ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 380/29686/23
адміністративне провадження № К/990/20987/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/29686/23
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року (колегія суддів: головуючий суддя Ніколін В.В., судді Гінда О.М., Заверуха О.Б.)
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до суду з цим позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 травня 2017 року (включно); зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 травня 2017 року (включно) з урахуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця).
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2.1. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду.
2.2. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 19.07.2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (ч.1 ст.233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ.
ІІ. Касаційне оскарження
3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить скасувати ці судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
3.1. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин статті 233 КЗпП України, оскільки позивач не знав та не міг знати про зміну правового регулювання та мав законні очікування реалізувати право на захист своїх прав у майбутньому з огляду на чинну раніше редакцію вказаної правової норми.
3.2. Зважаючи на вказане, скаржник доводить, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
4. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними позивачем в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, просив ці судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Наказом командира Військової частини (по стройовій частині) від 19.05.2017 року №99 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 19.05.2017 року.
6. 18.12.2023 року позивач звернувся до суду з цим позовом.
7. Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що з 19.07.2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (ч.1 ст.233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ.
V. Нормативне врегулювання
8. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
9. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
10. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
11. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
12. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
13. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
14. Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
17. Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
18. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
19. Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
20. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
21. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
22. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
23. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
24. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
25. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
26. Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
V. Позиція Верховного Суду
27. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд виходить з такого.
28. На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання щодо застосування до правовідносин строку звернення до суду з цим позовом.
29. У цій справі підставою для залишення позовної заяви без розгляду слугував висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду.
30. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вимоги позивача в цій справі стосуються ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 травня 2017 року. Водночас, позивач звернувся до суду лише у грудні 2023 року, тобто поза межами встановленого строку, при цьому не надано доказів поважності причин пропущення вказаних строків.
31. Позиція представника позивача у касаційній скарзі зводиться до того, що до спірних правовідносин, які склались у цій справі, не поширюється дія частини п`ятої статті 122 КАС України, адже в позові заявлені вимоги про стягнення коштів, що за своєю суттю прирівнюються до заробітної плати, звернення до суду з якими відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком.
32. Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
33. Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
34. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
35. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
36. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
37. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
38. Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про оплату праці" в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
39. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
40. Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
41. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
42. З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
43. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.