ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 337/2735/22
провадження № 61-3355св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником ОСОБА_3, на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2022 року у складі судді Мальованого В. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ? приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С., про визнання майна особистою приватною власністю.
Позов мотивований тим, що їй та її сину ? ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці кожному) належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану квартиру нею було придбано на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2010 року № 1834, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Корнієнко Я. С. Вартість квартири становила 302 480,00 грн, що в еквіваленті станом на 30 грудня 2010 року - 38 000,00 доларів США. Вказана квартира була придбана нею за грошові кошти, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2, яка була набута у порядку приватизації. У свою чергу ця квартира належала на праві спільної часткової власності по 1/3 частці кожному трьом співвласникам, а саме: їй, ОСОБА_4 (її син) та її батькові - ОСОБА_5 . На підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2010 року № 1829, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Корнієнко Я. С. вказану квартиру продано ОСОБА_6 . Відповідно до пункту 5 зазначеного договору договірна вартість квартири за згодою сторін становила 270 640, 00 грн, що в еквіваленті станом на 30 грудня 2010 року становило 34 000 доларів США. Кошти від продажу квартири АДРЕСА_3 були розподілені на одну родину для придбання квартири АДРЕСА_4, відтак 1/2 частка цієї квартири є її особистою приватною власністю, адже була придбана нею за рахунок коштів, одержаних від продажу належної їй квартири.
На момент придбання зазначеної частки квартири вона не перебувала в шлюбних відносинах з відповідачем, що підтверджується рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2008 року у справі № 2-1861/08, яким шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що шлюбні відносини між сторонами припинені з 2007 року. Крім того, ОСОБА_2 у позовній заяві про розірвання шлюбу зазначав, що з жовтня 2007 року не проживає та не веде спільно господарство з нею. Факт того, що на момент придбання квартири вони не проживали разом, підтверджується й постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 04 березня 2009 року, в якій вказано, що в лютому 2009 року вона проживала разом з ОСОБА_7
01 серпня 2022 року вона звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С. з питанням посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, однак у посвідченні договору було відмовлено в усній формі. Відмова мотивована пунктом 12 договору купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року № 1834, за змістом якого правочин укладається за згодою ОСОБА_2 - другого з подружжя сторони покупця. Приватний нотаріус зробила висновок, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя та у посвідченні договору купівлі-продажу відмовила, адже відсутня на це згода ОСОБА_2 .
Позивач просила суд визнати 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 січня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2008 року, яке набрало законної сили 31 серпня 2008 року, шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано. Проте в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрації актів цивільного стану", статті 115 СК України, що діяли на момент розірвання шлюбу та якими було передбачено здійснення державної реєстрації розірвання шлюбу, сторони зареєстрували вказане судове рішення лише 25 квітня 2013 року.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Тобто той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Разом із тим, судом встановлено, що спірну 1/2 частку квартири позивач набула у спільну сумісну власність 30 грудня 2010 року, тобто ще перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Наведене підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2010 року, в пункті 12 якого зазначено, що правочин укладається за згодою ОСОБА_2 - другого з подружжя сторони покупця. Відповідно до згоди на укладення договору від 30 грудня 2010 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я. С., ОСОБА_2 надав свою згоду на укладення договору про купівлю його дружиною ОСОБА_1 у спільну сумісну власність подружжя 1/2 частки спірної квартири. При цьому зазначено, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкту нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя. Придбане майно також буде об`єктом права спільної сумісної власності, як таке, що набувається подружжям за час шлюбу. Договір купівлі-продажу, з яким ознайомився ОСОБА_2, укладається його дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які ними попередньо оговорені. Факт перебування ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у шлюбі підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, повторно виданим Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області 17 липня 2008 року, актовий запис №435 від 28 червня 1996 року.
Сукупність наданих позивачем на розгляд суду доказів свідчить про те, що джерелом набуття спірного майна були спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя. Позивач належних та допустимих доказів для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя та придбання спірного майна виключно за її особисті кошти не надала.
Апеляційний суд вказав, що у передбаченому законом порядку ні пункт 12 договору купівлі-продажу, ні заява відповідача про надання згоди на придбання спірного майна у спільну сумісну власність подружжя, недійсними не визнавалися. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 безпосередньо приймав участь в укладені правочину як чоловік ОСОБА_1 та законний представник іншого покупця давав згоду на укладення правочину. Посилання ОСОБА_1 на те, що спірне майно було придбане після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам справи. Рішення суду про розірвання шлюбу було зареєстроване сторонами лише 25 квітня 2013 року (актовий запис № 48) Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, а отже шлюб вважається розірваними саме з дати вчинення актового запису про розірвання шлюбу.
Крім того, продаж квартири, 1/3 частка якої належала позивачеві, здійснено було за 270 640,00 грн, отже ОСОБА_1 отримала від продажу 90 313,00 грн. Спірну квартиру було придбано за 302 480,00 грн. Доказів, що отримані від продажу свої частки квартири грошові кошти ОСОБА_1 витратила на придбання спірної квартири матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що на час придбання спірного майна позивач перебувала у фактичних шлюбних стосунках з іншим чоловіком, не є підставою для висновку про те, що спірна частка квартири була придбана за її особисті кошти. Додані позивачем до апеляційної скарги нові письмові докази апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки за положенням частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Фактів неможливості надання позивачем суду першої інстанції доданих до апеляційної скарги нових письмових доказів не встановлено.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, розподілити судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що з огляду на частину другу статті 114 СК України (в редакції станом на 2008 рік) вважала, що шлюб між нею та відповідачем припинений у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, а отже придбання нею нерухомості відбулося поза шлюбом, не за спільні кошти. Кошти на придбання спірної квартири були отримані в той самий день від продажу попередньої квартири, в тому числі й грошові кошти, отримані від її батька, тобто джерелом коштів на придбання спірної квартири були кошти, набуті її родинною внаслідок продажу власної нерухомості та власні збереження, набуті поза шлюбом.
