ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/1302/22
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
ОСОБА_1 - Лютянської Н.С.,
ОСОБА_2 - Агєєвої Е.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024
на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024,
на ухвалу попереднього засідання Господарського суду Харківської області від 22.01.2024
у справі № 922/1302/22
за заявою ОСОБА_2,
про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
ВСТАНОВИВ:
У справі № 922/1302/22 ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (Боржник), введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича та призначено попереднє засідання суду.
09.09.2022 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника № 69236.
Після оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 до суду надійшли заяви з грошовими вимогами до боржника від ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та Головного управління ДПС у м.Києві.
ОСОБА_1 у поданій заяві просив суд визнати його грошові вимоги до Боржника в розмірі:
- 1 309 458 500,00 грн (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 склало 50000000,00 доларів США (п`ятдесят мільйонів доларів США);
- 23 671 081,30 грн інфляційних витрат;
- 10 665 045,88 грн 3% річних;
- витрати зі сплати судового збору за подання заяви в розмірі 4962,00 грн.
Заявлені вимоги просив включити до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 .
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 27.06.2018 ОСОБА_5 отримав від нього у борг зазначені грошові кошти, що підтверджується розпискою від 27.06.2018, однак в строк до 27.10.2018 борг не повернув, що є підставою для виплати на його користь позиченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Артюх Ю.В. та ОСОБА_2 за результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_1 надіслали повідомлення, в якому проти заявлених вимог ОСОБА_1 заперечували у повному обсязі.
ОСОБА_2 наголошував на тому, що він ніколи не був знайомий зі ОСОБА_1, а відтак об`єктивно не міг отримувати від нього в борг грошових коштів, та як наслідок, підписувати будь-які документи, що могли стосуватися таких обставин.
Ухвалою суду від 03.03.2023 у справі № 922/1302/22 призначено судову почеркознавчу експертизу розписки від 27.06.2018, складеної від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 14.09.2023 витребувано у ОСОБА_1 відомості про доходи та місце роботи за період, що передував даті, зазначеній у розписках від 27.06.2018, а саме з 1991 по 2018 роки включно, за підписом керівника та головних бухгалтерів у формі довідок роботодавця або у формі звітності, передбаченої для фізичних осіб - підприємців. Зобов`язано Державну податкову службу України надати суду інформацію про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 1991 по 2018 роки включно.
На виконання вимог ухвали суду від 14.09.2023 від Державної податкової служби України разом із супровідним листом (вх.№31263) надійшли відомості з Державного реєстру про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Харківської області ухвалою від 22.01.2024 відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до Боржника; відхилив грошові вимоги ОСОБА_1 за заявою (вх. №11959 від 19.10.2022) з грошовими вимогами до Боржника.
Відхиляючи грошові вимоги ОСОБА_1 до Боржника, суд виходив з їх необґрунтованість та недоведеності. Враховуючи заперечення Боржника проти заявлених вимог, зокрема, факту отримання позики, суд встановив, що ОСОБА_1, всупереч обов`язку доказування обґрунтованості своїх грошових вимог сукупністю необхідних та достатніх доказів, не надав належних та допустимих доказів документального підтвердження своїх кредиторських вимог, зокрема, доказів передачі ОСОБА_2 грошових коштів у заявлено розмірі, а також джерел походження коштів та фінансової можливості передати у позику іншій фізичній особі-боржнику грошові кошти у розмірі 1 309 458 500,00 грн, яка була зазначена у розписці від 27.06.2018, у той час як сума доходу заявника за період близько десяти останніх років відповідно відомостей податкової декларації склала 240 701,38 грн.
При постановленні ухвали місцевий суд врахував правові висновки щодо застосування статті 204 ЦК України в поєднанні з положеннями КУзПБ при розгляді заяви з кредиторськими вимогами за борговою розпискою, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22.
За результатом попереднього засідання Господарським судом Харківської області постановлено ухвалу від 22.01.2024, визначено, що до реєстру вимог кредиторів фізичної особи ОСОБА_2 підлягають включенню вимоги ОСОБА_4 в розмірі 9 1055 623,70 грн основного боргу та 4962,00 грн витрат зі сплати судового збору, визнані ухвалою суду від 25.01.2023.
