ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/4/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючого), Бенедисюка І. М., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,
представників учасників справи:
прокурора Офісу Генерального прокурора - Єреп В. В.,
позивача - не з`явився,
відповідача 1 - Мельник О. П.,
відповідача 2- не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 26.03.2024 (суддя Качур А.М.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 (головуючого: Бучинська Г. Б., судді: Філіпова Т. Л., Маціщук А. В.)
у справі № 918/4/24
за позовом Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вараської міської ради (далі - позивач, прокурор)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - відповідач 1, скаржник, ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"), Комунального підприємства "Вараштепловодоканал" Вараської міської ради (відповідач 2)
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 1 563 768,73 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивовано наявністю підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору від 28.01.2021 № 18042-ВЦ/5 на постачання електричної енергії та стягнення з відповідача коштів у розмірі 1 563 768,73 грн.
1.2. Правовою підставою позову визначено порушення відповідачем пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що полягає у недотриманні вимог щодо внесення змін до вказаного Договору, а також збільшенні ціни за одиницю товару в межах визначеної законодавством 10 % межі за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку.
2. Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій
2.1. Господарський суд Рівненської області рішенням від 26.03.2024 у справі № 918/4/24, залишеним без змін згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024, позовні вимоги задовольнив.
2.2. Суди дійшли висновку, що додаткові угоди до договору від 28.01.2021 № 18042-ВЦ/5 про постачання електричної енергії споживачу, укладені між сторонами за відсутності встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" підстав та з перевищенням максимального ліміту щодо можливої зміни ціни на товар (10 %), а отже, суди вважають обґрунтованими та правомірними позовні вимоги прокурора про визнання таких додаткових угод недійсними.
2.3. Крім того, суди встановили, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод мала місце переплата позивачем грошових коштів в розмірі 1 563 768,73 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", не погоджуючись із судовими рішеннями, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 і рішення Господарського суду Рівненської області від 26.03.2024 у справі № 918/4/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Обґрунтовуючи свою правову позицію, у поданій касаційній скарзі ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" із посиланням на п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми матеріального права, зокрема положення п. 14 ч. 1 ст. 92, ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 910/34333/17, від 25.11.2021 у справі № 917/269/21, від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20;
також скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оспорюваних рішень неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення статей 203, 215, ч. 3 статті 632 ЦК України, без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, КЦС ВС від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц, та порушили норми процесуального права ст.ст. 7, 76, 77, 86, 236 та 316 ГПК України;
скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, оскільки "прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови № 922/2321/22 не повною мірою відповідає наданим Міністерством економіки України роз`яснень щодо застосування норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та діям Уряду в частині затвердження норм, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, а й резонує з офіційною позицією щодо цього питання Держаудитслужби та більшості замовників у сфері публічних закупівель в частині неможливості ретроспективної дії відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду";
крім того, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо). При вирішенні зазначеної категорії справ ці питання є важливим, оскільки ринок електричної енергії є специфічним та перебуває у постійній динаміці і ціни на електричну енергію на ринку змінюються погодинно. Тому для визначення відсотків зростання ціни на ринку важливо визначити єдиний механізм визначення коливання ціни на ринку для можливості реалізації висновків, викладених у постанові Великої палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу прокурор заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Суди попередніх судових інстанцій встановили, що:
28.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (відповідач1 / постачальник) та Комунальне підприємство "Вараштепловодоканал" Вараської міської ради (відповідач 2 / споживач) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 18042-ВЦ/5 (далі - договір).
6.2. Вказаний договір сторони уклали відповідно до положень Законів України "Про публічні закупівлі", "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ.
6.3. Згідно із предметом цього договору постачальник продає електричну енергію споживачу (за кодом ДК 021:2015:09310000-5 - електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (п. 2.1 договору).
6.4. У пункті 2.2 договору встановлено, що загальний обсяг електричної енергії за цим договором становить: 2 646 304 кВт*год.
6.5. Згідно з пунктом 3.1. договору, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору. Відповідно до додатку 1 датою початку постачання електричної енергії є 01.02. 2021.
