ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 757/75083/17
провадження № 61-846св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє Муха Олександр Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів Олійника В. І., Кулікової С. В., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що сторони з 15 жовтня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року (справа № 752/14496/16-ц).
ОСОБА_1 вказує, що у квітні 2013 року за його особисті грошові кошти ним придбано квартиру АДРЕСА_1 за ціною 280 000 дол. США, а у серпні 2013 року за свої власні та позичені грошові кошти він придбав за 65 000 дол. США автомобіль марки "Volkswagen Touareg", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Всього він витратив на придбання квартири та транспортного засобу 345 000 дол. США.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати право особистої приватної власності на вказану квартиру та автомобіль.
У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 09 листопада 2012 року ОСОБА_2 отримано у борг від ОСОБА_4 кошти у сумі 385 000 дол. США для подальшого придбання особисто для себе квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки "Volkswagen Touareg", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому просила визнати це майно її особистою приватною власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволені первісних позовних вимог, місцевий суд керувався тим, що сторона позивача за первісним позовом будь-яких доказів на спростування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 не надала, а тому, на думку суду, заявлений нею зустрічний позов підлягає частковому задоволенню.
Частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року у справі № 752/5478/19 встановлені обставини щодо отримання грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_4 особисто для себе для придбання квартири, а також встановлено, що ця квартира не використовувалася в інтересах сім`ї ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 757/6030/20-ц частково задоволено первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відмовлено у зустрічному позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс", третя особа ОСОБА_1, про визнання недійсним договору № 120-012/1 від 02 жовтня 2014 року про надання послуг з утримання та управління будинку, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг.
ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/6030/20-ц не заперечував щодо права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру та не надав належних та допустимих доказів щодо придбання квартири за особисті кошти. ОСОБА_2 стверджувала, що квартира не використовувалася в інтересах сім`ї.
За вказаних обставин місцевий суд дійшов висновку про те, що спірна квартира хоч і придбана в шлюбі, однак за особисті кошти ОСОБА_2, які взяті у борг у ОСОБА_4, а тому є її особистою приватною власністю. ОСОБА_1 будь-яких доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_2 суду не надав.
Відмовляючи в задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання права особистої приватної власності на автомобіль марки "Volkswagen Touareg", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, суд першої інстанції керувався тим, що на стадії підготовчого провадження було відомо про те, що спірний автомобіль ОСОБА_2 відчужений ОСОБА_5 та надалі його власником стала ОСОБА_6, що вбачається з відповіді на адвокатський запит представника ОСОБА_1 адвоката Замковенка Р. М.
Однак позивачка за зустрічним позовом не збільшила розмір своїх позовних вимог у частині витребування автомобіля у ОСОБА_6 та не зверталася до суду з клопотанням про залучення як співвідповідачів чи третіх осіб до розгляду справи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_1 не ставив під сумнів відчуження спірного автомобіля.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року в частині задоволених вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на спірну квартиру скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. У решті рішення залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог не відповідають встановленим обставинам справи.
На майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Сам факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Реєстрація нерухомого майна на одного з подружжя не змінює його правового статусу як спільного сумісного майна подружжя.
Зважаючи на те, що ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що спірне майно придбано за особисті кошти сторін, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за нею особистої приватної власності на спірну квартиру і ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_2 адвокат Муха О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в частині скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 березня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, зокрема щодо визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Муха О. О.посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (частина перша статті 57 та частина четверта статті 65 СК України, стаття 392 ЦК України), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 756/10871/20, від 19 жовтня 2023 року у справі № 344/1640/21.
Представник заявниці адвокат Муха О. О. вважає, що ОСОБА_2 спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, довела наявність підстав для подання позову відповідно до статті 392 ЦК України, пункту 3 частини першої статті 57 та частини четвертої статті 65 СК України, що стало підставою для часткового задоволення її вимог судом першої інстанції, а тому апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
Крім того, представник заявниці адвокат Муха О. О. звертає увагу, що норми ЦПК України не передбачають розгляд та задоволення двох апеляційних скарг, що були подані стороною ОСОБА_1 до апеляційного на рішення суду першої інстанції суду та частково задоволені судом апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
20 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_1 адвокат Гопкало В. В. у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного - без змін.
Представник ОСОБА_1 адвокат Гопкало В. В. у відзиві також зазначає, що обставини справи апеляційним судом встановлені на підставі оцінки зібраних доказів, здійсненої з дотриманням норм ЦПК України, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які апеляційний суд обґрунтовано спростував у своєму судовому рішенні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 жовтня 2010 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 578.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_7 .
Відповідно до довідки територіального сервісного центру № 8045 01 вересня 2009 року за ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль марки "LAND ROVER", який знятий з обліку 09 квітня 2013 року (вказаний автомобіль відчужений власником 05 червня 2012 року). Згідно із копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 20 серпня 2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки "Volkswagen Touareg", 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16 вересня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 109,9 кв. м.
У справі № 752/14496/16-ц:
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року (справа № 752/14496/16-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 15 жовтня 2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 578;
позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про негайне відібрання дитини залишено без розгляду;
відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю та про стягнення на її користь аліментів на дитину;
задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 :
визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
встановлено, що ОСОБА_2 після відкриття провадження у цивільній справі № 752/14496/16-ц та накладення арешту на спірний автомобіль марки "Volkswagen Touareg", 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, будучи проінформованою про накладення арешту на вказаний автомобіль, без згоди ОСОБА_1 відчужила транспортний засіб, а виручені з продажу автомобіля кошти витратила на власний розсуд.
У справі № 752/5478/19:
рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення боргу за договором позики задоволено частково;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 10 285 852,50 грн.;
у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовлено.
У справі № 757/6030/20-ц:
рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс" (далі - ТОВ "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс") до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс", третя особа ОСОБА_1, про визнання недійсним договору про надання послуг з утримання та управління будинку, прибудинкової території, комунальних та додаткових послуг) частково задоволено позовні вимоги ТОВ "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс";
стягнено із ОСОБА_2 на користь ТОВ "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс" заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги (квартира АДРЕСА_1 ) у розмірі 95 295,85 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 25 921,70 грн, 3% річних у розмірі 3 615,99 грн, що разом становить 124 833,54 грн;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено;
постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальні послуги скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, якимвідмовлено ТОВ "Компанія з управління та житлової експлуатації "Новосервіс" у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальні послуги. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи, що заявник оскаржує постанову апеляційного суду виключно в межах вирішення вимог зустрічного позову, колегія суддів не переглядає справу щодо вирішення вимог первісного позову.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається з урахуванням розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), в якій, зокрема, вирішувалося питання щодо необхідності відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18), на яку у касаційній скарзі посилається заявник.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.