ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18756/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Мельник В. А. (адвокат),
відповідача - Гуйда Д. М. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024,
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024
за позовом Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни
до Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав"
про визнання правочину недійсним.
1. Короткий зміст позовних вимог
До суду від Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни (далі - ФОП Гуц А. А., позивач) надійшла позовна заява до Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (далі - Спілка, відповідач) про визнання недійсним договору від 01.10.2022 № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав (далі - Договір).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний Договір за своїм змістом суперечить вимогам статті 91, 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання його недійсним.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 (суддя Котков О. В.) в позові відмовлено повністю.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 (суддя Котков О. В.) клопотання від 06.03.2024 б/н про стягнення судових витрат Спілки у справі № 910/18756/23 - задоволено повністю.
Стягнуто з ФОП Гуц А. А. на користь Спілки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень).
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (колегія суддів: Пантелієнко В. О., Сотніков С. В., Доманська М. Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі залишено без змін.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (колегія суддів: Пантелієнко В. О., Сотніков С. В., Доманська М. Л.) заяву Спілки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі задоволено.
Доповнено резолютивну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у справі № 910/18756/23 після першого абзацу абзацами наступного змісту:
"Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (ідентифікаційний код 42502769, адреса: 02002, м. Київ, вул. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 7) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень).
Зобов`язати Господарський суд м. Києва видати відповідний наказ".
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі (з врахуванням усунення недоліків) позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024; постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі № 910/18756/23; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним Договору.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо наявності чи відсутності у організації колективного управління, яка не є акредитованою, права на укладання договорів з користувачами, які передбачають збір винагороди та права на збір винагороди у сфері "право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою", якщо це право прямо не дозволено законом та/або здійснюється не за процедурою, встановленою законом у розрізі періодів:
з 30 травня 2022 до 31 грудня 2022 ( з урахуванням заборони, встановленої частиною четвертою статті 12 та норм підпункту 3) частини п`ятої статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (далі - Закон № 2415) та
з 01 січня 2023 по даний час (з урахуванням дозволів та процедур, передбачених підпунктом 4) пункту 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2415.
Аргументами скаржника також є, зокрема, таке:
- відповідач у цій справі є суб`єктом, що здійснює розширене колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав та інших правовласників в сфері суміжних прав та був акредитованою організацією колективного управління. Саме відповідач отримує винагороду за публічне виконання фонограмі зафіксованих у них виконань у різноманітних закладах. Тобто, наявність чи відсутність у відповідача права на укладення договорів, які передбачають збір такої винагороди стосується широкого кола суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території України. Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідачем, починаючи з червня 2022 року подано до господарських судів майже 250 позовів про стягнення винагороди з суб`єктів господарювання. Разом з тим, суть цієї скарги зводиться до того, що відповідач не вправі отримувати винагороду (роялті), починаючи з травня 2022 року у зв`язку із закінченням акредитації. З цим неодноразово погоджувалися у своїх судових рішеннях господарські суди. Проте, місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції дійшли протилежного висновку. Оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами, то наявність оскаржуваної постанови з цієї справи та постанов Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2023 у справі №904/654/23, Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/261/23, від 14.06.2023 у справі №925/32/23, від 14.02.2023 у справі №910/9688/22, в яких викладено протилежні висновки щодо можливості стягнення на користь винагороди (роялті) за період закінчення акредитації свідчать про те, що судами попередніх інстанцій сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними обставинами;
- ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного застосування судами норм матеріального права, оскільки судом апеляційної інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 75 ГПК України не взято до уваги встановлені обставини у справах № 910/17270/23, № 910/13782/23, № 904/654/23, № 910/261/23, № 925/32/23, № 910/9688/22;
- ця справа становить значний суспільний інтерес тому, що широке коло суб`єктів господарювання в Україні сплачують саме відповідачу винагороду (роялті), спільну для виконавців та виробників фонограм, за їх публічне виконання, адже саме відповідач був акредитований у відповідній сфері, а відповідач у майбутньому матиме можливість посилатися на оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення винагороди (роялті) за період закінчення строку його акредитації, що призведе до свавілля і неможливості захистити таких суб`єктів господарювання від недоброчесних дій відповідача.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткових судових рішень скаржник вказує на невідповідність висновків, викладених у оскаржуваних додаткових судових рішень, фактичним обставинам справи.
Позивач у своїй касаційній скарзі також зазначає про понесення витрат у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
5. Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Спілка просить Суд закрити провадження у справі № 914/1231/23 згідно з пунктом 6 статті 231 ГПК України, у зв`язку з тим, що 03.06.2024 ФОП Гуц А.А. припинила свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, про що свідчить запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Касаційна скарга подана позивачем після припинення підприємницької діяльності, а тому відсутність конкретного зазначення статусу скаржника ставить під сумнів правомірність самої касаційної скарги.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Між ФОП Гуц А. А. та Спілкою 01.10.2022 укладено договір №КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав.
