ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 363/756/20
провадження № 61-6051св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Хомичем Іваном Олександровичем, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2022 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності, визнання договорів дарування недійсними та витребування майна у добросовісного набувача.
Позов обґрунтований тим, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 серпня 2006 року у справі №2-3605/2006 розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 .
З 18 серпня 2006 року до 01 січня 2008 року вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
За період спільного проживання без реєстрації шлюбу вона з ОСОБА_2 не тільки спільно відпочивали, працювали, відвідували друзів та рідних, але й спільно набули майно.
У 2007 році в інтересах сім`ї вона з ОСОБА_2 збудували садовий будинок загальною площею 175,4 кв. м, який розташований за адресою: " АДРЕСА_1 (далі - садовий будинок), на земельній ділянці площею 0,0245 га, кадастровий номер 3221888800:38:108:0111, з цільовим призначенням для ведення садівництва (далі - земельна ділянка).
Будівництво садового будинку сторони почали під час перебування в шлюбі.
Незважаючи на те, що державна реєстрація права власності на садовий будинок здійснена лише 17 травня 2011 року, він був набутий у власність за час їхнього проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме, коли він був побудований.
01 грудня 2011 року ОСОБА_2, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, подарував ОСОБА_3 садовий будинок та земельну ділянку.
Оскільки договори дарування садового будинку та земельної ділянки від 01 грудня 2011 року укладено без письмової згоди позивачки як співвласника майна, тому є підстави для визнання цих договорів недійсними.
Надалі 02 лютого 2017 року ОСОБА_3 подарувала садовий будинок та земельну ділянку дочці - ОСОБА_4 .
У разі визнання недійсними договорів дарування від 01 грудня 2011 року, садовий будинок та земельна ділянка підлягають витребуванню від ОСОБА_4, оскільки вона набула їх безвідплатно у своєї матері.
Просила:
- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з 18 серпня 2006 року до 01 січня 2008 року;
- визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 садовий будинок:
- визнати недійсними договори дарування садового будинку та земельної ділянки від 01 грудня 2011 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Семенюк Т. В., реєстрові № № 2364, 2368 відповідно;
- витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_4 садовий будинок та земельну ділянку у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2022 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, у позові відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 лютого 2020 року.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовивши у позові про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, керувався тим, що ОСОБА_2 набув право власності на садовий будинок у 2007 році. Згідно з показаннями свідків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 після розірвання шлюбу деякий час проживали разом.
Однак показання свідків відрізняються між собою, інших доказів суду не надано.
Визнання позову ОСОБА_2, у якого конфлікті відносини з останнім власником садового будинку, стосується інтересів інших відповідачів, які заперечують проти задоволення позову, крім того, вимоги в цій частині не підтверджені належними і достовірними доказами у справі.
У частині позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності на садовий будинок позивачка не надала належних та допустимих доказів підтвердження її участі у поліпшенні умов проживання у будинку, а саме, купівлю будівельних матеріалів та техніки, оплати будівельних робіт, сплати комунальних послуг, спільного харчування, тощо. Згідно з копіями квитанцій, фіскальних та товарних чеків, видаткових накладних на придбання будівельних матеріалів ОСОБА_2 придбав їх в період з 10 серпня 2006 року до 25 квітня 2007 року, коли шлюб було розірвано.
Суди взяли до уваги, що шлюб розірвано у 2006 році, не встановлено факту спільного проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу, з урахуванням рішень судів у справі №363/3030/17, водночас садовий будинок побудований і введений в експлуатацію в 2007 році, земельна ділянка приватизована в 2010 році, а право власності на будинок зареєстроване у травні 2011 року та дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання садового будинку спільним сумісним майном.
У частині вимог про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна у добросовісного набувача суди дійшли висновку, що права позивачки не порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Хомича І. О. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, просила їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.
Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідка ОСОБА_7, яка могла підтвердити факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу.
