ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 317/1440/24
провадження № 61-7664св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Сколибог Олександр Сергійович, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2024 року у складі судді Нікітіна В.В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О. С., ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання незаконними та скасування постанови державного виконавця та акта державного виконавця.
Позов мотивований тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибога О. С. перебуває виконавче провадження ЗВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих листів про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості.
19 січня 2024 року з отриманого відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 у справі № 317/7021/23, ОСОБА_1 стало відомо, що описане та арештоване майно постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15 жовтня 2019 року, а саме: баня, погріб, альтанка, плавальний басейн, мангал стаціонарний, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить скаржнику, передано у власність актом про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 03 лютого 2020 року - стягувачу ОСОБА_2, за ціною третіх електронних торгів у розмірі 494 491,20 грн.
Позивач не погодився з діями приватного виконавця, вважав їх неправомірними та такими, що порушують його права власності на майно. Вказав, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований 27 листопада 2007 року за ОСОБА_1 . Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві приватної власності всі приналежності та складові частини зазначеного вище будинку.
Таким чином, під час передачі майна стягувачу в рахунок погашення суми боргу, приватний виконавець залишив поза увагою той факт, що баня, погріб, альтанка, плавальний басейн, мангал стаціонарний є приналежною річчю житлового будинку, виконують допоміжну (обслуговуючу) функцію вказаного будинку і не можуть бути самостійними об`єктами для визнання права власності, є складовою житлового будинку та не можуть бути відокремлені без їх пошкодження або істотного знищення. Також приватний виконавець не мав підстав передавати вказане майно на торги, передавати його стягувачу у рахунок погашення заборгованості, оскільки за цією адресою зареєстроване місце проживання неповнолітніх дітей позивача, а згоди орган опіки та піклування на передачу такого майна на реалізацію приватним виконавцем отримано не було.
Також вказав, що він вже звертався до Запорізького районного суду Запорізької області зі скаргою на дії приватного виконавця, проте ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 19 лютого 2024 року у справі № 317/2973/17 його скаргу залишено без розгляду через пропущення строку звернення з такою скаргою до суду.
Позивач просив:
визнати незаконними і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С. від 03 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (ЗВД № НОМЕР_2,НОМЕР_3, НОМЕР_1) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та акт приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Сколибог О. С. від 03 лютого 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (ЗВД № НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_1) про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, згідно яких передано стягувачу ОСОБА_2 наступне майно: баня літ. Г - площею 36,9 кв. м, погріб літ. ПГ - площею 25,2 кв. м, альтанки площею 9 кв. м, плавального басейну - площею 20 кв. м, мангала стаціонарного площею 4,5 кв. м.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2024 року, яка залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у зв`язку з тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства в позовному провадженні.
Судові рішення мотивовані тим, що:
предметом позову є визнання незаконними та скасування постанови та акту приватного виконавця Сколибога О. С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, які прийняті ним 03 березня 2020 року та за якими стягувачу ( ОСОБА_2 ) було передано частину майна боржника (позивача в цій справі) в рахунок погашення боргу. Вказані постанова та акт були прийняті приватним виконавцем в ході виконання судового рішення по справі № 317/2973/17, в якому позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є сторонами (боржник та стягувач відповідно). Таким чином, правовідносини в цій справі виникли у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 і стосуються прийнятих в межах цього виконавчого провадження рішень приватного виконавця, ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (у позовному провадженні).
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 27 березня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
cуди залишили поза увагою, що предметом позову в цій справі є оскарження дій приватного виконавця, пов`язаних з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб, тому до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову (висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 753/23824/18, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 569/12688/18, від 14 грудня 2022 року у справі № 372/30/21, від 09 грудня 2020 року у справі № 522/5065/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 755/15712/19);
зазначає, що вирішення цього спору в рамках подання скарги на дії та рішення приватного виконавця (в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України) буде порушенням норм чинного законодавства, так як цей спір стосується спору про право цивільне, пов`язане, зокрема, з належністю майна особі. На думку позивача, неможливо скасувати постанову та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу без залучення такого стягувача в якості відповідача із наданням йому всіх процесуальних прав, якими наділений відповідач згідно з нормами ЦПК України;
суди залишили поза увагою, що судові справи, у яких наявний спір про цивільне право, не можуть переглядатися у порядку здійснення провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного/приватного виконавця чи іншої посадової особи виконавчої служби (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18);
суди не звернули уваги, що процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 545/3103/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 752/1115/17).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції матеріали цивільної справи.
У липні 2024 року справа № 317/1440/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16 вказано, що:
"передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України. У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, неправильно визначив характер спірних правовідносин і помилково застосував до них норми статей 203, 215 ЦК України, визнавши з цих підстав неправомірною постанову та недійсним акт державного виконавця. Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 посилалися на незаконність дій державного виконавця. Суд установив, що порушення державним виконавцем пункту 4.5.9. Інструкції мало місце. Дана справа, яка переглядається, не може переглядатися в порядку провадження за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність спору про цивільне право. Оскільки нерухоме майно вже було передано стягувачеві, який оформив право власності на майно, ефективним способом захисту прав боржника могло бути лише пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Так, згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника".
У постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16 зазначено, що:
"якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62 цього Закону).
Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16. Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника. Оскільки предметом розгляду за скаргою ОСОБА_1 були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), то до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову, у зв`язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд мав залишити без розгляду і роз`яснити заявниці можливість вирішення спору в позовному провадженні".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) вказано, що:
"згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону № 606-XIV (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.