Відхилення грошових вимог ОСОБА_1 грошовими вимогами до Боржника ухвалою від 22.01.2024 свідчить про відсутність правових підстав для їх визнання в ухвалі суду за результатами попереднього засідання як підсумовуючого судового рішення.
Не погоджуючись з вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, винесену за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами у справі № 922/1302/22 залишив без змін; ухвалу від 22.01.2024, винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/1302/22, залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання грошових вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх недоведеністю, вказавши, що матеріали справи не міститься належних та допустимих доказів передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1309458500,00 грн. Крім того ОСОБА_1 як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не зміг пояснити джерело походження значних коштів, які він передавав Боржнику за борговою розпискою, як відбувалась передача коштів та ін.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить:
- скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у справі № 922/1302/22;
- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву та визнати його грошові вимоги;
- змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.01.2024, постановлену за результатами попереднього засідання, доповнивши її резолютивну частину інформацією в частині, що стосується визнаних судом (з урахуванням пункту 2 прохальної частини цієї касаційної скарги) грошових вимог ОСОБА_1 до боржника за його заявою.
Судові рішення оскаржуються в касаційному порядку на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - судами невірно застосовано положення статті 1046 ЦК України, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 707/2606/16-ц, від 18.07.2018 у справі № 143/280/17, від 01.06.2022 у справі № 559/2587/19, від 06.04.2020 справі № 464/5314/17, від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16.
Вказуючи, що у наведених постановах Верховний Суд виснував, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, скаржник не погоджується з позицією попередніх судових інстанції про те, що такий правовий висновок є застосовним лише у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду. Вказана позиція обґрунтована тим, що суди проігнорували презумпцію правомірності правочину, передбачену частиною першою статті 204 ЦК України.
В цьому аспекті ОСОБА_1 зазначає, що у разі не спростування правомірності договору позики, яким у даному випадку є боргова розписка, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Позиція інших учасників справи
Боржник подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 З посиланням на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22, просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, оскаржені ухвали суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Позиція Верховного Суду
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Об`єктом касаційного оскарження у цій справі є ухвала місцевого господарського суду про відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до Боржника, ухвала попереднього засідання та прийнята за результатом їх апеляційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції.
Відтак предметом судового розгляду є питання правомірності відмови у задоволенні заяви конкурсного кредитора - фізичної особи ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника у справі про неплатоспроможність останнього.
Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Відповідно до статті 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Згідно частини першої статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та розгляду їх заяв судом урегульовано нормами статті 45 КУзПБ.
Відповідно до частини першої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).
Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:
- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору. Отже, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови від 26.02.2019 у справі №908/710/18 від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 12.10.2021 у справі №01/1494 (14- 01/1494));
- законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником;
- надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України);
- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).
Така судова практика є сталою при застосуванні статей 45-47 КУзПБ, що містять правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.
У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся з грошовими вимогами до ОСОБА_2, просив суд визнати його грошові вимоги в розмірі:
- 1 309 458 500,00 грн (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018 становить 50000 000,00 (п`ятдесят мільйонів) доларів США;
- 23 671 081,30 грн - інфляційних витрат;
- 10 665 045,88 грн - 3% річних;
- витрати зі сплати судового збору за подання заяви (в розмірі 4 962,00 грн).
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на наявність боргової розписки від 27.06.2018, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 одержав у борг від ОСОБА_1 1 309 458 500 грн 00 коп. (один мільярд триста дев`ять мільйонів чотириста п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот гривень), що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим Національним банком України станом на 27.06.2018, складає еквівалент 50 000 000,00 доларів США (п`ятдесят мільйонів доларів США), які зобов`язується повернути в повному обсязі своєчасно до 27.06.2022, а у разі недотримання цього зобов`язання - виплатити вказану суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
На підтвердження чого до заяви додано копію розписки від 27.06.2018, складеної від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 .
Верховний Суд виходить з того, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 4) інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.