/82/62326 в розмірі 446 440,37 доларів США, що еквівалентно 3 752 236,87 грн, витрати зі сплати судового збору 3 441 грн та витрати, пов`язані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідачів у судове засідання, в сумі 240 грн.
Згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 24 липня 2018 року та договором відступлення прав вимоги від 24 липня 2018 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило ПАТ "Оксі Банк" право вимоги за кредитним договором від 07 серпня 2006 року № 014/0014/82/62326.
24 липня 2018 року ПАТ "Оксі Банк" відступило право вимоги за договором іпотеки за зазначеним кредитним договором ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" відповідно до договору про відступлення права вимоги.
26 липня 2018 року ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № 26-07/18/1, право вимоги до ОСОБА_1 відступило ОСОБА_2 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, номер запису про іпотеку 28112427, дата реєстрації 08 серпня 2006 року, іпотекодавець ОСОБА_1, іпотекодержатель ОСОБА_2, перенесено із запису 27181345. Інформація про зміни іпотеки: номер запису про іпотеку 28112427, дата реєстрації 21 вересня 2018 року (а. с. 52-56, т. 1).
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у справі № 520/175/14-ц скасовано ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 13 червня 2019 року та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль". Вказаною постановою установлено, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 07 серпня 2006 року № 014/0014/82/62326 відбулася заміна кредитодавця ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп", який є фінансовою установою та має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу ОСОБА_2, який не може надавати фінансові послуги. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа (а. с. 143-147, т. 1).
Згідно з договором від 08 грудня 2020 року про розірвання договору відступлення права вимоги від 26 липня 2018 року № 26-07/18/1 ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" та ОСОБА_2 домовились про розірвання договору відступлення права вимоги та припинення прав і обов`язків за договором у день підписання (а. с. 153, т. 1).
08 грудня 2020 року ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінансгруп" відступило TOB "Інвестмент Корпорейшен" права вимоги за кредитним договором № 014/0014/82/62326, укладеним 07 серпня 2006 року із фізичною особою ОСОБА_1 .
Відповідно до ухвали Київського районного суду міста Одеси від 03 лютого 2021 року у справі № 520/175/14-ц задоволено заяву ТОВ "Інвестмент Корпорейшен" про заміну сторони виконавчого провадження. Замінено стягувача ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі одеської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Київського районного суду міста Одеси від 14 грудня 2015 року у справі № 520/175/14-ц його правонаступником ТОВ "Інвестмент Корпорейшен" (а. с. 46, 47, т. 1).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 подав відзив, в якому просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди заявника із судовими рішеннями щодо задоволенням позову в частині скасування запису про проведення державної реєстрації іпотеки за ОСОБА_2 та запису про реєстрацію іпотеки, тому в цій частині оскаржувані судові рішення на предмет законності та обґрунтованості Верховним Судом не перевіряються.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).