Суди не взяли до уваги, що будівництво будинку розпочато під час перебування заявниці у шлюбі з ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції формально підійшов до вивчення обставин цієї справи та не врахував, що заявлена позивачкою вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу була звернена саме до ОСОБА_2, який визнав позов.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_4 мотивований тим, що клопотання про допит дочки позивачки як свідка, яка зареєстрована за однією адресою з ОСОБА_1, не заявлено у підготовчому засіданні та не проводився з огляду на процесуальну економію. Позивачка не заявляла про допит свідка в суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 не наводить обставин, які міг би повідомити свідок суду, що вплинуло б на правильність ухвалених рішень.
Оскільки поділ майна не проводився, посилання на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, є безпідставним.
Відзив ОСОБА_3 мотивований тим, що клопотання про допит свідка було заявлено під час розгляду справи по суті, тому суд мав підстави для залишення цього клопотання без задоволення.
Сам факт визнання позову не вказує на відсутність спору та порушених прав інших осіб.
Показання свідків та спільні фото не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.
Рішення судів є обґрунтованими, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно зі свідоцтвом про одруження від 17 вересня 1998 року, серія І-БК, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Мінського району м. Києва, актовий запис № 1239.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва 07 серпня 2006 року у справі № 2-3605/2006 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 18 серпня 2006 року. Сторони особисто були присутні в судовому засіданні. Під час розгляду вказаної справи з`ясовано, що протягом шести місяців сторони не ведуть спільне господарство та проживають окремо. З часу припинення шлюбних відносин та під час розгляду справи в суді примирення між сторонами не відбулось. Кожна із сторін не вважає можливим збереження сім`ї.
Відповідно до технічного паспорта на садовий будинок, виготовленого Комунальним підприємством "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" станом на 22 серпня 2007 року він був збудований у 2007 році.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 907121, виданого управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 20 листопада 2008 року № 846, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0245 га. Акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 22 січня 2010 року № 011094200188. Речові права третіх осіб (обмеження прав на землю) відсутні. У цьому державному акті зазначено, що у разі виникнення права спільної власності до акту додається "список співвласників земельної ділянки". У цьому списку ОСОБА_1 не зазначена як співвласник земельної ділянки.
Рішенням Виконавчого комітету Хотянівської сільської ради 05 травня 2011 року № 45 оформлено право власності на садовий будинок за ОСОБА_2, сертифікат відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам № КС 004998.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 11 травня 2011 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Хотянівської сільської ради від 05 травня 2011 року № 45, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить садовий будинок.
Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 17 травня 2011 року № 29980662 проведено державну реєстрацію садового будинку, який належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 травня 2011 року № 29980865 садовий будинок складається з: А - садового будинку, побудованого із цегли, загальною площею 175,4 кв. м, вартістю 995 220,00 грн, відсоток зносу - 0; І - колонки, вартістю 24 718,00 грн, 1-2 огорожі, вартістю 19 814,00 грн. Загальна вартість нерухомого майна становить 1 039 752,00 грн, рік забудови - 2007.
За змістом договору дарування земельної ділянки від 01 грудня 2011 року дарувальник доводив до відома обдаровувану, що відчужувана за цим договором земельна ділянки, є його особистою приватною власністю відповідно до умов шлюбного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Є. І. 27 червня 2008 року, реєстровий № 1219, осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану земельну ділянку (чи її частку), зокрема відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України (далі - СК України), немає.
За змістом договору дарування садового будинку від 01 грудня 2011 року дарувальник доводив до відома обдаровувану, що відчужуваний за цим договором садовий будинок, є його особистою приватною власністю, оскільки у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах на момент набуття права власності він не перебував, осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права у власності на відчужувану нерухомість (чи її частки), зокрема відповідно до статей 65, 74 та 97 СК України, немає.
Згідно з відповіддю Комунального підприємства "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" від 04 грудня 2017 року № 1298 право власності за ОСОБА_2 зареєстровано відповідно до свідоцтва про право власності, яке видане на підставі рішення Виконавчого комітету Хотянівської сільської ради від 05 травня 2011 року № 45.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 грудня 2019 року у справі № 363/3030/17, що залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_8, про визнання садового будинку об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання договорів дарування недійсними та витребування майна у добросовісного набувача відмовлено.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.