ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 260/8107/21
адміністративне провадження № К/990/2158/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів:Білак М.В., Губська О.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні, як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року (головуючий-суддя: Іванчулинець Д.В.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року (головуючий-суддя: Заверуха О.Б., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.)
у справі № 260/8107/21
за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (далі - ГСЦ МВС, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) (далі - третя особа), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 06 грудня 2021 року № 2/6/85-кп про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Закарпатській області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 грудня 2021 року наказом Головного сервісного центру МВС за № 2/6/85-кп позивача було звільнено з посади начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області за угодою сторін, з припиненням державної служби відповідно до ч. 2 ст. 86, ст.89 Закону України "Про державну службу".
Вищезазначений наказ про звільнення позивач уважає протиправним та незаконним, у зв`язку з чим і звернувся до суду з цим позовом.
Протиправність наказу про звільнення обґрунтовує тим, що з 22 листопада 2021 року по 05 грудня 2021 року позивач перебував у щорічній основній відпустці. 01 грудня 2021 року в телефонному режимі начальник Головного сервісного центру МВС повідомив позивача про необхідність приїхати на роботу. Того ж дня, у приміщенні регіонального сервісного центру ГСЦ МВС відбулася їх зустріч. В ході їхньої розмови начальник Головного сервісного центру МВС почав психологічно тиснути на позивача, вимагаючи від нього заяви на звільнення. Позивач під впливом керівника написав заяву на звільнення з посади за угодою сторін, незважаючи на те, що не мав жодних підстав та причин звільнятися.
02 грудня 2021 року, усвідомивши наслідок своїх дій, позивач написав заяву, відповідно до якої відкликав заяву від 01 грудня 2021 року про звільнення за угодою сторін.
Відповідна заява було зареєстрована канцелярією регіонального сервісного центру ГСЦ МВС та надіслана за допомогою електронного поштового зв`язку на офіційну адресу відповідача.
Не зважаючи на заяву позивача щодо відкликання заяви про звільнення за угодою сторін та перебування такого на лікарняному, 06 грудня 2021 року його звільнили із займаної посади.
Вищевказані дії позивач уважає неправомірними, а наказ про звільнення протиправним, оскільки на момент звільнення його з посади не було волевиявлення позивача щодо такого звільнення.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано наказ Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ від 06 грудня 2021 року за № 2/6/85-кп "Про звільнення ОСОБА_1";
- поновлено з 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області;
- стягнуто з Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у розмірі 284 116,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зі змісту заяви ОСОБА_1, датованої 06 грудня 2021 року, слідує, що позивач власноручно написав заяву про звільнення його з посади за угодою сторін з 06 грудня 2021 року.
Проте показання свідків, які були допитані в судовому засіданні, підтверджують, що така заява фактично написана 01 грудня 2021 року.
Суди зауважили, що Головним сервісним центром МВС не надано жодних доказів на підтвердження факту написання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін саме 06 грудня 2021 року, у день видання оскаржуваного наказу про звільнення.
Також суди встановили, що згідно з медичними висновками № 6С93-872Н-МС72-6ХХ2 від 03 грудня 2021 року та № РАН2-8ХСМ-Р29В-6НРВ від 10 грудня 2021 року, виданими Комунальним некомерційним підприємством "Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги", убачається, що з 02 грудня 2021 року по 10 грудня 2021 року та з 10 грудня 2021 року по 14 грудня 2021 року позивач був тимчасово непрацездатним.
Окрім того суди встановили, що питання стосовно написання позивачем заяви про звільнення саме 01 грудня 2021 року підтверджує факт написання останнім заяви про відкликання заяви на звільнення від 02 грудня 2021 року. Відповідач не заперечує того факту, що ця заява не була предметом розгляду по суті.
Отже, судами першої та апеляційної інстанції встановлено наявну розбіжність між датою фактичного підписання заяви позивачем про звільнення з посади за угодою сторін та між датою проставляння дати у нижньому лівому куті заяви про звільнення за угодою сторін.
Стосовно встановлення факту досягнення згоди сторін на звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, суди зазначили таке.
При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (роботодавцем) про припинення трудового договору за угодою сторін, такий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості можливе лише в разі взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) і працівника.
Згода ГСЦ МВС щодо звільнення позивача підтверджується резолюцією начальника ГСЦ МВС на вказаній заяві "до наказу" і виданням 06 грудня 2021 року наказу № 2/6/85-кп "Про звільнення ОСОБА_1"
Проте, 02 грудня 2021 року позивачем подано заяву про відкликання заяви про звільнення, яка зареєстрована 02 грудня 2021 Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), а 03 грудня 2021 року Головним сервісним центром МВС, що підтверджується відтисками штемпелів на заяві. У вказаній заяві позивач зазначає, що 01 грудня 2021 року подав заяву про звільнення із займаної посади, проте відкликає цю заяву на звільнення, залишається на посаді та продовжує виконувати свої посадові обов`язки. Просить вважати заяву про звільнення від 01 грудня 2021 року як таку, що не була подана, оскільки дана заява були написана під тиском, перебуваючи у відпустці.