6.6. У пункті 5.1. договору зазначено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору.
6.7. Ціна цього договору становить 4 763 347,20 грн, в тому числі ПДВ складає 793 891,20 грн.
6.8. Згідно з додатком № 2 до договору ціна за спожиту електричну енергію за 1 кВт/год, становить 1,5 грн./кВт*год. без ПДВ та 1,8 грн./кВт*год. з ПДВ, що включає в себе тариф на послуги з передачі електричної енергії.
6.9. Відповідно до пункту 13.7. договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
6.10. З матеріалів справи також видно, що після укладення договору сторони, посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, уклали низку додаткових угод про внесення змін до договору, згідно з якими збільшено ціну за одиницю товару.
6.11. Позивач вказує, що у період дії договору ціна на електричну енергію збільшувалась у 10 разів, загалом з 1,5 грн без ПДВ до 3,44318 грн без ПДВ, тобто на 129,6 %.
6.12. Задля виконання договору відповідач 1 поставив відповідачу 2 товар на загальну суму 5 582 688,19 грн, а, зокрема, згідно з актами приймання-передавання за лютий 2021 року № А-6073107887 на суму 5 783,40 грн з ПДВ, який сплачено відповідно до платіжного доручення від 10.03.2021 № 3707; приймання-передавання за лютий 2021 року № А-6073107895 на суму 363 466,80 грн з ПДВ, сплачено відповідно до платіжного доручення від 10.03.2021 № 3708; приймання-передавання за березень 2021 року № А-6074329936 на суму 361 316,12 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 12.04. 2021 № 3863; приймання-передавання за березень 2021 року № А-6074329928 на суму 6 590,41 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 12.04.2021 3864; приймання-передавання за квітень 2021 року № А-6219529424 на суму 29 196,09 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 15.04.2021 № 3889; приймання-передавання за квітень 2021 року № А-6219529424 на суму 464,55 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 15.04.2021 № 3890; приймання-передавання за квітень 2021 року № А-6219529424 на суму 10 514,38 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжних доручень від 12.05.2021 № 4047, від 13.05.2021 № 4056; приймання-передавання за квітень 2021 року № А-6219529432 на суму 343 861,51 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжних доручень від 12.05.2021 № 4048, від 14.05.2021 № 4062; приймання-передавання за травень 2021 року № А-6122372060 на суму 333 362,68 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 31.05.2021 № 4186; приймання-передавання за травень 2021 року № А-6122372052 на суму 7 228,02 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 31.05.2021 № 4187; приймання-передавання за червень 2021 року № А-6076838777 на суму 305 348,64 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 30.06.2021 № 4372; приймання-передавання за червень 2021 року № А-6076838769 на суму 9 114,93 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 30.06.2021 № 4373; приймання-передавання за липень 2021 року № А-6077728316 на суму 268 404,04 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 11.08.2021 № 4615 від; приймання-передавання за липень 2021 року № А-6077728308 на суму 8 799,40 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 11.08.2021 № 4616; приймання-передавання за серпень 2021 року № А-6079146087 на суму 386 770,65 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 09.09.2021 № 4774; приймання-передавання за серпень 2021 року № А-6079146079 на суму 10 993,09 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 09.09.2021 № 4775; приймання-передавання за вересень 2021 року № 470011928/9/1 на суму 398 529,77 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 12.10.2021 № 4998; приймання-передавання за вересень 2021 року № 470011922/9/1 на суму 15 684,74 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 12.10.2021 № 4999; приймання-передавання за жовтень 2021 року № 470011922/10/1 на суму 14 458,52 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 18.11.2021 року № 5238; приймання-передавання за жовтень 2021 року № 470011928/10/1 на суму 505 351,87 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 19.11.2021 № 5247; приймання-передавання за листопад 2021 року № 470011928/11/1 на суму 487 671,35 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 13.12.2021 № 5380; приймання-передавання за листопад 2021 року № 470011922/11/1 на суму 12 421,25 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 13.12.2021 № 5381; приймання-передавання за грудень 2021 року № 470011922/12/1 на суму 12 166,00 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 17.01.2022 № 5585; приймання-передавання за грудень 2021 року № 470011928/12/1 на суму 581 235,52 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 17.01.2022 № 5584; приймання-передавання за січень 2022 року № 470011928/1/1 на суму 582 309,94 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 10.02.2022 № 066; приймання-передавання за січень 2022 року № 470011922/1/1 на суму 12 457,90 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 10.02.2022 № 067; приймання-передавання за лютий 2022 року № 470011922/1/1 - на суму 11 507,71 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 11.03.2022 № 0246; приймання-передавання за лютий 2022 року № 470011928/1/1 на суму 497 678,86 грн з ПДВ, сплачений відповідно до платіжного доручення від 11.03.2022 № 0247.