Судами встановлено, що ФОП Гуц А. А., звертаючись до місцевого суду з позовом, вказала, що, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшла висновку, що оскаржуваний правочин вчинено з грубим порушенням вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону № 2415, з підстав того, що:
- оспорюваний договір суперечить вимогам прямої заборони на вчинення такого правочину, встановленого частиною четвертою статі 12 Закону №2415 станом на 01.10.2022;
- Спілка, станом на 01.10.2022, не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме не була акредитованою у сфері розширеного колективного управління право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою;
- такими діями відповідача було введено в оману позивача з метою заволодіння його коштами, що в результаті призвело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, зокрема таке:
- підставою для визнання недійсним Договору позивач визначила, що оскаржуваний правочин вчинений під впливом омани;
- факт обману та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, а саме ФОП Гуц А. А.;
- позивачем у встановленому законом порядку не доведено навмисного цілеспрямованого введення його відповідачем в оману стосовно фактів, які впливали на укладення договору, а також не зазначено конкретних обставин, щодо яких позивача було введено в оману;
- позивачем не зазначено, які його цивільні права порушені оспорюваним договором та яким чином такі права будуть відновлені у разі визнання оспорюваного правочину недійсним;
- виходячи із умов договору, визначених сторонами на власний розсуд, позивач фактично підтвердив відсутність зі сторони відповідача обману відносно обставин, які мають істотне значення, тоді як у позовній заяві не наведено належних обґрунтувань та не надано жодних доказів на підтвердження дефектів волі позивача на укладення оскаржуваного правочину чи наявності неправомірних дій відповідача при підписанні договору;
- підписавши спірний договір, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 Цивільного кодексу України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору;
- укладаючи спірний Договір позивач не був позбавлений права здійснити перевірку наявності у відповідача акредитації у сфері розширеного колективного управління, що входить у межі звичайної обачності при укладенні договору;
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів наявність правових підстав для визнання недійсним договору.
7. Касаційне провадження
У зв`язку з відпусткою судді Жайворонок Т. Є. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024, який наявний в матеріалах справи.
8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, згідно зі цією статтею зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору, який на думку скаржника, суперечить статтям 91, 203, 215 ЦК України та частині четвертій статті 12 Закону № 2415.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.
Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.
Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
Втім, Верховний Суд звертає увагу скаржника на таке.
Відповідно до статті 1 Закону №2415 терміни вживаються у такому значенні:
добровільне колективне управління - колективне управління, що здійснюється організаціями колективного управління, зареєстрованими у встановленому цим Законом порядку, виключно щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, включених до каталогу відповідної організації колективного управління;
каталог організації колективного управління - сукупність об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами на які управляє організація;
колективне управління - діяльність зі збору, розподілу та виплати правовласникам доходу від прав, що здійснюється в інтересах більше ніж одного правовласника на умовах та з дотриманням принципів, передбачених цим Законом;
користувач - будь-яка юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка вчиняє дії, що відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" вимагають отримання згоди від суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, або яка іншим чином повинна виплатити винагороду чи відрахування правовласникам;
обов`язкове колективне управління - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах;
організація колективного управління - громадське об`єднання зі статусом юридичної особи, зареєстроване в Установі, що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав;
розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах;
Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 12 Закону № 2415 передбачено, що організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції:
1) укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав;
2) укладають договори про партнерство, договори про представництво прав з іншими організаціями колективного управління;
3) збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам;
4) звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація;
5) забезпечують ведення реєстру правовласників, реєстру об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами щодо яких управляє організація;
6) здійснюють моніторинг правомірності використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління;
7) здійснюють інші функції, визначені цим Законом та статутом.
Добровільне колективне управління майновими авторськими та суміжними правами може здійснюватися в будь-якій сфері управління правами, крім тих, у яких здійснюється розширене або обов`язкове колективне управління.
Розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.
Розширене колективне управління передбачає право правовласників вилучати повністю або частково належні їм права на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав з управління акредитованої організації колективного управління в порядку, передбаченому цим Законом.
Розширене колективне управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в таких сферах:
1) публічне виконання музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів;
2) публічне сповіщення музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції;
3) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою;
4) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне сповіщення фонограм і зафіксованих у них виконань, відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою, крім кабельної ретрансляції;
Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється розширене колективне управління, визначений цією частиною, є вичерпним.
За кожною сферою розширеного колективного управління визначається одна акредитована організація за умови відсутності будь-яких конфліктів інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої діє така організація, та іншими категоріями правовласників, на користь яких має збиратись дохід від прав у відповідній сфері розширеного колективного управління. У випадку існування зазначеного конфлікту інтересів, Комісія визначає за критеріями та в порядку, визначеними частинами 4-10 статті 15 цього закону, додаткову акредитовану організацію для цієї сфери з-поміж організацій, які здійснюють діяльність переважно в інтересах відповідної іншої категорії правовласників. Юридично-правовий статус додаткової акредитованої організації означає, що ця організація не має права самостійно здійснювати збір доходу від прав з користувачів у відповідній сфері, але водночас має повноваження вимагати та отримати з акредитованої організації частку доходу від прав в цій сфері, яка належить категорії правовласників, в інтересах яких діє додаткова акредитована організація, для подальшого розподілу та виплати такої частки правовласникам цієї категорії. Правовласники відповідної категорії мають право відкликати свої права з додаткової акредитованої організації відповідно до розширеного колективного управління.
Одна організація колективного управління може бути акредитована на здійснення розширеного колективного управління у декількох сферах щодо декількох категорій правовласників, за умови відсутності конфлікту інтересів між різними категоріями правовласників.
Згідно зі пунктом 32 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону організації колективного управління, внесені до Реєстру організацій колективного управління, мають право тимчасово здійснювати добровільне колективне управління на підставі наданих їм правовласниками майнових прав у сфері розширеного колективного управління, передбаченій підпунктами 1 і (або) 2 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону, шляхом укладання договору з користувачами на умовах тарифу, що визначається організацією колективного управління для таких договорів без застосування порядку встановлення тарифів, передбаченого статтею 20 цього Закону, щодо творів, включених до каталогу цієї організації колективного управління, але не довше ніж 60 днів з дня публікації на офіційному веб-сайті Установи оголошення Установи про встановлення тарифу у відповідній із зазначених сфер за результатами узгодження шляхом переговорів або визначеного судом.