Суди зазначили, що, враховуючи те, що заява позивача, датована 06 грудня 2021 року, не могла бути написана 06 грудня 2021 року, убачається, що між сторонами не було досягнуто домовленості з приводу звільнення ОСОБА_1 з посади за угодою сторін, тому таке звільнення не можна вважати таким, що відбулося "за угодою сторін", у зв`язку з відсутністю будь-яких домовленостей.
Під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент видання оскаржуваного наказу про звільнення (06 грудня 2021 року) волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору було відсутнім, що унеможливлює припинення трудового договору за угодою сторін.
Враховуючи відсутність домовленості між сторонами про припинення трудового договору саме 06 грудня 2021 року, встановлення факту написання заяви на звільнення 01 грудня 2021 року та надіслання позивачем 02 грудня 2021 року заяви про відкликання його заяви про звільнення за згодою сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звільнення позивача відбулося не у порядку та спосіб, що визначені законодавством про працю.
При визначенні розміру середнього заробітку позивача суди виходили з його заробітної плати за два останні повні відпрацьовані місяці жовтень-листопад 2021 року.
Так, суди встановили, що розрахований згідно даних довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) від 05 січня 2022 року № 31/7-18, середньоденний заробіток ОСОБА_1 дорівнює - 1894,11 грн. Період вимушеного прогулу становить з 07 грудня 2021 року по 11 липня 2022 року. З урахуванням кількості робочих днів (150) у зазначеному періоді середній заробіток, що підлягає стягненню на користь позивача, дорівнює 284 116,50 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року, у якій просив їх скасувати та передати справу на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 липня 2018 року у справі №814/2853/16, від 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18 та від 02 жовтня 2019 року у справі №816/350/16 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 Кодексів законів про працю України.
Також скаржник посилається на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України та вказує, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не досліджено зібрані у справі докази (п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України).
Скаржник вказує, що, на переконання суду першої інстанції, свідок ОСОБА_2, начальник ГСЦ МВС, підтвердив факт написання заяви позивачем під час робочої поїздки до Закарпатської області, оскільки судом встановлено, що така зустріч відбулась саме 01 грудня 2021 року, а не 06 грудня 2021 року.
З такими твердженнями суду відповідач не погоджується, оскільки свідок ОСОБА_2, надаючи пояснення у судовому засіданні суду першої інстанції, дійсно не заперечував факт зустрічі з позивачем 01 грудня 2021 року у приміщенні РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, однак вказав, що згадати обставини та умови написання ОСОБА_1 заяви про звільнення не може, оскільки пройшло забагато часу.
Отже, як зазначає скаржник, рішення суду ґрунтується на обставинах, встановлених на підставі недостовірних доказів, оскільки самі по собі зазначені обставини не доводять, що заява позивача від 06 грудня 2021 року про звільнення за згодою сторін була написана 01 грудня 2021 року.
Також судом першої інстанції в порушення частини третьої статті 90 КАС України не взято до уваги пояснення свідка ОСОБА_3, начальника управління персоналом ГСЦ МВС, яка вказала, що заява ОСОБА_1 про звільнення від 06 грудня 2021 року надійшла у період з 09:30 год до 10:00 год 06 грудня 2021 року, та звільнення відбулося того самого дня.
Поза увагою суду також залишились пояснення свідка ОСОБА_3 в частині того, що 03 грудня 2021 року у ГСЦ МВС була зареєстрована подана позивачем 02 грудня 2021 року заява про відкликання заяви про звільнення від 01 грудня 2021 року, у відповідь на яку ОСОБА_1 03 грудня 2021 року було повідомлено, що заява від 01 грудня 2021 року до ГСЦ МВС не надходила.
Судами першої та апеляційної інстанцій в порушення частини третьої статті 90 КАС України не здобуто беззаперечних доказів того, що 01 грудня 2021 року позивачем була написана саме заява про звільнення за угодою сторін, датована 06 грудня 2021 року, та передана ОСОБА_2, тому твердження цих судів в зазначеній частині судових рішень не ґрунтуються на вимогах закону та не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог, однак є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Окрім того, судами першої та апеляційної інстанцій в порушення частини четвертої статті 90 КАС України залишено поза увагою той факт, що позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення начальником ГСЦ МВС ОСОБА_2 тиску на нього та примушування до написання заяви про звільнення. Також позивачем не надано доказів звернення у встановленому законодавством порядку до відповідних органів, зокрема центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, що є обов`язковою вимогою Закону України "Про державну службу", органів внутрішніх справ, прокуратури, органів внутрішньої безпеки тощо.
Також скаржник зауважує, що суд першої інстанції посилається на пункт 5.10 Національного стандарту ДСТУ 41636:2020 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" (далі - ДСТУ) (набрав чинності 01 вересня 2021 року), яким передбачено, що дата документа - це, відповідно, дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення.
