Постанова
Іменем України
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 759/7103/23
провадження № 61-5216св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
за касаційною скаргою адвоката Кулика Олега Ігоровича як представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у складі судді Горбенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики від 20 березня 2021 року за період з 01 січня 2022 року до 10 квітня 2023 року в розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 184 431,23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 указував на те, що 20 березня 2021 року між сторонами укладено договір позики, про що відповідач власноруч написала розписку. За умовами договору позивач передав у позику 4 825 620,00 грн, які позичальник зобов`язалась повернути до 30 грудня 2021 року, однак зобов`язання не виконала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 14 вересня 2023 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в розмірі 6 478 826,32 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 184 431,23 грн, інфляційні втрати - 1 468 775,09 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боргова розписка підтверджує передання грошових коштів та укладення між сторонами договору позики, умов якого відповідач не виконала, в установлений строк боргу не повернула. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання є підстави для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за вказаний позивачем період.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 06 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Опришка П. С. задовольнив частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 20 березня 2021 року в розмірі 4 987 984,53 грн, з яких: основна сума боргу - 4 825 620,00 грн, 3 % річних - 21 417,82 грн, інфляційні втрати - 140 946,71 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована наявністю обов`язкових підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення. ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг кошти, які зобов`язалась повернути, проте не повернула. Зміст розписки не містить відомостей про те, що надані у борг кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а метою їх отримання є інтереси сім`ї позичальника та позикодавця. Водночас вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання боржником зобов`язання за період вказаний позивачем включають нарахування після 24 лютого 2022 року, що не ґрунтується на законі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кулик О. І. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 350/1980/19.
На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що на день укладення договору позики сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Норма статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Позивач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірні кошти та не довів, що вони є його особистою приватною власністю. Договір дарування коштів, укладений 29 грудня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, нотаріально не посвідчений, тому є нікчемним.
У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Отримавши грошові кошти за договором позики, у відповідача виник обов`язок повернути позивачу борг у строк, вказаний в розписці, проте цього зроблено не було, через що він звернувся до суду з цим позовом.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
02 травня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між сторонами 16 лютого 2013 року зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року.
20 березня 2021 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 в борг 4 825 62,00 грн, які зобов`язалась повернути до 30 грудня 2021 року. На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 власноруч написала розписку.
Умови договору позики відповідач у встановлені строки не виконала.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.