ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 640/14569/21
адміністративне провадження № К/990/17264/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Губської О. А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року (суддя Аверкова В. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Файдюк В. В., Черпіцька Л. Т.)
І. Суть спору
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат ВРУ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 29 серпня 2019 року;
- зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 29 серпня 2019 року у сумі 121 515,40 грн;
- зобов`язати Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що Апаратом ВРУ у порушення вимог чинного законодавства України не виплачено позивачеві при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 29 серпня 2019 року, а тому відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 відповідну грошову компенсацію та середній заробіток за весь час затримки виплати цієї компенсації.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи.
Розпорядженнями керівника Апарату ВРУ від 30 листопада 2007 року № 8046, від 21 грудня 2012 року № 5911, від 03 грудня 2014 року № 7440, від 09 червня 2015 року № 6433, від 11 травня 2016 року № 1550-к ОСОБА_1 було зараховано: з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року - на посаду помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_2 ; з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2024 року - на посаду помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_3 ; з 28 листопада 2014 року по 01 червня 2015 року - на посаду помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 ; з 02 червня 2015 року по 03 травня 2016 року - на посаду помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 ; з 04 травня 2016 року по 29 серпня 2019 року - на посаду помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 .
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату ВРУ від 27 серпня 2019 року № 1305-к помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 Кодексу законів про працю України. Указаним розпорядженням також передбачено виплату компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки згідно зі статтею 19 Закону України "Про відпустки", у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" згідно з Додатком.
У Додатку до Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату ВРУ від 27 серпня 2019 року № 1305-к зазначено, що кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки ОСОБА_1 при звільненні складала 142,5 дні.
20 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання довідок щодо заробітної плати за період 2012 - 2019 роки та виплату компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.
У відповідь на цю заяву, Апарат ВРУ направив позивачу лист від 17 травня 2021 року № 15/26-2021, у якому зазначив, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення ОСОБА_1 (станом на 12 грудня 2012 року, 27 листопада 2014 року, 29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2, ОСОБА_3 було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку. Апарат ВРУ зазначив, що здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку не вбачається можливим. До цього листа відповідач долучив довідку, з якої вбачається, що за період роботи з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року не використано 142,5 календарних дні щорічної основної відпустки. Також у вказаній довідці зазначено, що народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці та компенсацію за невикористану відпустку.
Не погоджуючись з бездіяльністю Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 29 серпня 2019 року. Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 29 серпня 2019 року. Зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, застосовуючи правову позицію Верховного Суду, сформовану у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц, виходив з того, що оскільки позивач був прийнятий на посаду та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату ВРУ, то це означає, що він перебував у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із відповідним народним депутатом ВРУ, а тому видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ.
Суди попередніх інстанцій виснували, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці. Таким чином, обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації. У даному випадку визначення конкретної суми, що підлягає до виплати до задоволення не підлягає, оскільки спір стосується не розміру суми компенсації, а взагалі права позивача на її отримання.
Поряд з цим, суди зауважили, що розрахунок суми компенсації за невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки належить до повноважень Апарату ВРУ, а тому належним способом захисту прав та інтересів позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
У частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суди першої та апеляційної інстанцій зазначали, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу повного розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Разом з цим, при вирішенні спору по суті в цій частині позовних вимог суди вказують, що всі доводи представника відповідача щодо порядку обчислення періоду затримки розрахунку, визначення його розміру, та порядку виплати не є предметом розгляду даної адміністративної справи і не підлягає оцінці судом, адже позивач у позовній заяві не визначав конкретного періоду та суми до стягнення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
07 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Апарату ВРУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 05 серпня 2024 року (у зв`язку з обранням судді Шевцової Н. В. до складу Великої Палати Верховного Суду та звільненням судді ОСОБА_5 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Білак М. В., Губська О. А.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі Апарат ВРУ просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування позиції скаржник посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц, з приводу того, що помічник-консультант народного депутата України перебуває у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із народним депутатом України, тому видатки має нести саме Апарат ВРУ.
Також Апарат ВРУ зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки щодо застосування норм статей 116, 117 КЗпП України, викладені Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 524/5572/16-а, від 28 листопада 2019 року у справі № 360/1159/19, від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 826/3730/16, а також висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
На думку відповідача, сам факт прийняття та звільнення помічників-консультантів народних депутатів України розпорядженнями керівництва Апарату ВРУ не може свідчити про те, що сторони у справі перебувають у трудових правовідносинах. Правовий статус, умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин помічників-консультантів народного депутата України, визначені спеціальним законодавством - статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року за № 379/95-ВР, відповідно до яких, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень, а не Апарат ВРУ. Наведене, на думку скаржника, дає підстави уважати, що законодавець не розглядав такі правовідносини у класичному розумінні трудових, які визначені КЗпП Україні, а тому окремо врегулював їх на законодавчому рівні та відповідним Положенням, фактично визначив безпосереднім роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України.
Апарат ВРУ наголошує, що лише здійснював кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцями - народним депутатом України VI скликання ОСОБА_2 та народним депутатом України VIІ та VIІІ скликання ОСОБА_3 . При цьому, зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно у межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України). Так, відповідно до частини третьої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та частини другої статті 3.2. Положення виплата компенсації за невикористані дні щорічної (та додаткової) відпустки, так само як і будь-які інші виплати помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці його помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Підкреслює, що у розпорядженні керівника Апарату ВРУ від 27 серпня 2019 року № 1305-к про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України було вказано, що виплату компенсації за 142,5 календарних днів невикористаної основної відпустки має бути здійснено у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_3, для оплати праці помічників-консультантів.