Суди не звернули увагу на те, що в Державному реєстрі актів цивільного стану запис про шлюб, який було укладено 28 червня 1996 року, внесено лише 13 березня 2013 року і тільки після цього вже іншим органом реєстрації актів цивільного стану 25 квітня 2013 року було внесено запис про розірвання шлюбу. Суди не з`ясували яким чином реєструвалися вказані записи різними органами реєстрації актів цивільного стану, а постановлення в провину учасникам справи факту несвоєчасної реєстрації рішення про розірвання шлюбу взагалі не передбачено законодавством як порушення та не несе юридично значущого навантаження пов`язаного з легалізацію факту припинення шлюбу. При цьому, суди помилково виходили з того, що здійснюючи юридично значущі дії, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. У зв`язку з помилковим встановленням фактичних обставин щодо чинності шлюбу, у суду були відсутні підставі для висновку про презумпцію спільності майна сторін у справі.
Щодо згоди на відчуження, суди не врахували, що така згода є власним волевиявленням особи, а нотаріус при цьому лише її посвідчує нотаріально. При цьому нотаріус не здійснила оцінку відсутності статусу подружжя, а ОСОБА_2 був присутній при посвідченні угод як батько неповнолітнього, а не був запрошений як співвласник.
Безпідставною є позиція суду про необхідність оскарження наданої відповідачем згоди, адже така за своїм змістом є односторонньою декларацією, а нотаріус лише засвідчив справжність підпису та не здійснював встановлення дійсних намірів особи та її волевиявлення.
Також суди попередніх інстанцій позбавили її права на подання доказів та реалізацію права на здійснення доказування. Так, 29 вересня 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим вона подала клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 29 вересня 2022 року, з метою подання відповіді на відзив. Ухвалою від 06 жовтня 2022 року, без проведення підготовчого судового засідання, судом було закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду. При цьому суд посилався на те, що позивач та його представник не заперечували проти закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду, що не відповідає дійсності, оскільки лише 10 жовтня 2022 року в суді було зареєстровано відповідь на відзив та заява про проведення підготовчого судового засідання без участі сторони позивача, датовані 06 жовтня 2022 року. Отже, у разі постановлення ухвали 06 жовтня 2022 року, суд не міг дізнатись позицію позивача, викладену у клопотанні, отриманого лише 10 жовтня 2022 року. Крім того, загальновідомим є факт нанесення декількох ракетних ударів по м. Запоріжжі 06 жовтня 2022 року, що вплинуло на фізичну можливість зібрати нові докази, тоді як вже 02 листопада 2022 року суд першої інстанції ухвалив рішення у справі. У свою чергу апеляційний суд відмовив у виклику свідків та дослідженні нових доказів, чим обмежив її право на доказування та справедливий розгляд.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 2-7539/08, та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
08 серпня 2023 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 28 червня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірваний рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2008 року (рішення суду набрало законної сили 31 серпня 2008 року, а. с. 9).
Вказане судове рішення про розірвання шлюбу було зареєстроване 25 квітня 2013 року (актовий запис № 48) Хортицьким районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін у справі народився син - ОСОБА_4 .
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2010 року № 1834, посвідченого приватним нотаріусом Корнієнко Я. С., ОСОБА_1 та ОСОБА_4, син сторін, придбали у спільну часткову власність, по частці кожний, квартиру, розташовану в АДРЕСА_1, ринковою вартістю 302 480 грн., що становило еквівалент 38 000 доларів США (а. с.13).
Від імені неповнолітнього покупця ОСОБА_4 при укладені правочину діяв його законний представник ОСОБА_2 - відповідач.
Згідно з пунктом 12 договору купівлі-продажу від 30 грудня 2010 року другий з подружжя сторони покупця ? ОСОБА_2 надав згоду на вчинення цього правочину, яка посвідчена Корнієнко Я. С. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 30 грудня 2010 року по реєстру за № 1833.
Відповідно до згоди на укладення договору від 30 грудня 2010 року, ОСОБА_2 надав свою згоду на укладення договору про купівлю його дружиною ОСОБА_1 у спільну сумісну власність подружжя частки квартири за номером АДРЕСА_4 . В заяві зазначено, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкту нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя. Придбане майно також буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається подружжям за час шлюбу. Договір купівлі-продажу, з яким ознайомився ОСОБА_2, укладається його дружиною в інтересах сім`ї на умовах, які ними попередньо оговорені. Факт перебування у шлюбі ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1, повторно виданого Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Запорізькій області 17 липня 2008 року, актовий запис № 435 від 28 червня 1996 року (а. с. 47)
Того ж дня на підставі договору купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належала на підставі спільної часткової власності трьом власникам (по 1/3 частці кожному) ОСОБА_5 (батько позивача), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_4 (син сторін), була продана ОСОБА_6 . Договірна вартість цієї квартири за згодою сторін становить 270 640,00 грн, що еквівалентно 34 000 доларам США (а. с. 10). Зазначена квартира належала ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 вересня 2004 року № 14762.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 ЦК України).
У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що "відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права".