ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2024 року
м. Київ
справа №420/11093/20
адміністративне провадження № К/9901/21144/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Губської О. А., Радишевської О. Р.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року (головуючий суддя Левчук О. А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (суддя-доповідач Шеметенко Л. П., судді: Стас Л. В., Турецька І. О.),
І. Суть спору
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - відповідач, Спеціалізована прокуратура), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року;
- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на день видання наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним усіх розрахунків, а саме виплат грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, що суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його права.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
У період з 29 липня 2002 року по 23 березня 2020 року ОСОБА_1 проходив службу на прокурорсько-слідчих посадах в органах військової прокуратури.
Наказом Військового прокурора Південного регіону України від 23 березня 2020 року № 322к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України з 23 березня 2020 року.
Згідно з довідкою Військової прокуратури Південного регіону України від 26 березня 2020 року № 11-992вих20, ОСОБА_1, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, має право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів, з 2015 року по теперішній час зазначена додаткова відпустка не надавалась, залишок невикористаної відпустки із розрахунку 15 днів щорічно за період 2015 - 2020 роки складає 90 днів.
15 липня 2020 року позивач звернувся до Військової прокуратури Південного регіону України із заявою, у якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2020 року, передбаченої пунктом 2 статті 82 Закону України "Про прокуратуру".
Листом Військової прокуратури Південного регіону України від 13 серпня 2020 року № 2719вих20 надано відповідь та повідомлено позивача, що Військова прокуратура Південного регіону України не має повноважень та можливості змінити обсяги виплат без затверджених розпорядником бюджетних коштів вищого рівня змін до кошторису. За погодженням з розпорядником бюджетних коштів вищого рівня та збільшенням відповідного кошторису, може бути прийнято рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки згідно з чинним законодавством, про що буде повідомлено.
Уважаючи, що на день видання наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не проведено з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за період з 2015- 2020 роки, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач не набув права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, оскільки його не було звільнено із військової служби, хоча законодавством чітко встановлено момент набуття права на отримання грошової компенсації - "у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби", що унеможливлює задоволення позову.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2024 року (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку) визначено склад суду: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Губська О. А., Радишевська О. Р.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування позиції, позивач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, щодо застосування для вирішення спору приписів Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки" у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" та частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівнику у разі звільнення грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.
Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, у якому, не погоджуючись з касаційною скаргою позивача, стверджує, що правовідносини у цій справі та справі № 160/10875/19 не є подібними.
Також Спеціалізована прокуратура стверджує, що компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною другою статті 82 Закону України "Про прокуратуру", виплачується у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби. Однак наказом Військового прокурора Південного регіону України від 23 березня 2020 року № 322-к позивача звільнено з посади та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження Міністерства оборони України.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник (частини перша, третя статті 83 КЗпП України).
Статтею 4 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За приписами частин першої, третьої статті 24 Закону № 504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.
Матеріальне і соціальне забезпечення працівників прокуратури визначається Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII).
Частина друга статті 82 Закону № 1697-VII передбачає, що прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року
№ 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
VІІ. Висновки Верховного Суду
У силу положень частини першої статті 341 КАС України перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Так, у справі № 160/10875/19 Верховним Судом надано висновок стосовно відсутності правового врегулювання питання щодо невиплати грошової компенсації за невикористану позивачем щорічну основну оплачувану відпустку положеннями Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260. Верховний Суд зазначив, що при вирішенні такого спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.