Однак, таке посилання суду є безпідставним, оскільки відповідно до положень пункту 1.1 розділу 1 ДСТУ цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації, зокрема на: організаційні (положення, статути, посадові інструкції, штатні розписи тощо); розпорядчі (постанови, рішення, накази, розпорядження); інформаційно-аналітичні (акти, довідки, доповідні записки, пояснювальні записки, службові листи тощо) документи, створювані в результаті діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій та інших юридичних осіб незалежно від їхнього функціонального цільового призначення, рівня і масштабу діяльності та форми власності.
Отже, як зауважує скаржник, визначена розділом 1 вказаного ДСТУ сфера його застосування поширюється на організаційно-розпорядчі документи, до яких заяви працівників про звільнення з посад, у тому числі і за угодою сторін, не відносяться.
В ГСЦ МВС станом на 06 грудня 2021 року, тобто на день надходження заяви ОСОБА_1 про звільнення від 06 грудня 2021 року за угодою сторін, не було його заяви про відкликання заяви від 06 грудня 2021 про звільнення.
У матеріалах судової справи відсутні докази відкликання ОСОБА_1 заяви про звільнення від 06 грудня 2021 року за угодою сторін та наявності згоди керівництва ГСЦ МВС на анулювання домовленості з позивачем щодо його звільнення.
На думку скаржника, звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. У свою чергу, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов`язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.
Звільнення за угодою сторін не є одноосібним рішенням працівника, тому у даному випадку також потрібна згода роботодавця на відкликання заяви. Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін.
В ході судового розгляду судами також встановлено, що заява, яка датована 06 грудня 2021 року, власноручно написана ОСОБА_1, однак така заява фактично написана 01 грудня 2021 року.
Окрім того, 02 грудня 2021 року позивачем подано заяву про відкликання заяви про звільнення, яка зареєстрована того ж дня регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), що підтверджується відтиском штемпелю канцелярії.
З огляду на вказане, 02 грудня 2021 року позивач виявив небажання звільнятися з посади, а заява про звільнення була написана ним саме 01 грудня 2021 року, хоча датована, як вже зазначалося вище, 06 грудня 2021 року.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про те, що наказ про звільнення є незаконним та необґрунтованим, а відтак наявні підстави для задоволення адміністративного позову.
Також позивач вказує, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду, які необхідно врахувати при розгляді цієї справи, ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.
Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України третя особа не скористалась, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного сервісного центру МВС на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2022 року з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 08 серпня 2024 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, 27 квітня 2020 року наказом Головного сервісного центру МВС №2/6/1-кп ОСОБА_1 призначено на посаду начальника регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) з 28 квітня 2020 року в порядку переведення на нижчу посаду з Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатській області відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 та ст. 50 Закону України "Про державну службу", зі збереженням раніше присвоєного 4 рангу державного службовця.
10 листопада 2021 року наказом Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (далі Головний сервісний центр МВС) № 129 рв позивачу було надано частину щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 14 календарних днів з 22 листопада 2021 року по 05 грудня 2021 року.
ОСОБА_1 була написана заява про звільнення його із займаної посади та припинення державної служби.
Зі змісту згаданої заяви випливає, що вона датована 06 грудня 2021 року, проте позивач стверджує, що така заява фактично написана ним 01 грудня 2021 року.
02 грудня 2021 року позивачем подано заяву про відкликання заяви про звільнення, яка зареєстрована 02 грудня 2021 Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), а 03 грудня 2021 року Головним сервісним центром МВС, що підтверджується відтисками штемпелів на заяві.
У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 01 грудня 2021 року подав заяву про звільнення із займаної посади, проте відкликає цю заяву на звільнення, залишається на посаді та продовжує виконувати свої посадові обов`язки. Просить вважати заяву про звільнення від 01 грудня 2021 року як таку, що не була подана, оскільки дана заява була написана під тиском, перебуваючи у відпустці.
Листом Головного сервісного центру МВС від 03 грудня 2021 року, підписаному т.в.о. начальника Головного сервісного центру МВС Ю. Смольяніновим, повідомлено ОСОБА_1 про те, що заява від 01 грудня 2021 року про його звільнення за угодою сторін до Головного сервісного центру МВС не надходила та не розглядалась.
Згідно з медичними висновками № 6С93-872Н-МС72-6ХХ2 від 03 грудня 2021 року та № РАН2-8ХСМ-Р29В-6НРВ від 10 грудня 2021 року, виданими Комунальним некомерційним підприємством "Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги", убачається, що з 02 грудня 2021 року по 10 грудня 2021 року та з 10 грудня 2021 року по 14 грудня 2021 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним.
06 грудня 2021 року наказом Головного сервісного центру МВС № 2/6/85-кп було звільнено позивача з посади начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) 06 грудня 2021 року за угодою сторін, з припиненням державної служби.
Вважаючи цей наказ протиправним, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
ІІІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 липня 2018 року у справі №814/2853/16, від 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18 та від 02 жовтня 2019 року у справі №816/350/16 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 Кодексів законів про працю України; а також на підставі пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України, адже судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не досліджено зібрані у справі докази (п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України).