ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2024 року
м. Київ
справа № 201/3274/21
провадження № 61-4014св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи:приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Наталя Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна Вікторія Віталіївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скаргиОСОБА_1, подані представником ОСОБА_5, на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року у складі судді Ткаченко Н. В., додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2023 року у складі цього ж судді та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Златова Наталя Анатоліївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна Вікторія Віталіївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора, застосування наслідків недійсності правочину, визнання недійсним іпотечного договору, скасування рішень державного реєстратора,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - Дніпровський МНО) Златова Н. А., приватний нотаріус Дніпровського МНО Кухтіна В. В., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов О. М., у якому просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 12 травня 2017 року, серія та номер 7569, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Златовою Н. А.;
- скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського МНО Златової Н. А. від 12 травня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35146359;
- застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зміни інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про власника квартири АДРЕСА_1, а саме, припинивши право власності ОСОБА_3 (номер запису про право власності/довірчої власності 20359414) та реєстрацією набуття права власності за ОСОБА_2 ;
- визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 12 червня 2019 року, серія та номер 1411/ННО 838881, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського МНО Кухтіною В. В.;
- скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса Дніпровського МНО Кухтіної В. В. від 12 червня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47319547 (номер запису про іпотеку 31967629).
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що Кіровський районний суд міста Дніпропетровська заочним рішенням від 24 лютого 2015 року у справі № 203/6896/14 стягнув із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року у розмірі 2 456 000,00 грн.
За письмовою заявою відповідача Кіровський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 15 грудня 2016 року скасував вказане заочне рішення та призначив справу № 203/6896/14 до розгляду в загальному порядку.
Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року ОСОБА_2 відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, яка, у свою чергу, 12 червня 2019 року передала спірну нерухомість в іпотеку ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики.
Вважає, що укладення ОСОБА_2 , проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу свідчить про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий правочин спрямований на ухилення від виконання боргових зобов`язань та приховування майна, за рахунок якого можливо було б виконати в примусовому порядку рішення суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 23 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили про фраудаторність договору купівлі-продажу квартири від 12 травня 2017 року та іпотечного договору від 12 червня 2019 року.
На час укладення та нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири в реєстрі обтяжень була відсутня інформація про арешт нерухомого майна відповідача. Крім того, не існувало судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики.
Також під час розгляду справи позивач не довів, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є пов`язаними особами, які вступили у змову з метою невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором позики.
Дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог, суд не обговорював питання застосування позовної давності, вказавши, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська додатковим рішенням від 18 січня 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Чередник І. О. про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Заяву представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Кудрявцева Д. В. про розподіл судових витрат задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 12 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачам понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що у задоволенні цього позову відмовлено, а стороною відповідачів надані належні докази на підтвердження понесених витрат.
Разом із тим, врахувавши наявність клопотання позивача про зменшення розміру правничої допомоги та взявши до уваги складність справи, обсяг виконаної адвокатами роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений представником ОСОБА_2 розмір витрат підлягає зменшенню з 50 000,00 грн до 25 000,00 грн, а представником ОСОБА_3 - з 24 000,00 грн до 12 000,00 грн.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 березня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
На час укладання договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року були відсутні обмеження щодо розпорядження спірною квартирою, а також не існувало рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики.
Отже, сторона позивача не надала належних та допустимих доказів на підтвердження фраудаторності правочинів, що унеможливлює встановлення того факту, що під час укладання оспорюваного правочину ОСОБА_2 діяв умисно, зокрема з метою уникнення виконання майбутнього рішення суду та сплати заборгованості за договором позики за рахунок відчуженого майна - квартири.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 березня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що витрати на професійну правничу допомогу у присудженому судом першої інстанції розмірі є співмірними зі складністю цієї справи, надані адвокатами послуги відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просить скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23 грудня 2022 року, додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі та відмовити відповідачам у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували:
- під час вирішення спору по суті правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 та у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19, від 21 липня 2022 року у справі № 908/3468/13, від 21 вересня 2022 року у справі № 465/7204/19, від 24 листопада 2022 року у справі № 757/29728/17,
- під час вирішення питання про відшкодування відповідачам витрат на правничу допомогу правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справах № 756/2114/17 і № 335/8855/15, від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18.
Касаційні скарги ОСОБА_1 мотивував тим, що правочин, вчинений боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
ОСОБА_2, достеменно знаючи про наявність судового спору про стягнення боргу за договором позики, діяв очевидно недобросовісно та допустив зловживання правом власності з метою приховування майна, за рахунок якого можливо було б виконати в майбутньому рішення суду про стягнення такого боргу.
Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що ані відсутність обтяжень на майно боржника, ані відсутність судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на день укладення оспорюваного правочину на його фраудаторність не впливають. Визначальним у цьому випадку є наявність у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором та його обізнаність про таке зобов`язання та існування спору.
Водночас апеляційний суд не спростував і не надав правової оцінки наведеним в апеляційній скарзі доводам, обмежившись лише формальними висновками про те, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, а доводи апеляційної скарги нібито не ґрунтуються на нормах законодавства.
Під час розподілу судових витрат суд першої інстанції не врахував конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт тощо.
Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Аргументи інших учасників справи
У квітні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чередник І. О., а у травні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Кудрявцев Д. В. подали відзиви на касаційні скарги, у яких просили залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 04 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
18 жовтня 2023 року справа № 201/3274/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 27 червня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
19 лютого 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач отримав від позивача в борг 200 000,00 грн без визначення терміну повернення.
Кіровський районний суд міста Дніпропетровська заочним рішенням від 24 лютого 2015 року у справі № 203/6896/14-ц стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором позики у розмірі 2 456 000,00 грн (том 1, а. с. 36).
15 травня 2015 року державний виконавець Кіровського відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 203/6896/14-ц, виданого на підставі вказаного заочного рішення від 24 лютого 2015 року, наклав арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 та заборону на його відчуження, про що до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження за № 9678438.
Кіровський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою від 15 грудня 2016 року скасував заочне рішення цього ж суду від 24 лютого 2015 рокута призначив справу № 203/6896/14 до розгляду в загальному порядку на 23 січня 2017 року (том 1, а. с. 35).
02 березня 2017 року Центральний відділ Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області припинив обтяження (запис 9678438) нерухомого майна боржника ОСОБА_2 та завершив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 203/6896/14-ц.
На підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 7569, ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 153, 154).
Згідно з пунктами 1.5, 2.1 договору купівлі-продажу факт відсутності заборони відчуження квартири перевірено нотаріусом за допомогою електронних Державних реєстрів. За домовленістю сторін продаж майна вчинено за 1 589 470,00 грн. Фінансових або будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку сторони один до одного не мають. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру.
Таким чином, на час укладення та нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири в реєстрі обтяжень була відсутня інформація про арешт нерухомого майна відповідача ОСОБА_2
У розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації за 2017 рік ОСОБА_2 зазначив, що за відчуження нерухомого майна він отримав від ОСОБА_3 1 589 470,00 грн, а у розділі 13 "Фінансові зобов`язання" декларації вказав, що на підставі договору позики від 06 червня 1997 року винен ОСОБА_3 1 274 000,00 грн.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 12 червня 2019 року, за яким ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 у борг 100 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до12 червня 2022 року, між названими особами укладений нотаріально посвідчений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 155-157, 217).
Згідно з пунктами 1.3, 1.4 іпотечного договору вказана квартира належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 12 травня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н. А., реєстровий № 7569. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 травня 2017 року, номер запису про право власності 20359414, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1245321212101, реєстрацію здійснено державним реєстратором Златовою Н. А.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно предмет іпотеки під забороною або арештом не перебуває, що підтверджується інформаційною довідкою, отриманою приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. 12 червня 2019 року. Предмет іпотеки є приватною власністю іпотекодавця ОСОБА_3 (том 1, а. с. 226-236).
Верховний Суд постановою від 03 лютого 2021 року у справі № 203/6896/14-ц скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за період з 01 січня 2004 року до 30 липня 2014 року у розмірі 1 524 000,00 грн, а рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року у частині задоволення вказаних позовних вимог залишив у силі. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за період з 31 липня 2014 року до 30 жовтня 2014 року змінив, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови (том 1, а. с. 30-32).
05 березня 2021 року ОСОБА_1 отримав у Кіровському районному суді міста Дніпропетровська виконавчий лист у цивільній справі № 203/6896/14-ц, яким стягнено із ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року в сумі 1 724 000,00 грн (200 000,00 грн - основний борг, 1 524 000,00 грн - проценти), та пред`явив його до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозову О. М. (том 1, а. с. 29).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, зокрема, тим, що відповідачі уклали договір купівлі-продажу квартири у період існування для одного з них зобов`язання із погашення заборгованості та наявності з цього приводу судового спору, а отже, оспорюваний правочин є фраудаторним, оскільки мав на меті такий наслідок, як ухилення від виконання зобов`язань, тому може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства та зловживання правом.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, провадження № 61-1272св20).