Скаржник уважає, що специфіка правового статусу помічників-консультантів народних депутатів України та відсутність фактичних трудових правовідносин між сторонами у справі, дає право стверджувати про наявність обґрунтованих підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.
Також, на переконання відповідача під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, які зводяться до того, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача лише тоді, коли відбудеться факт виплати йому грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки. Однак, звертає увагу, що у спірних правовідносинах на момент подачі цієї касаційної скарги відсутня подія фактичного розрахунку. За таких обставин, позовна вимога у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, на думку Апарату ВРУ, є передчасною, а суди попередніх інстанції не врахували позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 360/1159/19 та від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, і дійшли невірного висновку про зобов`язання Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Також, за твердженням скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 826/3730/16 та у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 524/5572/16-а, відповідно до якого термін проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником відповідно до статті 116 КЗпП України у випадку спірних правовідносин повинен обраховуватися, починаючи з дати звернення працівника із зазначеною вимогою до роботодавця.
Відповідач звертає увагу, що позивач під час його звільнення (29 серпня 2019 року) не порушував питання про виплату йому компенсації за всі дні невикористаної відпустки, а звернувся лише у травні 2021 року, тобто Апарат ВРУ на момент звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України не був обізнаний про його претензії щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
Апарат ВРУ підкреслює ту обставину, що судами попередніх інстанцій не було визначено конкретного розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки позивача за період її роботи з 27 листопада 2007 року по 29 серпня 2019 року, що, на думку скаржника, фактично зробило неможливим правильне визначення суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивача, хоча за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 і від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, компетенція стосовно зменшення розміру середнього заробітку належить суду, який розглядає трудовий спір. Відповідач уважає, що саме суд має надати оцінку обставинам конкретної справи, врахувати, зокрема, розмір заборгованості роботодавця, період затримки виплати, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також інші обставини справи, які можуть бути підставами для зменшення відповідного стягнення, про що і зауважувала Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах.
Своєю чергою, здійснивши розрахунок середнього заробітку за частиною першою статті 117 КЗпП України, розмір якого склав 1 372 892,67 грн, Апарат ВРУ наголошує, що виплата позивачу такої значної суми коштів у порівнянні із невиплаченою сумою компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки може призвести до нерозумних та несправедливих наслідків для відповідача, як державного органу, фінансування якого здійснюється виключно з Державного бюджету України.
Водночас, Апарат ВРУ послався на порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства, оскільки не зобов`язав позивача сплатити судовий збір за позовну вимогу про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку, яка за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, підлягає оплаті судовим збором.
Адвокатом Цикалевичем В. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зазначає, що грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивача і належить до сум, що підлягають виплаті у день його звільнення, а тому відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України звернення позивача до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком. При цьому, порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні працівника є порушенням законодавства про оплату праці та має наслідком настання відповідальності за статтею 117 КЗпП України.
Представник позивача звертає увагу, що нормою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом. При цьому, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Крім того, представник позивача просить суд під час перегляду цієї справи в касаційному порядку врахувати правові позиції, сформовані у подібних правовідносинах Верховним Судом, а саме: у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц, а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року у справі № К/800/5905/16.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України визначені статтею 34 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII "Про статус народного депутата України" (далі - Закон № 2790-XII) і Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою ВРУ від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).
Стаття 34 Закону № 2790-XII визначає, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами і прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується ВРУ.
Приписами частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII установлено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
У випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України (частина шоста статті 34 Закону № 2790-XII).
Аналогічні за змістом норми містяться також у частині другій статті 4.6 Положення № 379/95-ВР.
Згідно зі статтею 1.1 Положення № 379/95-ВР відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються Законом України "Про статус народного депутата України", іншими законами та прийнятим відповідно до них цим Положенням. Помічником-консультантом народного депутата України може бути лише громадянин України, який має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата України перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата України прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
За правилами статті 3.1 Положення № 379/95-ВР персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Відповідно до статті 3.2 Положення № 379/95-ВР помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
У статті 4.1 Положення № 379/95-ВР визначено, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Відповідно до статті 4.4 Положення № 379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки". Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України. Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває. Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває.
Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Приписами частин першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Такі норми кореспондуються з приписами частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.
Частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент зарахування позивача на посаду) визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини третя, четверта статті 24 КЗпП України).
Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 20 листопада 2011 року № 734 (далі - Положення № 734) визначено, що Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
До повноважень Апарату Верховної Ради України у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України, згідно з підпунктами 1, 5 пункту 10 вказаного Положення, належить, зокрема, забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України, а також забезпечення в установленому порядку належних умов праці, соціально-побутових та житлових умов народним депутатам України, працівникам Апарату.
VІІ. Висновки Верховного Суду
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 липня 2022 року касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 1, 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: посилання скаржника на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц; судами попередніх інстанцій не враховані висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 524/5572/16-а, від 28 листопада 2019 року у справі № 360/1159/19, від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 826/3730/16, а також висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.