6.13. Прокурор у справі вказує, що додаткові угоди від 09.04.2021 № 1, від 07.06 2021, від 01.07 2021 № 3, № 4, від 27.08. 2021 № 5, від 07.10.2021 № 6, від 22.10. 2021 № 7, від 02.12. 2021 № 8, від 26.01.2022 № 10, від 27.01. 2022 № 11, від 28.01. 2022 № 12 до договору укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", а тому мають бути визнані недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти в розмірі 1 563 768,73 грн необхідно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Вараської міської ради, оскільки за період дії договору ціна на електричну енергію збільшувалась 10 разів, загалом з 1,5 грн без ПДВ до 3,44318 грн без ПДВ, тобто на 129,6 %.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою від 18.07.2024 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 918/4/24 за касаційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на підставі 1, 2, 3 ч.2 ст. 287 ГПК України.
7.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
8.2. Здійснюючи перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови в цій справі в межах вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та доводів касаційної скарги по суті спору, Верховний Суд зазначає таке.
8.3. Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.4. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
8.5. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).
8.6. При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
8.7. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.8. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
8.9. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8.10. Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
8.11. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
8.12. Частини 3, 5 ст. 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
8.13. У положеннях ч. 4 ст. 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
8.14. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
8.15. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
8.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
8.17. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
8.18. Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
8.19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
8.20. Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
8.21. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
8.22. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
8.23. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
8.24. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
8.25. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
8.26. Суди попередніх інстанцій встановили, що компетентним органом у цій справі є Вараська міська рада як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якої віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.
8.27. Вараська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", направила на адресу Вараської міської ради відповідний лист від 19.10.2023, яким повідомила про наявність наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади.
8.27.1. Згідно з наданою Вараською міською радою відповіддю, міськрада повідомила, що заходи щодо стягнення коштів радою не здійснювались.
8.27.2 У грудні 2023 року керівник Вараської окружної прокуратури повідомив Вараську міську раду про вжиття заходів щодо правового характеру, а саме підготовку подання позову про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошової суми, що є предметом цього спору.
8.28. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що прокурор довів наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконав приписи ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а саме: направлено повідомлення позивачу про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом.
8.29. Ураховуючи зазначене вище нормативно-правове регулювання, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи у цій частині, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність прокурором наявності підстав для представництва в суді інтересів держави.
8.30. При цьому підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у цьому випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.
8.31. Указаний висновок судів не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, тому доводи скаржника у цій частині є необґрунтованими.
8.32. У контексті наведеного Суд також звертається до правової позиції Великої Платати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.
8.33. Суд відзначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. У цій справі місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у цій справі в інтересах держави в особі міської ради як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади.
8.34. Верховний Суд також зауважує, що доводи скаржника стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, були предметом розгляду в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 918/323/23.
8.35.1. Так, у справі № 918/323/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин цієї справи, яка розглядається, керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області, звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткову угоду № 2 від 07.10.2022, додаткову угоду № 3 від 10.10.2022, додаткову угоду № 4 від 11.10.2022 до договору на постачання електричної енергії № 13118-ВЦ від 31.08.2022, які укладені між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а також стягнути кошти у розмірі 12 067,34 грн.